Друг. Ти-бо тінь, тьма і тлінь! Ти сон істинної твоєї людини. Ти риза, а він тіло. Ти привиддя, а він у тобі істина, ти-бо ніщо, а він у тобі сутність. Ти бруд, а він твоя краса, образ і план, не твій образ і не твоя краса, оскільки не від тебе, а тільки в тобі й утримує, о пороху і ніщо! Але ти його доти не пізнаєш, доки не признаєшся з Авраамом до того, що ти земля і попіл. А тепер їж землю, люби п'яту свою, повзай по землі, О сім'я зміїне, о тіне безбутня! Прийде обіцяний Богом той день, в який благословенне чистої душі слово знищить лукаву твою раду так: "Той зітре твою голову".
РОЗМОВА 2-ГА ПРО ТЕ САМЕ: ЗНАЙ СЕБЕ
Особи: Клеопа, Лука і Друг
Клеопа. Правду кажеш. Однак пан Сомнас хоч який багатомовний, я в ньому смаку не відчуваю. Ходімо знову до нашого Друга, слова його їдкі, але не знаю, — якось приємні.
Лука. А ось він і сам до нас.
Друг. Тіне мертва! Здоровлю вас!
Лука. Здрастуй! Думка! Дух! Серце! Адже це твоя людина? Переказали ми думки твої нашим книжникам. Вони сказали, що маєш ти свою гадку в натурі показати.
Друг. Що це значить, в натурі показати?
Лука. Я цього не знаю.
Клеопа. Як цього не знати? Треба показати, що не тільки в самій людині, але і в інших живих істотах невидимість первенствує.
Лука. Саме так. За тим хотіли до тебе йти.
Друг. А ви цього досі не знаєте?
Лука. Звичайно, маєш ти доказати.
Друг. Чи вірите, що є Бог?
Лука. Його невидима сила все наповнює і всім володіє.
Друг. То чого ж ти ще вимагаєш? Ти уже сам доказав.
Лука. Як доказав?
Друг. Коли говориш, що невидима сила все наповнює і всім володіє, то чи не все одно, якби сказати, що невидимість у живих істотах первенствує? Ти уже сам назвав невидимість головою, а видимість хвостом у цілому Всесвіті.
Лука. Тоді візьми щось із усього Всесвіту в приклад для вияснення.
Друг. Я тобі усе підсоння і всі Коперникові світи подаю. Візьми із них, що хочеш. Ащо кажете — показати в натурі, то треба було б сказати: поясни нам притчами чи прикладами та подіб'ями те, що людина складається не із зовнішньої своєї плоті та крові, але думки і серце її — ось істинна людина. Поглянь на стіну оцю. Що на ній бачиш?
Лука. Бачу намальованого чоловіка. Він стоїть на землі, розчавивши ногою зміїну голову.
Друг. Отже, живопис бачиш?
[Лука]. Бачу.
Друг. Скажи ж, що живописом вважаєш? Чи фарби, чи поданий фарбами малюнок?
Лука. Фарба є не що інше як порох та пустош; малюнок же чи пропорція та розташування барв — ось сила. А коли цього нема, то фарба під той час — бруд і пустош сама.
Друг. Що ж іще при цьому живопису бачиш?
Лука. Бачу приписані із Біблії слова. Слухайте! Стану їх читати: "Мудрого очі — в голові його. Очі ж безумних — на кінцях землі"19.
Друг. Ну! Коли хтось фарбу на словах бачить, а письмен прочитати не може, як тобі здається? Чи ж бачить такий письмена?
Лука. Він бачить оком плоті найостаннішу пустош чи барву в словах, а самих фігур у письмі не розуміє, саму п'яту бачить, не голову.
Друг. Правильно розсудив. Отож коли бачиш на старій церкві в Охтирці цеглу, вапно, а плану її не тямиш, як гадаєш: чи побачив ти і чи пізнав її?
Лука. Аж ніяк! Таким чином саму лишень крайню та останню зовнішність бачу в ній, яку й худоба бачить, а оскільки симетрії її чи пропорції та розміру, який усьому матеріалові зв'язок та голова є, не розумію в ній, то і її не бачу, не бачачи її голови.
Друг. Добрий твій суд. Скинь же тепер на рахівницю всю суму.
Лука. Як?
Друг. А ось так! Що у фарбах малюнок, те ж таки у письменах є фігурою, а в будові планом. Але чи відчуваєш, що всі ці голови, як малюнок, так і фігура, і план, і симетрія, і розмір є ніщо інше як думки?
Лука. Здається, що так.
Друг. Так чому не збагнеш, що в інших живих істотах невидимість первенствує, не тільки в людині? Те саме можна розуміти про трави і дерева і про все інше. Дух усе на все виліплює. Дух і утримує. Але наше око п'яту бачить і на останній зовнішності пробуває, минаючи силу, початок і голову. Отже, хоча б ми одне без душі тіло були, то і в самий той-таки час ще не досить самі себе розуміємо.
Лука. Чому?
Друг. Тому, що, шануючи в тілі нашому зовнішній прах, не підіймаємося думкою у план, який утримує слабкий цей порох. І ніколи смаку не відчуваємо у словах цих Божих, що вивищує повзуче по землі наше поняття до пізнання істинного нашого тіла, а саме: "Не бійся, Якове! Це на руках моїх написав стіни твої..." Але ступімо ще вище.
Клеопа. Ми вище ступати не хочемо, а сумнів маємо. І бажаємо гарненько взнати те, що називаєш істинним тілом. Нам дивно, що...
Друг. Що ж дивного? Чи не Бог усе втримує? Чи не сам він голова і все в усьому? Чи не він істиною в пустоші, істиною і головною основою в нікчемному поросі нашому? І як сумніваєшся про точне вічне й нове тіло? Чи не гадаєш розшукати щось таке, де Бог не правив би за голову і замість початку? Чи ж бо може щось мати буття своє поза ним? Чи не він є всьому буттям? Він у дереві істинним деревом, у траві травою, в музиці музикою, в домі домом, у тілі нашому порошному новим є тілом і точністю чи головою його. Він усім є в усьому, тому що істина є Господня. Господь же, Дух і Бог — це одне і те ж. Він один дивне в усьому і нове в усьому робить сам собою, і істина його в усьому навіки пробуває; все ж інше, вся крайня зовнішність не що інше, тільки тінь його, і п'ята його, і підніжжя його, і його ветха риза... Але "мудрого очі його в голові його, очі ж безумних — на кінцях землі".
РОЗМОВА 3-ТЯ ПРО ТЕ САМЕ: ЗНАЙ СЕБЕ
Особи: Клеопа, Філон, Друг
Клеопа. Ах, перестань, будь ласка! Не сумнівайся. Він людина добра і нічиєю не бридиться дружбою. Мені твоє добре серце відоме, а він нічого, крім цього, не шукає.
Філон. Я знаю багатьох учених. Вони горді. Не бажають і говорити з поселянином.
Клеопа. Будь ласка, докажи.
Друг. Про що у вас суперечка?
Клеопа. Ба! А ми навмисне до тебе... Ось мій товариш. Будь ласка, не прогнівись.
Друг. За що? "Людина дивиться на лице, а Бог зрить на серце". А де Лука?
Клеопа. Не може збагнути твоїх речей. Він приліпився до Сомнаса при учорашній розмові, а нам твої новинки милі.
Друг. Про що йшлося?
Клеопа. Пам'ятаєш, Філоне?
Філон. Пам'ятаю. Була мова про прірву.
Клеопа. А-а! Ось слова: "І тьма поверх прірви".
Філон. По тому суперечка була про старі та нові міхи і про вино.
Клеопа. Один сперечався, що прірвою називається небо, на якому плавають планети, а пан Навал кричав, що справжня бездна є великий океан; один клявся, що так позначається жона, а інший тлумачив учення і так далі, і так далі.
Друг. Коли хочемо виміряти небо, землю та моря, маємо спершу виміряти самих себе з Павлом власною нашою міркою. А коли нашої всередині себе мірки не знайдемо, то чим мірятимемо? А не змірявши себе спочатку, яка користь знати міру в інших живих істотах? Та й чи можна? Чи може сліпий у себе вдома стати зрячим на базарі? Чи можна знайти міру, не зрозумівши, що таке є міра? Чи можна міряти, не бачачи землі? Чи можна міряти, не бачачи голови її? Чи ж можна побачити голову та силу її, не знайшовши і не збагнувши своєї у самому собі? Голова головою, а сила розуміється силою.
Клеопа. Чи не можеш говорити простіше?
Друг. Виміряти чи взнати міру — одне і те ж. Коли б ти довжину чи ширину церкви виміряв сажнем чи вірьовкою, як тобі здається: чи не взнав би ти міру її?
Клеопа. Не думаю. Я б тільки взнав простір її матеріалів, а справжню її міру, що складає матеріали, тоді взнаю, коли пізнаю план її.
Друг. Через те, хоч би ти всі Коперникові світи переміряв, не взнавши плану їх, який усю зовнішність утримує, то нічого із того не було б.
Клеопа. Гадаю, що як зовнішність є порожня, так і мірка її.
Друг. Але хто може взнати план у земних та небесних просторних матеріалах, що пристали до вічної своєї симетрії, коли її раніше не міг доглянути в мізерній плоті своїй? Цим планом все на все створено чи зліплено, і ніщо не може триматися без нього. Він усьому матеріалові ланцюг і вірьовка. Він-бо є рука права, перст, що утримує весь порох, і п'ядь Божа, що виміряла всю тлінь і самий мізерний наш склад. Слово Боже, поради і думки його — це і є план, що по всьому матеріалу у Всевсесвіті нечуттєво простягається, що все складає і виконує. Це і є глибина багатства та премудрості його. І що може просторіше розлитися, як думки? О серце, бездно всіх вод та небес ширша!.. Яка ти глибока! Все охоплюєш і складаєш, а тебе ніщо не вміщує.
Клеопа. Правду сказати, пам'ятаю таке Єреміїне слово: "Глибоке серце чоловіку, більше всіх і людина є".
Друг. Оця людина складає все! Вона-бо утверджує твої плотські руки й ноги. Вона голова й сила очей твоїх та вух. А коли їй вірити можеш, "не потемняться очі твої і не зітліють вуста твої навіки-віків".
Клеопа. Вірю й примушую серце своє до послуху вірі. Але чи не можна мене хоч трохи покріпити? Прошу не гніватися. Чим вище в поняття невидимості ввійду, тим міцніша буде віра моя.
(Продовження на наступній сторінці)