Образ Кармалюка в романі М. Старицького глибоко трагічний, хоч цей мотив якось ніби губиться між захоплюючими пригодами. Кармалюк глибоко відчуває свою самотність. Чи не найяскравіше це відчуття виявилося тоді, коли він співав широко відому пісню "Зовуть мене розбійником", авторство якої Старицький за традицією приписує йому ж. "То співала сама душа розбійника, самотня й зажурена; вона виливала свої потаємні думи й нерозвіяний смуток. Кармалюк співав про тяжке своє життя, про самотність і прагнення, яких не розуміли друзі, він співав про те, що рве його душу й не дає йому спокою,—про гірку долю бідняків". Згодом ще раз у розмові з Олесею зривається з його уст болюча скарга: "Я ж сам-самісінький у гамірливому натовпі... а як це тяжко, якби ти знала!"
Єдиним, справжнім прихильником і другом, який цілком поділяє помисли Кармалюка і морально підтримує його, показано в романі Олесю. Та підтримка ця епізодична, отже, не дивно, що втікши з нер-чинської каторги, Кармалюк відмовляється від своєї попередньої діяльності, вважає її не так уже й потрібної" рідному народові,— адже не піднявся він за його закликом на загальне повстання. В цьому зреченні Кармалюка від боротьби не вина його, а глибока трагедія. Письменник зумів проникнути в цю трагедію і показати її читачеві, історично і художньо вмотивувавши. Кармалюк був людиною, і людиною з властивими їй сильними й слабкими рисами бачимо його в романі М. Старицького.
Звичайно, Старицький міг би й не показати зречення Кармалюка від продовження багаторічної боротьби, але чи виграв би від того його образ, чи став би він більш реалістичним? Навряд, бо ж не міг живий Кармалюк бути таким бездоганно прямолінійним, відірваним від часу і обставин, та ще й при ізольованості своєї боротьби від селянських виступів в інших місцевостях України, зокрема Правобережжя, навіть одного Поділля. Крім того, за хронологією роману, на цей час Кармалюк прожив уже більше ніж півсотні років, а за плечима були кріпацтво і солдатчина, сотні батогів, шпіцрутенів, кайдани і в’язниці, каторга, втечі з Сибіру...
При всьому реалізмі образу Кармалюка як народного заступника і месника в певних історичних умовах він водночас у значній мірі й романтичний. Проявляється цей романтизм передусім у різних пригодах Кармалюка, у взаєминах з Розалією тощо. Живими непереконливими виступають у романі також образи його бойових товаришів — Уляни, Дмитра, Андрія, Явтуха, Хоздодата. Реалістичні в своїх помислах, поведінці в звичайних обставинах, вони, як і Кармалюк, романтичні1 в сценах нападів на панські маєтки та ряді інших. Отже, в. рокані "Розбійник Кармелюк", як і в інших історичних романах Старицького" поєднується два стильових напрями — реалістичний і романтичний.
"Розбійник Кармелюк" — не роман-хроніка, Старицький випускає ряд фактів з дійсної біографії Кармалюка, часто порушує хронологію подій, подає чимало епізодів і сцен, побудованих на основі народних переказів або створених його власного творчою уявою* Багато увага приділено в романі широко розгорнутим любовним історіям героя і різним його пригодам. Це дозволило письменникові створити пригодницький роман з добре побудованим сюжетом, розвиток якого весь час тримав увагу читача в напруженні. Саме такого твору вимагала редакція газети "Московский листок", ца замовлення якої був написаний роман. Між іншим, останнє й спричинилося до певного ухилу письменника в бік пригодництва. Разом з тим роман "Розбійник Кармелюк" М. Старицького в своїй основі є твором цілком реалістичним: у ньому правдиво показано соціально-економічні умови життя українського селянства та його боротьби на Поділлі в першій третині XIX ст.
Життя кріпаків і необмежена сваволя панів переконливо показані на долі самого Кармалюка та його сім’ї — жінки й дітей. З розповідей різних персонажів твору читач довідується про долю батьків Кармалюка, родини Явтуха, колишньої кріпачки Уляни, про катування селян у маєтках Янчевського, Хойнацького, Фінгера та інших панів. "Не було того дня в садибі Хойнацького, щоб когось не шмагали на стайні. Доротея завжди сама була присутня при таких екзекуціях, суворо пильнуючи того, щоб конюхи частіше міняли лозу та шмагали щосили; ні жінок, ні дітей не минала ця кара. Доротея власноручно періщила дівчат по щоках. Вона не тільки всю челядь била, вона не соромилась бити по обличчю й найкволіших, найповажніших людей". За визначенням Кармалюка, "після такого життя і пекло раєм здається". На здирства, непосильну панщину і знущання кріпаки не раз скаржились Кармалюкові і просили захисту.
Грабують кріпаків і знущаються з них не тільки окремі пани. Судова комісія теж катує й грабує кріпаків, забираючи в них "і сало, й пряжу, й полотна, й верети, й намисто, й курей". Вона дере хабарі навіть з панів (наприклад, з Хойнацького), а кріпаків заарештовує сотнями, кидаючи їх у в’язниці й засилаючи на Сибір. Найбільше тут відзначається Янчевський — живе і яскраве втілення панської жорстокості і свавілля. Не менше рельєфні в романі образи панів Піглов-ського, Хойнацького, Доротеї, Фінгера, Сливинського, Бойка, Рудковського. Це запеклі кріпосники, сповнені презирства до народу; вони вважають його хлопами, бидлом і поводяться з людьми, як. з рабами. Все це разом створює широку правдиву картину народного життя, вмотивовує і підкреслює закономірність народної боротьби проти панства і соціальної нерівності — боротьби Кармалюка.
Характерною рисою історичних романів М. Старицького, отже і роману "Розбійник Кармелюк", є майстерне поєднання показу народного визвольного руху з обставинами особистого життя, настроями і переживаниями нр тільки головних, а часто й другорядних персонажів
твору, з поглибленим психологічним аналізом. Завдяки цьому образи романів М. Старицького виступають перед нами живими, пластичними й повнокровними.
• Письменник пов’язує дію роману, долю і взаємини персонажів твору із загальноісторичними подіями того часу. Так на початку твору розповідається про похід Наполеона в Росію і в зв’язку з цим про надії польського панства на відновлення Польщі в межах 1772 р., а після розгрому французької армії — надії селянства, що "цар відбере нас від панів і дасть волю": Пізніше говориться про польське повстання 1830—1831 рр. і намагання Розалії зробити Кармалюка учасником цього повстання і навіть одним з йоґо керівників. Наприкінці роману, ще згадуються "інвентарні правила" 1847—1848 рр., що нібито [ірипинили панську сваволю і тим усунули привід для— селянських виступів. Цей явний анахронізм був потрібний^ Старицькому лише для "благополучного" завершення, з огляду на цензуру, соціального конфлікту, зображеного в романі.
У деяких сучасних розвідках і критичних статтях про творчість М. Старицького знаходимо закиди, що письменник відступив від реалізму, навіть виявив "національну обмеженість", показавши в романі "Розбійник Кармелюк" боротьбу кріпаків-українців тільки проти польських панів. Закид серйозний, але цілком безпідставний: адже в романі говориться не про Лівобережну, а про Правобережну Україну, де в часи Кармалюка на Поділлі було тільки польське панство. Так наприклад, на згаданому вже з’їзді .подільського дворянства 1862 р. з 232 депутатів поляків було 224, їм, певно, належали ще 95 го-' лосів, переданих за уповноваженням іншими дворянами, звичайно, поляками.
Крім того, попередня творчість М. Старицького ие дає права на такі закиди. Адже ще в 1870-х рр. він писав, що український народ "зробився кріпаками у своєї старшини-панів" і "незлічимі роки" "робив сутужно під ярмом" ("Нема правди"). Та навіть один образ українського пана Свічки в романі "Останні орли" не дає права на такі висновки. У повісті "Розсудили" та. написаній за нею драмі "У темряві" показано боротьбу сільської голоти проти своїх же сільських багатіїв. Та й в романі "Розбійник Кармелюк" відображена не національна, а соціальна боротьба: на панів нападають не тому, що вони поляки, а тому, що катують і грабують народ.
Роман "Розбійник Кармелюк" М. Старицький написав і опублікував російською мовою, хоч є відомості, що почав був писати його українською. Пишучи твір з українського життя для російського читача, письменник часто ніби забував цро це, і тому не тільки в мові дійових осіб, але й в авторській мові зустрічаємо чимало українізмів, іноді з паралельним перекладом на російську мову. Проте для мовної характеристики персонажів Старицький використовує не тільки українізми. Дмитро — солдат-утікач, довгенько був в армії, і в його мові
рясніють слова з військової лексики. Хоздодат — бурсак, і письменник насичує його мову слов’янізмами і специфічними церковнослов’янськими зворотами. Але обидва вони, пробувши довший час в іншому середовищі, поступово звільняються цих мовних особливостей. Пан Яи-чевський, відповідно характеристики Ролле, любить пустопорожню балаканину. Індивідуалізована мова й ряду інших персонажів, зокрема в мові панів е чимало полонізмів. Широко використано в романі прислів’я та приказки — їх кілька десятків: українських, російських, латинських, французьких — в залежності від того, хто їх вживає. Яскраві також портретні характеристики, барвисті пейзажі.
Свій роман М. Старицький назвав "Розбійник Кармелюк", але авторська характеристика героя, весь зміст роману доводять цілком протилежне. Старицький бачив у Кармалюкові не розбійника, а захисника народу від дикої необмеженої панської сваволі. Отже, назва твору була своєрідною антитезою до тодішньої офіційної характеристики Кармалюка. Крім того, назва "розбійник" і різні пригоди та любовні історії маскували соціальний зміст роману.
Романом "Розбійник Кармелюк" М. Старицький завершив свою прозову художню спадщину — це останній історичний твір письменника, ї хоча він не такий багатий на історичні факти, як попередні романи (М. Старицького, зокрема його трилогія "Богдан Хмельницький", проте яскраві образи роману,, докладні характеристики персонажів твору, міцний, добре побудований сюжет забезпечили йому великий успіх в українського і російського читача. Саме завдяки останнім якостям, а також своєму ідейному змістові роман "Розбійник Кармелюк" Старицького зайняв визначне місце в творчому доробку письменника і належить до кращих творів української дожовтневої літератури.
Віталій Олійник
Роман "Розбійник Кармелюк" опубліковано 1903 р, окремими фейлетонами в газеті "Московский листок" .(№№ 2-361). З-поміж усіх романів письменника, навіть з-поміж усієї його прози, цей ро-май став широко відомий читачам уже з 1908 р., коли він вийшов у Москві окремою книжкою. За цим виданням його було перекладено на українську мову і під назвою "Розбійник Кармелюк" видано у Львові двома томами: перший (розділи І—XLVIII) — 1909 р. і другий—1910 р.
Нове видання роману "Розбійник Кармелюк" в 4-х томиках з ілюстраціями вийшло 1927 р. в Чернівцях (на частині тиражу — Львів), але ні рік видання, ні прізвище перекладача не названі. Мабуть, це був не новий переклад, а відредаговане, головним чином у стилістичному відношенні, перевидання першого перекладу 1909— 1910 рр. Того ж таки 1927 р. в київському видавництві "Сяйво" вийшов новий переклад роману під назвою "Кармакюк", з коротенькою передмовою Л. Петренка (6. Плужника), а І928 р.—повторне видання вже без передмови. Прізвище перекладача в цих виданнях* тещ не назване, але переклад, безперечно, налеяшть доньці й спів-авторці М. Старицького Л. Старицькій-Черняхівській. Вона трохи скоротила текст твору, водночас додала окремі розділи, цим почасти змінивши розвиток' сюжету, а також змінила ім’я Кармалюка з Янка (Івана,—* справжнього імені його М. Старицький не знав) на Устина. Отже, роман Старицького вийшов не тільки перекладеним на українську мову, але й до певної міри переробленим.
Наступні видання роману з’явилися в 1957 і 1958 рр. у видавниц^ тві ЦК ЛКСМУ "Молодь", яке двічі видало роман "Кармелюк" російською мовою за виданням 1908 р. На жаль, у цьому виданні з тексту випущено окремі слова і речення, навіть абзаци, ряд слів замінено іншими. Останнє видання роману "Розбійник Кармелюк" вийшло як шостий том "Творів у восьми томах" М. П. Старицького у видавництві "Дніпро" 1965 р. Нині український читач одержує цей роман у новому, найкращому й найточнішому з усіх попередніх, перекладі українською мовою. —
Написані розділи роману одразу надсилались до редакції газети "Московский листок", де вони незабаром друкувались. Старицький не мав можливості перечитати весь роман поспіль та остаточно відредагувати його, тому в ньому залишились деякі недогляди. Так* наприклад, Пігловський спочатку називається Францішком, а потім — Адамом, Хойнацький — Віцентієм і Валенцієм, Янчевський — Феліксом і Станіславом, Фінгер — Адамом і Стасем, фурман Янчевського — Олексою і Ониськом; Дмитро був учасником екзекуції над Янчевськкм, а з наступної сцени в "таборі виходить, що він там не був/У цьому перекладі розбіжності .в іменах усунено. '
1. Господар дому, пан Адам Пігловський...— Андрій-Йосип Микола
йович Пігловський (1734—1816), походив з шляхти Цехановсьжи го повіту, Мазовецького воєводства, у Польщі. Батько його був заторським ловчим, а дід Станіслав — освенцімським каштеляном. 1777 р. А. Пігловський продав братові Августу-Войцеху свою частку спадкового маєтку в Польщі. У 80-х рр. він був уже на Поділлі, де одружився з Розалією Раціборською. У січні 1791 р. він купив у подільського земського судді А. І. Орловського маєток — село Головчинці з Старим Майданом. Кріпакам у пана Пігловського жилося дуже важко, про що свідчать майже щорічні втечі кріпаків.
2. ".бронзові фігури Яна Собеського й королеви Бонни.— Ян Собесь-
кий —король польський (1674—1696), розгромив турецьке військо під Віднем (1683); королева Бонна Сфорца (1493—1557) т-/? друга жінка короля Сигізмунда І (1506—1548), славилась своєю красою, цікавилась державними справами, брала в них участь.
3. ...був вишитий одноголовий орел, котрий шматував труп ведме-
дя — Одноголовий орел — Польща, ведмідь — Росія.
4. ...пан Віцентій Хойнацький...— Особа вигадана. Для створення об
разу Хойнацького та його дружини Доротеї М. Старицький використав деякі народні перекази.
5. ...з екстреним дорученням від графа Огінського.— Михайло-Кле-
офас Андрійович Огінський (1765—1833) — польський композитор, державний діяч, був литовським державним скарбником, брав участь у повстанні під проводом Костюшка (1794), а потім емігрував до Італії. 1808 р. приїхав до Петербурга, був призначений сенатором, а з 1815 р. жив у Флоренції. Широко відомий його полонез "Прощания з* батьківщиною" (полонез Огінського).
6. Фелікс Янчевський — запеклий кріпосник, поміщик села Кальної
Деражні, Летичівського повіту. Янчевський схопив Кармелюка в червні 1827 р. в Кальній Деражні. '
7. ...серед них був коморник... з герцогства Варшавського...—Ъд^шъ-
вське герцогство (князівство) — васальна держава, створена
1807 р. Наполеоном І в системі володінь Франції з частини польських земель, відібраних у Пруссії за Тільзітським миром. Варшавське герцогство 1809 р. було поширене за рахунок польських земель, що перебували під владою Австрії. Після поразки Наполеона І на Віденському конгресі 1814—1815 рр. з більшої частини Варшавського герцогства створено Королівство Польське і передано Росії.
-Б. ...Московії тепер — три чисниці до смерті...— Уже весною 1812 р. ь ходили чутки, що Франція нападе на Росію. Частина польської
шляхти сподівалася на . поразку Росії, а тому розраховувала захопити литовські, білоруські й українські землі, відновивши під зверхністю Франції Польщу в кордонах 1772 р. Французька ?! армія в червні 1812 р. почала похід на Росію. У французькому
війську в деяких корпусах були польські частини.
9. Костянтин-Адам-Олександр-Казимир Чарторийський (1773—1860) — польський генерал. 1809 р. під час війни Наполеона І з Австрією сформував на свої кошти полк і воював як генерал Варшавського герцогства. 1812 р. брав участь у війні Наполеона І з Росією. Після утворення Царства Польського (Королівства Польського) був генерал-ад’ютантом царя Олександра І*
10. Радзівілл, Сангушко, Хоткевич, Потоцький — прилучилися до ле-* гіонів нового Олександра Македонського...— Тут названо впливових консервативних представників польського і литовського магнатства; Наполеона І порівняно з великим грецьким завойовником Александром Македонським (пом. 338 р. до н. е.).
11. І пух, і пір'я полетять з цієї двоголової ворони!..— Гербом цар-ської Росії був двоголовий орел,-якого тут презирливо названо вороною.
12. ...план князя Чарторийського...— Адам-Єжій Чарторийський
(1770—1861) — помічник міністра, а з 1804 р. міністр закордонних справ Росії, виробив план відновлення Польщі в її старих кордонах, тобто з литовськими, білоруськими і українськими землями, під зверхністю російського царя.
13. ...Янко Кармелюк...— За метричною книгою с. Головчинець, Лі-тииського повіту, народився 27 лютого 1787 р. і записаний Се-вастяном. Батько його Яким Трохимовйч Кармелюк (пом. 1809 р.), мати — Олена Василівна (пом. 1806 р.). За "ревизскими сказками" 1811 р. Севастян записаний Устияном Кармаиюком. В ар-хівно-судових документах транскрипція прізвища різноманітна: Кармалюк, Кармелюк і Кармаиюк. В перекладі роману залишено прізвище, як писав Старицький — Кармелюк.
14. Ми ж поховали давно його привілеї і договірні пункти, що по-дарову вали їх під час заселення наших займищ...— Шляхта, одержуючи від польських королів землі на Україні, закликала українських селян оселятись на них, обіцяючи при тому різні пільги. Потім ці пільги шляхта потроху касувала і запроваджувала щоразу більшу панщину.
15. А ви, діду, знавали Уманщину? — Мова йде про повстання українського народу проти польського панства на Правобережній Україні в травні 1768 р. Зображенню цього повстання М. Старицький присвятив роман "Останні. орли".
16. Залізняк та Гонта — керівники селянського повстання 1768 р. на Україні. Після придушення повотання Залізняка царський уряд заслав на Сибір, а Гонту поляки стратили в с. Сербах на Поділлі (поблизу Могилева на Дністрі).
17. ...наш цар узяв у француза їхнє головне місто Париоіс.— Російське військо вступило до Парижа 19 березня 1814 р.
18. ...антихриста Наполеона заслав цар на поселення й посадив французові свого короля.— Під тиском союзників (Росія, Англія, Австрія, Пруссія) Сенат і Законодавчий корпус Франції позба-
. вили Наполеона престолу. В квітні 1814 р. Наполеон підписав зречення від імператорства і був засланий на острів Ельбу, а королем Франції став Людовік XVIII з династії Бурбонів.
19. ...Європа... в подяку запропонувала Росії герцогство Варшавське. Див. прим. 7.
20. Діана — за римською міфологією, богиня невинності, —мисливства, лісів і місяця.
21. ...що лягло рембраидтівськими ефектами...— Рембрандт Гарменс ван Рейн (1606—1669) — великий голландський художник. Улюбленим художнім засобом Рембрандта було застосування ефектів світлотіні.
22. Справник — до 1-862 р.— начальник повіту, очолював нижній земський суд — адміністративно-поліційну установу. До 1862 р. справників вибирали дворяни на повітових дворянських з’їздах.
23. Мессаліна — жінка римського імператора Клавдія (41—54 рр.), яка славилась своєю розпустою.
24. Федір Рудковський — убивця Кармалюка. Про його участь в-,якихось подіях до вбивства немає ніяких історичних відомостей.
В церковному літописі с. Каричинець Шляхових, де був убитий Кармалюк, розповідається, що "Рудковський за вбивство Кармалюка був особисто викликаний до двору царя Миколи Павловича, був у нього на прийомі й нагороджений золотим перснем з царською короною".
25. Та це якийсь Рінальдо-Рінальдіні! — Рінальдо-Рінальдїні — легендарний розбійник, герой багатьох пригодницьких романів.
26. Луцій-Сергій Катіліна (108—62 рр. до н. е.) — діяч Стародавнього Риму, керівник змови, яка мала на меті захоплення влади. Викритий консулом Ціцероном, Катіліна втік до Етрурії, де загинув у бою.
27. Аполлон — бог сонця, покровитель науки й мистецтва, ідеал краси, за грецькою міфологією. Його зображали звичайно високим, струнким юнаком. Аполлон Бельведерський — один з найкращих скульптурних витворів античного мистецтва.
28. Тепер поки що до Шаргорода. В семінарію...— Помилка автора: в Шаргороді була духовна пікола, бурса, а не духовна семінарія.
29. ...і одсипав мені в приполу з півсотні карбованців.— Цей епізод також подано за народними переказами про Кармалюка.
30. Загонова шляхта — бідна шляхта, яка мала невелике поле —загін, а то й не мала власної землі, а наймала у пана — сиділа на чинші.
31. Сильфіди — за грецькою міфологією, божества, що живуть у повітрі й добре ставляться до людей.
32. А сесор — засідатель у земському суді.
33. Адам-Лаврентій Роюевуський (пом. 1825 р.)—до 1790 р. був
вітебським каштеляном, а потім київським маршалком. Дочка його була одружена з видатним французьким письменником О. Бальзаком.
34. Клавікорд, чи клавесин — давній музичний інструмент, поперед
ник рояля.
35. ...У Жцгмонта Третього...— Сигізмунд III Ваза, король польський (1587—1632).
36. Каріатида — колонка у вигляді жіночої або чоловічої фігури,
яка підпирає балкони, карнизи тощо.
37. Голіаф — легендарний філістимлянський велетень; взагалі —велетень.
38.. ...граф ту зю мить кинувся до сврїх Фермопіл...— Фермопіли —
вузький гірський перехід з Північної у Середню Грецію. Янчевський говорить так, бо перед тим Розалія сказала, що граф, занісши її до таємного сховку в саду, сам нібито побіг крізь вузький прохід.
39. Адже навіть Леоніди Спартанського перемогли перси хитрощами..— Леонід Спартанський — цар Спарти —(488—480 рр. до н. е.). Під час греко-перських воєн перський цар Ксеркс захопив
Північну і хотів захопити Середню Грецію. Гірський прохід Фермопіли між Північною і Середньою Грецією обороняло грець* ке військо на чолі з Леонідом (480 р. до н. ё.). Численні дводенні атаки Ксеркса не змогли зламати опір греків, але серед них знайшовся зрадник, який провів персів у тил грекам. Леонід наказав грецькому війську відійти, а сам з 300 спартанських воїнів залишився захищати прохід.
'40. Консоля — виступ на стіні, що підтримує архітектурні прикраси.
41. Кармелюка було ув'язнено в окрему муровану башту зацілілої ще й донині Турецької фортеці...— В Кам’янець-Подільській форте"" ці, перетвореній тоді на в’язницю, Кармалюк був ув’язнений тричі: 1814, 1817—1818 і 1822—1823 рр. Турецькою, ця фортеця називається за традицією, бо будували її не турки, а руські князі в XIV ст.
42. Маркітант—крамар, який торгує при війську переважно хар-" чами; супроводжує військо також під час війни і маневрів.
43. Презус — голова. В листопаді 1833 р. для боротьби з Кармалюком була створена т. зв. Галузинецька комісія на чолі з чиновником особливих доручень при губернаторі Візерським. Діяла комісія до кінця 1839 р. Роль голови комісії М. Старицький приписує Ф. Янчевському.
44. 1 навіть Данаю?.. на землі вона но.сить ім'я, подібне до рози...—* Мова йде про Розалію. Даная — дочка аргоського царя Акрісія —" надзвичайно вродлива. В неї був закоханий Зевс.
45. ...як Нерон на пожежу Рима...— Клавдій-Тіберій Нерон — римський імператор (54—68 рр.), велика пожежа Рима' була 64 р.
46. ...чавунний перстень з таємним масонським знаком.— Масон* ство — релігійно-етичний рух, що виник на початку XVIII ст. в Англії, а пізніше і в Росії. Спочатку до масоиів належала вер* хівка аристократії, але з початку XIX ст. склад масонських організацій демократизувався (до них вступали лікарі, вчителі, офіцери тощо). Декабристи використовували масонські організації, тому масонство в Росії було заборонене. Масони носили персні з певними знаками.
47. ...на галявину вискочив худий світловолосий хлопчик, надзвичайно убого одягнутий,років десяти-дванадцяти.— Тут йдеться про випадкову зустріч Кармалюка з сином Іваном, що відбулася во-: сени 1826 р. в ходаківській корчмі, куди молодий хлопець прийшов просити шинкарку Добровольську допомогти знайти украдені в них воли. Епізод зустрічі переказує А. Ролле в своїй розвідці.
48. ...старовинний малюнок з зображенням козака Мамая.— Ім’я Мамай
не пов’язане з певною історичною особою, а є назвиськом ког* зака (з XVIII ст.—гайдамаки) взагалі. Картини із зображенням козака Мамая в давнину були поширені в різних варіантах. Основний сюжет: в центрі картини сидить Мамай, по-східному gt; схрестивши ноги, палить люльку і грає на бандурі. Поруч з ним прив’язаний до списа кінь і дерево, на яком? розвішана зброя. ^
49. Зовуть мене розбійником.;.— Строфа з української народної пісні про Кармалюка.
50. Вбогі люди, темні людиСтрофа з пісні, складеної Марком
Вовчком, яку співає Кармалюк в її повісті "Кармелюк". Варіант цієї пісні був опублікований з "Киевской старине" (1882, кн. X).,
51. ...аки Фемістоклюса, іже прогнав, полчища персіян!..— Феміс-токл — грецький вЬєначальник, 480 р. до н. е. розгромив флот перського царя Ксеркса біля острова Саламіна і примусив персів утекти з Греції.
52., Аки Даниїл, був укинутий у лев'ячий рів.., вирятуваний... аки Іона з чрева китового.— Порівняння взято з біблійних легенд. В одній з них розповідається, що пророк Даниїл був кинений у рів з левами, але вони його не зачепили, і він вийшов неущко-джений, в іншій — що Іону проковтнув кит, в його череві Іона прожив три дні, а потім кит викинув його живого.
53. ...і новітня Даліла охоче викаже свого Самсона.—‘Даліла— коханка біблійного лицаря Самсона, яка зрадила його і видала ворогам філістимлянам, звідси — зрадлива жінка.
54. ...лукавої субретки помпадурівських часів.— Субретка—покоївка в багатих людей; помпадурівські часи —часи панування Помпа^ дур, відомої коханки французького короля Людовіка XV (пом. 1774 р).
55. Іерейського — попівського; літоросль — нащадок, парость.
56. Томас Торквемада (1420—1498) — домініканський чернець, великий іспанський інквізитор.
57. Галатея — кохана Пігмаліона, легендарного скульптора, царя Кіпра. Він закохався у вирізьблену ним з слонової кості статую Галатеї, і богиня Афродіта (Кіпріда) оживила її.
58. ...службових осіб, які були тоді з поляків.— Списки шляхти Лі
онського і Летичівського повітів за 1832 р. свідчать, що польська шлятлта справді займала багато посад у повітових, зокрема в судових установах. У 1830-х рр. сини Пігловського — Гнат був Літин-ським повітовим, а Людвік — Літинським —межовим суддями.
59. Чи не Юдіф занапастила Олоферна? — Юдіф — єврейка, яка, приспавши закоханого в неї вавілонського полководця Олоферна, відрубала йому голову його ж мечем.
60. ...проводирем нового, шляхетського повстання.— Мова йде про повстання 1830—1831 рр., яке відбувалося в Царстві Польському. Спроба поширити це повстання на Волинь і Поділля зазнала невдачі, тому що український народ вороже ставився до польського панства.
61. Марко Проклятий — герой української народної легенди, неприкаяний грішник, якому ніде нема місця. Цю легенду використав український письменник О. Стороженко в повісті "Марко Проклятий". '
62. ...як німфа Еаліпсо Одіссея...— Німфа (за грецькою міфологією,
німфи — другорядні богині, що уособлювали сили природи) Ка" ліпсо сім років тримала в полоні Одіссея — міфічного царя ос* трова Ітака, героя "Іліади" і "Одіссеї". ,
63. ...з бубновим тузом...— В царській Росії арештанти ходили у в’язничному одязі; на спині арештантського халата вирізувався ромб і ця дірка зашивалася матеріалом іншого кольору. Звідси — бубновий туз.
64. Семіраміда — легендарна ассірійська цариця.
65. Старовір — старовірами називали тих, хто дотримувався старої віри — дониконівських порядків. Православна церква переслі-lt; дувала старовірів (розкольників), тому багато їх переселилось з Росії на Поділля. В тексті видання 1908 р. тут і далі, за народною етимологією, "столовір".
66. Кам’янецъ раніше, за часів панування Польщі...— Далі М. Старицький не зовсім точно подає опис міста і фортеці.
67. ...старовинні гравюри, що зображували, як турки здобували фор-тецю...— Турки захопили Кам’янець-Подільський 1672 р. і панували тут до 1699 р.
68. ...не чортовою буде зватися тепер, а Кармелюковою...— Башта, в якій сидів ув’язнений Кармалюк, здавна і тепер називається Кармалюковою. На ній встановлена меморіальна дошка.
69. Генерал-губернатор Південно-Західного краю Бібіков...— Південно-Західним краєм називалась Правобережна Україна; 1837— 1848 рр. генерал-губернатором Київської, Волинської й Подільської губерній був Дмитро Гаврилович Бібіков ( "Капрал Гаврилович Безрукий" у Т. Шевченка).
70. ...Демосфен... загинув у битві під Гроховом.— Битва царського війська з польськими повстанцями під Гроховом відбуваласі 13 лютого 1831 р. Повстанці зазнали поразки і змушені були відійти на лівий берег Вісли.
71. Отаман змахнув востаннє руками і впав навзнак додолу...— Кармалюк був убитий із засідки шляхтичем Рудковським в ніч з 9 на 10 жовтня (за ст. ст.) 1835 р. в с. Каричинцях Шляхових, кол. Летичівського повіту, біля порога хати Олени Копчук. Вона повідомила поміщика Волинського, коли до неї прийде Кармалюк на побачення з одним із своїх співучасників.
________________________________________
notes
1
Підсолоджена фруктова наливка,
Б
2
Пугарі — різновид келихів.
3
О свята надія! (Лат.)
4
Виховання, освіта.
5
Солодке вино, що виробляється з білого винограду тієї ж назви.
6
К о р е ц ь — 6 пудів (1 центнер), в корці — 4 гелетки.
7
Займанщина — пустирище. Варунки — умови.
8
0,56 га.
9
Земельний наділ.
10
Управитель маєтку, головний економ.
11
Ретраншемент —вал, окіп для захисту. Тут ужито в зна-* ченні в’язниці, підземелля.
12
Вигоди, користі.
13
Пан (лат.). N
14
Не панич, але попович/
15
Тобто богом, святою трійцею.
16
Тарані штук ЗО.
17
Три фунти.
18
Перекладена бурсаками по-латині народна пісня: "І шумить, і гуде, дрібен дощик іде..." (Прим, автора).
19
Коморка.
20
Не відмовляйте, дорогий маршалку! (Франц.)
21
Але що робити? (Франц.)
22
Дякую (франц.),
23
Селянська хата в Швейцарії; тут — хатинка.
24
Прощення (франц.),
25
На війні — як на війні (франц.).
26
Вперед, сини батьківщини! (Франц.).
27
Тобто тютюновий дим.
28
Форми ввічливого поводження, ввічливість, пристойнісії* (франц.).
29
Отже (лат.).
30
О любов, любов, які твої наслідки! (Польськ.)
31
Ганьба тому, хто зле про це думає! (Франц.)
32
Хай загине світ, але вершись правосуддя! (Лат.)
33
Безтурботним відпочинком.
34
Злотий, злот — 15 код.
35
Фухтель — плазкий бік шаблі, а також удар плазким боксш шаблі.
36
В твоїх руках, господи (лат.).
37
Дозвілля, відпочинок(італ.).
38
Дослівно: батьки батьківщини (лат.),
39
Хто не ризикує, той не виграє! (Франц.),
40
Марнота марнот і всяка марнота (лат.).
41
О безсмертні боги! (Лат.)
42
О часи, о звичаї! (Лат.)
43
Хвальком (франц.).
44
Голос жінки — голос бога (лат.).
v* Захват! (Польськ.).
45
Молитва (польськ./.
46
Консілаж (консіларж) — лікар (польське розмовне).
47
Ревність жінки! (Фрапц.)
48
Акриди — сарана, що її їдять араби.
49
На війні як на війні (франц,).
50
Тут у значенні — землянка.
51
До ксьондза.
52
Просимо, господи! (Лат.)
53
Звичайно (польськ.).
54
Та ба! (Польсък.)
55
Варту (польсьп.).
56
Нуль! (Лат.)
57
Свята Маріє! (Лат.)
58
Ой леле (полъсък.).
59
Пропала! (Полъсък.)
60
Лікар (польсьп.).
61
М е н т и к —■ коротка накидка, яку носили гусари, облямована хутром, прикрашена шнурками і петлями.
62
Нібито (лат.),
63
Нісенітниця! (Польськ.)
64
Шістдесят.
65
Старовинна гра в карти.
66
Заперечень (полъсъп.).
67
Який він смішний! (Фрапц.)
68
Пізніше (франц.).
69
Хліб (злодійська мова). .
70
І ножі, і терпуги, і гроші (злодійська мова).
71
Швидше, жінко! (бер.)
72
Любов сильніша смерті. Шукайте! Зроблять усе, щоб вас урятувати (франц.).
73
Похований? (бер.)