11 січня. Свята скінчилися. Точка. Прошуміли їх шумно. До нас приїхала Катерина Білецька-Кандиба і ми всі разом подалися до Костюків, які живуть на приватному мешканню в Корнталі і там свят-вечеряли до другої години ночі. А не маючи місця в Костюків переночувати і не маючи змоги знайти комунікацію назад до табору, нам пощастило знати готель. Навіть готель! Може це й справді війна минула?
Тож то, на другий день, сиріч на перший день Різдва, гостили у нас Костюки… А вечором багато привітань і відвідин. Знайомі, близькі люди, староста табору Олег Кудрик з дружиною Софією і навіть одна лотишська малярка панна Мора. Наша маленька кімнатка стала ще меншою, наш голосний коридор став ще голоснішим. А на день Різдва – гостили у нас, наші німецькі друзі, Гільдеґард і Ебергарт Гартман і пані Катерина Білецька… І лишень третього дня наші свята скінчилися.
Залишились тільки пошта – листи, картки, привітання. Щось понад пів сотні. Половину з того вже відповів.
16 січня. Учора, вечірнім потягом, ми з Танею повернулися з Ульму. У Багряних зустрічали Щедрий Вечір, а на другий день – вечірка в редакції "Українських Вістей", навіть з танцем. Розмови з Дивничом про "Арку", про МУР. Я висловив бажання зректися головства МУРу. Дивнич доказує, що це привело б до його розвалу.
Вечір провели у Білецьких, гостилися, багато говорили і та сама тема. Ситуація з МУРом дуже вагальна. Почались великі дискусії, а це значить невиразність.
20 січня. Перед мною велика програма поїздок: Авґсбург, Мюнхен, Реґенсбург. Зустрічі й засідання.
23 січня. Лист з Реґенсбургу:
"Mychajlo Boreckyj, 13-А, Regensburg, Ganghofersiedlung, Bl. 7/163. Дня 20.1.1948. ВП Улас Самчук – Штуттґарт-Цуффенгавзен.
Вельмишановний пане!
Перед кількома днями в розмові з п. проф. Юрієм Шерехом, довідався, що Ви вже маєте до друку Ваш роман "Ост". Якщо Ви ще в між часі не віддали його до друку, то я дуже радо взявся б за його видання і готов в тій цілі сейчас розпочати з Вами дотичні пертрактації. Якщо не буде Вам це затрудно, прошу мене про це поінформувати.
З належною пошаною до Вас, М. Борецький".
Дуже до речі. Ми мали на цю тему розмови з Р. Паладійчуком, але там це невиразність, а тут звучить надійно. Не так давно дістав пропозицію у цій справі від Романа Ільницького, інакше кажучи, видавництва "Українська Трибуна". Вони видали б "Ост"-а накладом 5,000 прим., гонорар 8,000 марок німецьких, половина наперед, половина після видання книжки. Але хотіли б розбити роман на дві книжки, що мене не влаштовує. Поговорю з Борецьким і буду бачити… В кожному разі видання "Морозового хутора" в русі і значно успішніше, ніж мені здавалося. Пишу листа Борецькому і надіюсь особисто бачитись з ним 28 ц.м. на пресовій конференції в Реґенсбурзі.
Лютий
3 лютого. Минулої суботи (сьогодні вівторок), о годині дев’ятій вечора, повернувся з довгої, хвилюючої,втомливої подорожі до Ульму, Мюнхену й Реґенсбургу. 23-го січня виїхав з дому з наміром дістатися до Авґсбургу на засідання Культ. Осв. Відділу ЦПУЕ, але моїм добрим намірам не пощастило. В Баварії (нечувана руч!), вибух залізничний страйк і потяги не їхали. Пощастило мені, сяк-так, особовим потягом, дотягнутися до Ульму, де я, як звичайно, вдався до Багряних. Але Багряних не застав удома, тоді, як також звичайно, повернув до Білецьких. Не мав ніякої тут справи, чекав лиш на можливість їхати далі, мав чимало порожнього часу, а тому ми пішли з Катериною до кіна. Взагалі прийшлося проциндрити весь довгий, вартісний день без діла, за вийнятком хіба, що зустрів одного автентичного з над Дніпра в Україні добродія, який подав мені докладний опис топографії міста Канева. Зустрівся і наговорився з Дивничом, а там появився й Багряний з Галею, у яких я й заночував.
А в суботу, рано-раненько, довідався, що страйк залізничників скінчився, від’їхав на двірець, осідлав швидкий потяг помчався до Мюнхену. Там, перш за все, вдався до їдальні КОС на Розенгаймерштрассе, пообідати, зустрів земляків Мацевича, Остапчука… Побував в редакції "Трибуни", наговорився вволю з її редакторами, а під вечір, в товаристві Костецького, вирушив до Реґенсбургу, при чому, замість швидкого потягу, ми помилково потрапили до особового і тим самим несамовито довго, волячим темпом, тягнулися до місця нашого призначення, підкреслюючи цим, що мені в цій поїздці з потягами особливо не щастить.
Там я знайшов Борецького і ми обговорили з ним детально справу видання "Ост"-у і зробили з ним формальне домовлення. Гонорар 15,000, при чому 10,000 наперед, решта після виходу книжки. Залишається знайти тільки редактора, який би переглянув машинопис, а взагалі, я ще тим "Ост"-ом не цілком вдоволений, він потребує ще солідного опрацьовання, але я боюсь, що для цього мені не хватить часу з приводу можливости виїзду за океан, а тому даю до друку так, як воно виглядає тепер. В недоробленому стані. Перед мною ще два томи тієї трилогії і як довго прийдеться на них чекати – сказати годі. Мої умови не дозволяють на тверде розпляновання праці… "Морозів хутір" вважатиму, як друковану чернетку і, як буде можливість, намагатимусь це направити…
Двадцять сьомого січня відбулася, скликана нами, пресова конференція "Об’єднаних Мистецтв", де я мав дати відповіді на основні питання в справах нашого мистецтва в умовах таборів. Зацікавлення преси не було велике, з’явилося лишень кількох кореспондентів і я подав їм свої міркування з приводу цієї теми. І, здається не зручно, був поденервований і тим самим непереконливий.
Тож то, у неділю відбулися загальні збори Об’єднання Мистців Української сцени, на яких я мусів бути в ролі почесного члена. Зустрів багатьох знайомих, приятелів, друзів, представників театральних груп Блавацького й Гірняка… Читались реферати, бушували дискусії, а після всього, під вечір, виступали автори нових театральних творчих здобутків, між якими я зачитав і свої "Жорна".
А зовсім вечором, в таборовому ресторані, зібралася чимала театральна кумпанія, знайшлася і чарка, піднявся настрій, виступили гумористи, Гірняк виконав веселу, з приперченими недомовленнями змістом, пісеньку, йому плескали, а Косач підняв тост за дві сенсації дня, тобто мої "Жорна" і Гірнякова пісенька.
Гірняка це зірвало. – Це, панове, цілий Косач! Це тільки він може так реагувати! Його це мучить! Він не може забути! Жорна Жорна! – Косача зірвало також і він лайнувся матюком. Зчинився гамір… Косач вийшов із залі… Гірняк говорив про честь мистців, про солідарність, ганьбу заздрости… Косач, що мабуть це підслухав, вбіг назад, засипав Гірняка лайками і зник.
Все це сталося дуже нагло, зовсім несподівано. Для мене незбагнуто. Для чого і чому? Не знаходив навіть слова, щоб щось сказати.
Це наробило шуму, вечірку знівечено… І аж згодом, другого дня, це почало поволі забуватися. 29-го я залишив Реґенсбург і через Мюнхен від’їхав до Штуттґарту.
А ось сьогодні, третього лютого, дістаю пошту і в тому такий лист:
"1.2.48. Високошановний Пане Уласе!
Це – кілька слів у зв’язку з зустріччю й інцидентом у Реґенсбурзі. Ви, звичайно, як завжди, можете сумніватися у щирості цих заяв. Це є Ваша справа й я не надіюсь Вас переконувати про протилежне. Тому я взагалі ніколи до Вас не писав і цей лист є в мойому житті перший і останній лист до Вас.
1) Мій вислів щодо пісеньки Гірняка й Вашої драми був злісно інтерпретований, як злобний випад по Вашій адресі і Вашому творі. Це все було зовсім інакше подумано й сказано. Передусім це був жарт (у зв’язку з загальним настроєм), по друге й по змісту зовсім не так, як це перекрутив Гірняк. Я хотів сказати, що от, мовляв, у такій атмосфері краще співати такі пісеньки, ніж писати такі серйозні драми. Гірняк замісць дати собі витолкувати це – з місця почав мене провокувати й ображати. Вашого твору я не збірався ні осуджувати, ні критикувати, ні хвалити. Мою об’єктивну думку я висловив Блавацькому й Ви можете про це переконатись. Є впрост підлістю інсинувати мені якісь глузування з того твору Вашого і т.п…
2) Постійно Ви мені закидаєте "заздрість". Чому, пане Уласе? Чому ж я тоді не заздрісний до Шереха, Маланюка, Костецького, Багряного і до всіх інших? Чи можу я бути Вами, а Ви мною? Що таке особливе маю Вам заздрити?
Успіхи? Слава Богу, скоро 20 літ як я маю теж успіхи по своїм можливостям і заслугам. Мої книжки друкуються, мої п’єси виставляються.
Матеріяльне положення? Я не лічив Ваших грошей, але не гадаю, щоб навіть при найбільших Ваших матеріяльних успіхах, вони були такі, щоб я міг Вам заздростити. Перекладів на чужі мови? Вашої громадської опінії й т.д.? Ні, пане Уласе, мені просто ніяково писати про це – бо ніякого собі уявити культурну людину, яка може бути заздрісною.
Двадцять літ це довгий протяг часу, щоб ствердити, що й Ви й я маємо свої місця в нашій літературі й нашій спільноті, що Ви, безсумніву, маєте повну перевагу переді мною і що до Вашого таланту й в зв’язку з іншими позалітературними причинами. Я, правда, мав завжди до Вас чапсине (злобу) й огірчення, але зовсім з інших причин. Я відплачую людям так, як вони до мене ставляться.
Ви від Праги 1933, були до мене нетерпимим, Ви завжди мене принижували, ігнорували, погорджували й сміялися про себе з мене. Іноді, навіть того не криючи. Тому я уникав всякого контакту з Вами, але коли йде про моє ставлення до Вас по відношенні до третіх осіб, воно було особливо з бігом часу, з віком, завжди коректне. Спитайте Шереха, Костецького, Блавацького, Ільницького і інш. Я маю свою думку про Вас і Вашу творчість (а чи ж не маєте Ви про мене?), але я її ніколи не міряв особистими маштабами.
(Продовження на наступній сторінці)