встелю і злотом, о, дивись!.."
Вона ж не дивиться на нього
і мов летить уся увись...
Увись... Над нею сині очі,
що осіяли небо все...
"Ісус!.. Ісус!.." — вона шепоче
й, закинувши в сльозах лице,
немов летить. До ніг Іуда
їй притуливсь. Вона ж його
не любить і любить не буде...
В її душі святий вогонь
кохання вічного палає...
Шепоче тьма: "Забудь його!"
"Люблю... Люблю..." І тьма ридає.
"Хто ж ти, Маріє?" —
Питає Христос.
"Я? Я —повія..."
Жалами ос
слово Ісусу
в серце вп'ялось...
"Що ж ти, повіє,
хочеш од мене?.."
Стукає серце
Ісуса шалено.
"Знаю тебе я...
Знаю... Ти та,
що прилітала
колись... Висота
сурмами грала.
І з Авелем — ти..."
Тьма заридала:
"О Йсусе, прости!
Бог мене грубо
дурив, все дурив...
Рвав мені губи,
і янголів спів
крик мій глушив...
Авель?! Його я
не хочу й знать,
як не хотіла.
Він чорний, мов тать...
Крила! Де крила?
Летім в голубе!
Знай, я любила
й люблю лиш тебе".
Подивилась так ніжно й ласкаво
і Христос похилився до трав.
Зашуміли і стихнули трави...
І од щастя Христос заридав...
Марія
Так що ж? Летім?
Христос
О ні, кохана,
я мушу вмерти за любов,
щоб в ній воскреснуть осіянно
в серцях людей, щоб не схолов
її вогонь, щоб покоління
його несли усі вперед...
І так спахнули очі сині
й Марії серце, як стилет,
огнем незносної любові
вони проткнулись назавжди...
Зоря простерла пурпурові
на Гефсиманськії сади
печальні руки... Груди в груди
вони стояли... О любов!
І що для неї тьма Ваала...
І ледве кров не розірвала
Марії серце... Щастя кров...
Дощ... Гроза вирує...
Що їм до тривог!..
А вгорі лютує
молніями Бог.
Бог
Ти забрав Марію?!
Стережись!
Хмари — Бога вії,
а із них все блись!..
Блись та блись!.. О серце,
скільки щастя в нім!..
І Христос сміється,
і Марія — з ним...
IX
В кущах гасав Іуда.
Його жалка мета —
побачити, що буде
в Марії і Христа.
Він стежив їх так часто,
але, сліпий дивак,
їх огненного щастя
не зміг уздріть ніяк.
Він біг, він біг, нетяга,
од дум ревнивих блід,
і молнії-зигзаги
наводили на слід.
Ось тут іще зітхала
од них в росі трава,
як музика, звучали
закоханих слова...
В душі Іуди — грози,
огонь гуде в крові...
Чи роси це, чи сльози
Марії на траві?
А ось її хустина,
вся мокра... Од роси?
О ні!.. І вепром лине
Іуда... "О, спаси
мене від божевілля!
Холоне в жилах кров!"
Та марні всі зусилля...
Не вернеться любов...
А Бог із неба грима:
"Верни її! Верни!"
Та сила незборима
в любові!.. Зла сини,
сини усього злого,
що в небі й на землі...
Ведуть вас в тьму дороги,
потвори зради злі!..
І всі ви, як і Юда,
чи Авель, чи Датан,
в огні Страшного суду
загинете від ран,
полинете в безодні
з небесних верховин...
Ви чуєте — й сьогодні
погребний кари дзвін...
Запінений Іуда
захекався...Од пін
йому біліють груди...
Упав, не диха він...
І довго без зітхання
лежав, страшний, блідий...
Пекельного страждання
загусла кров з-під вій...
Марія
Спіймай мене!
Як пташка,
вона поміж дерев
біжить... Хтось диха тяжко.
І раптом дикий рев
мов розірвав тумани
блаженства й дивних мрій...
Марія
Іуда?
Іуда
Я, кохана,
безсмертний друже мій!
Марія
Не друг тобі й ніколи
не йти разом!
Поглянь!..
Од сяйва коло
над Сусовим чолом
все ближче, ближче, ближче
"Маріє!" — чути крик...
Стає все нижче, нижче
Іуда й раптом — зник...
Христос
Туди йому й дорога.
Та знаю, що мене
віддасть катам він. Бога
слуга він. Це жахне
створіння зради й блуду,
із янголів отих,
що полетять в нікуди
од наших сил святих...
Так буде, буде, люба!
Ми будемо удвох!..
Стоять. І губи — в губи...
І плаче з горя Бог,
дощем холодним плаче,
скупим, дрібним і злим...
"Пождіть!.. Я вам віддячу!.."
зітхає дальній грій...
X
Прийшов до учнів Христа
один.
"Де Йсус?" — прохально пита
він.
"Нащо тобі Йсус?" —
питає один...
(Голос — як храму дзвін...)
"Я теж, як і він,
Богів син".
"Син?"
"Я — з палестинських долин".
"А як тебе звать?"
"Одвіт даю".
(Входить Христос.)
Христос
Іудою.
І наче прорізало щось
між учнями Христа...
І їм здалось: Христа вуста
здригнулися чогось...
По кругу чаша золота
все ходить. Учні п'ють.
Мовчить Христос. Бліді вуста,
в очах страждання муть...
Іуда
Прийми мене в твою сім'ю.
Я буду — як твій брат.
Ти бачиш цю сльозу мою?!
Я, як і ти, — крилат.
Учні
Та крила в тебе щось не ті...
Вони — мов жала лютих ос...
З тобою в нас не 'дні путі...
"Ти — наш", — сказав Христос. —
"На, випий!"
Чашу золоту
дає рука Христа,
й Іуда (серце: тук, ту-ту)
в ній обмочив уста.
Щось тихо йокнуло в груді
у всіх чи, мо здалось...
І учні п'ють, бліді-бліді...
І мовчки п'є Христос...
Він п'є, а чаша вся сія,
мов з зоряних заграв...
"Це — кров, це — кров, це — кров моя..."
він тихо проказав.
І встав. І встали мовчки всі.
Сивіла ночі тьма...
І квіти плавали в росі...
Христос
Іуда де?
Учні
Нема.
XI
У залі злотній і дзвінкій
од холоду та блиску
первосвященик Анна з вій
сльозу змахнув і низько
в задумі голову схилив
і слухає Іуду.
Іуда
Він підійма народу гнів
до бурі... Стане слизько
скрізь од єврейської крові...
В нерівні кине він бої
народ Ізраїлю... "Святий?!" —
сказали всі. "Нічого!
Не кинуть же народ у гній
з-за одного святого!
Хай краще згине сам святий,
ніж весь народ — за нього.
Рим вимагає..."
Ну?
Іуда
Схопить
його! А де? Я знаю...
Іуди очі, наче мідь,
в них лють кипить безкрая...
Вхопив він бороду руду
у вузлувату руку:
"У Гефсиманському саду
він молиться і любить
гулять з одною..."
Анна
Хто вона?
Шепочуть Йуди губи
незрозуміле щось.
Іуда
Одна...
Анна
Ім'я! Ім'я! Скажи ім'я!
Кохана чи дружина?
Іуда
Вона колишняя моя
Марія-Магдалина...
Його ти з ревнощів віддать
катам на муки хочеш?
Стоїть Іуда, ночі тать,
і смерті повні очі...
Іуда
Ні! З любові! Тридцять три
я срібники бажаю
за нього.
Анна
Чому тридцять три?..
Іуда
Йому ж бо стільки років.
За кожний рік його.
Анна
Бери!
Дзвін срібла рушить спокій...
Ах, то не срібло... Дзвонить кров
у жилах злих Іуди...
Анна
Дешева щось твоя любов...
Іуда
Я жить по нім не буду.
Я знаю це, я чую це...
Рве кашель рижі груди,
і волохатеє лице
аж труситься в Іуди...
Він — як горила... Мов угруз
в підлоги чорні плити...
Анна
О Боже правий, Боже мій,
як тяжко в світі жити!
Як тяжко смерті віддавать
святе дитя любові!..
Він — світло. Ми є ночі тать,
ми — тіні зимнокрові.
Та треба. Треба. Знаю я,
хоч і слуга Ваала.
Що меч над нами вже сія,
той меч не із металу,
а з того вічного вогню,
що пожене в безодні
нас у останньому бою,
хоч зверху ми сьогодні...
Та що є верх і що є низ?
Я знаю: верх є комунізм,
який гряде... Я чую...
Ваал! У скреготі заліз
під нами "низ" вирує.
Вони є верх, а ми є низ.
Помилуй мя, о Боже!
Іуда
Та хто ж є Бог? Ваал?!
Анна
Не він...
Іуда
Христос?!
Анна
Христос — син Божий!
Іуда
А хто ж є Бог? З яких висот
керує він живими?
Анна
Дурний, дурний...
Іуда
Хто ж Бог?
Анна
Народ.
Комуна — йому ім'я.
Іуда
Хто ж я?
Анна
Хто ти? Ти янгол тьми,
сліпий слуга Ваала.
Іуда
І я. Лиш не сліпий.
Іуда
Як темно мені стало.
О Анно, Анно!.. Де ти? Де?
Стоїть в саду Іуда...
Обличчя місяця бліде
немов летить в нікуди
І з ним — Іуда...
Іуда
(кричить)
(Продовження на наступній сторінці)