А тому хай буде вільно мені, іменем неупокореної людини, проголосили мораторій моїх несплачених боргів, спричинених вогнем, мечем, мором, голодом, ув’язненням і сьогодні, увійшовши у цей ясний, соняшний світ свобідної безпосередности, я не маю сили стримати своєї енергії у межах пристойности. Зрозумійте, що це проблема універсального значення. Моя енергія була скована, мій простір був обмежений, мій час був замкнутий. Передомною, за мною і надо мною тяготів нівелюючий закон передрішення.
Повторяю ще раз: я люблю будови, я люблю будівництво. Але я не мав права будувати. Я мав право на "житлоплощу" наподобу кожної тварини — нори, діри, кута, півкімнати, кімнати. Це норма амбіції житлового рівня у просторі мого минулого, а тому вирвавшись із цих умовностей, я не можу не пити і не впитися вином цієї нової насолоди.
В кінці червня, до речі дуже свіжого, мокрого, зеленого, моя будівельна візія перевтілилась у цілком наглядну, кольору сірого каменю, червоної цегли, темно — зеленого накриття зі широкими, передніми, замазаними вікнами, подобу, що дуже вигідно і вражаюче конкурувала зі своїми сусідами на тлі тих зелених сосон і яблунь. Особливо робив переконливе враження її широкий, розлогий фасад з його просторою верандою і сходами — поєднання старогрецької клясики і модерного американізму, з дуже приємного, сірого, теплого зі жовтими прожилками каменю, що нагадує мармур — вісім трьохбічних сходин, що спадали до заглиблення, у якому мав постати квітник. Внизу з обох боків веранди великі вікна з французькими дверима, які виходили на бічні, низові, бетонові веранди з підвищенням, на якому розміщені вази для квітів.
Загальна форма побудови не мирилася і не була конче співзвучна з більшістю дооколичних, модерних будівель. Дисонанс вносили бокові поперечні стіни з великими вікнами і трохи підвищеним, одноплощинним, похиленим на один бік дахом. Це був незвичний мотив і виправдувався він внутрішнім призначенням простору — зліва, це було здогадне ательє, а на протилежному боці, не менш здогадна бібліотека. Ці два простори відогравали основну ролю цілого цього підприємства, а тому в їх жертву було принесено стільки святого трафарету загально принятих мешканевих норм. І можливо вперше за ціле моє життя я відчув гостру, егоїстичну насолоду і незграбно приховану гордість, що ця мешканева споруда припасована на мій зріст і крій, що саме так я хочу виглядати на цій землі. Ніякі замки, палаци, а така ось стисло розмежована і доцільно продумана шкаралуща моєї фізичної і духової істоти. Розуміється, я міг втискатися у один кут з однією постіллю, можливо я міг би виповнити палац на двадцять кімнат, але те і друге не було б моїм конкретним цілеспрямованим мешканням. Це лиш була чи була б випадковість. Недопасований одяг. Нормально я вимагаю стільки простору і стільки місця, у якому б я був ані стиснений, ані розгублений. Місце їжі, місце праці, місце відпочинку, місце розваги, місце родини, місце дружини, місце дітей, місце гостей. В цьому клясичному, історичному, фундаментальному розподілі простору мешкання я бачу основну вимогу людини всіх часів і всіх просторів, що вміли, хотіли і мусіли будувати чи то піраміди, чи то пантеони, чи лазні Каракалі, а чи будови Европи й Америки, взагалі всіх тих, для яких будівництво й життя були нерозлучними вимогами.
Мені можуть сказати, що є ще люди, які взагалі не вимагають мешканевого простору, або вдовольняються заблощиченою "житлоплощею", але ці люди правдоподібно мають насолоду в самому голому факті бути на землі з титулами "Божого сотворіння". Це їх незаперечне право. Але, на жаль, я мушу ще раз і ще раз ствердити, що до цієї породи людей абсолютно не належу. З ними у мене стільки ж спільного, як і з усім іншим живим і мертвим на цій плянеті і признаюся, що вигляд колібрі з її філіґранним листочком гнізда, я більше шаную, аніж вигляд мешкання багатьох двоногих сотворінь моєї власної зовнішньої подоби.
В кінці місяця червня, саме коли розпочались перші літні громовиці, моя хата була під дахом і ціле нутро було виповнене грюкотом молотків, які не давали мені ніде спокою. Коли я мав час, я приходив на будову, втискався до її середини, вітався з людьми у синіх, потертих комбінезонах, переважно італійського походження, які вимощували помости, вставляли двері, закріпляли шафки, лагодили кухню, встановляли убиральні, чистили сходи і нарешті барвили. Кольори кімнат моє дошкульне місце, я вибирав їх тижнями, я зовсім губився, коли доходило до рішення, признаюсь я не мав вирішальної думки, а тому часто діяв на сліпо. Ще тоді, коли мав діло з моїм першим мешканням на вулиці Ґлен, я давав легко з цим раду, бо все, що там робилося, безперечно годилося із загальним тоном, але тут одразу виникла гостра черга суперечностей, бо ж хотілося конче зробити все "не так", знайти іншу точку бачення і обов’язково зчинити революцію кольорів, щоб засобами терору знайти те щось небувале. Як, наприклад, мала б виглядати моя бібліотека — робітня ? Я погодився на пропозицію самої будівельної фірми, що в такому випадку найкраще було б шалювання з червоної сосни — затишно, вигідно, солідно. Багато мороки виникало з ательє. Що це мало б бути? Велика, на весь поперек, з двома широкими вікнами і похилою стелею незграбна кімната під кольор меду. Малось на увазі Лену з її екстремними нахилами, наприклад, вона твердила, що їй подобається чорний кольор стін, з чим я не міг годитися засадничо і вибрав гарячий, чи краще солодко-мішаний чай з медом і можливо також чоколядовим тортом. Коли б вона тут опинилася, вона напевно все це змінила б за своїми смаками, наприклад, могла б закрити високу передню стіну великим панно з мотивами її улюбленої символіки народження, або інших абстрактно — символічних дивоглядів... Вона завішала б усі стіни картинами і мала б багато сонця з виглядом на квітник, який має бути закритий від сусідньої оселі висадом туї. На цій половині зосереджені всі домени господині дому, як малий будуар, кухня, їдальня, ванна, включити й майбутню дитячу кімнату, що тим часом виконувала б функцію малої вітальні з її широким вікном і краєвидом долини.
Друга, східня половина призначена для мене, за вийнятком загальної великої вітальні в густо оливкових тонах з цілою скляною стіною і розлогим виглядом на південь з сусіднім парком, його тополями і великою, плакучою вербою. Дві поруч спальні, розділені білою, під мармур, ванною і нарешті її величність робітня завершували весь цей комплекс моєї приречености, включаючи сюди і невтральну територію сіней, паперованих під небілену, сиру ряднину з їх маєстатним виходом на арену веранди і менш маєстатними бічними сходами до просторів підвалля.
До речі, ціле те підвалля я віддав у повне володіння Бахуса й Домовика, як тим, що командують царством розваги і царством добродійности, як електрика, вода, ґаз поруч з двома коморами для домашнього майна. Маґна — маґніссіма бар, що його мав намір розписати полтавськими, старо — козацькими чи краще запорізькими фресками, займав більшу половину цього простору, і відзначався широкими вікнами з виходом на малу, нижню, бетонову веранду.
Спішу додати, що з кінцем червня і початком липня все це, від верху до низу, уявляло лишень одну суцільну картину найліричнішого безпорядку з дуже незначними натяками на якесь завершення і ви знаєте, як не легко доводити речення до точки, коли хочете, щоб воно звучало відповідно до ваших вимог. Ви, мабуть, також знаєте, як не легко ставити точку над і, а вже найдошкульнішим болем голови в таких випадках є та частина ритуалу, що зветься меблюванням і декорацією, особливо, коли ви належите до впертих і непоправних бунтарів проти конвенціоналізму. Де, наприклад, дістати канапи, фотелі і все таке інше, які б були слухняними рабами ваших дволичних і многоличних, а часто безличних вимог і примх естетики, ориґінальности, вигоди. Кажуть, великий Бальзак вимагав конче, щоб його широка, покрита червоним плюшем лежанка викликала у його любовниці маркізи (прізвище забулось) любовний шал на перший погляд. Признаюсь, я не мав аж таких тиранських вимог від своїх лежанок, але так само, як і той геніяльний сибарит, я був невилічимо заражений переконанням, що меблі й декорації можуть відогравати генеральні ролі не лишень у Голівудських фільмах, але й у наших буденно-щоденних побутових інтермедіях.
Але вже з кінцем липня, ця проблема значно дозріла і перетворилася у невилічиму гангрену хвилювання. З наближенням віддалі, вона перетворилася у вражливо — делікатну аферу на тлі не дуже блискучих фінансових можливостей. Це вимагало розважности, рівноваги, непоспіху. Наглість у таких випадках смерти рівна. Вибирати канапи і вибирати наречену сливе та сама функція. За допомогою вдаєтеся до відповідної літератури, що її в англійській мові є невичерпальна кількість і нарешті у вас постає амбітний плян, що його годі вложити в одну п’ятирічку і щоб вдовольнити наглість і сяко-тако заставити зяючу порожнечу, ви дозволяєте встелити помости м’якими килимами мишатого кольору і набути кілька генеральних куснів обстановки, після чого ваше мешкання виглядає, як ляндшафт міста Торонта, зі широкою площею будиночків, між якими, в різних місцях ніби Гулівери серед ліліпутів, повзносяться будови — гіганти передвісники майбутнього міста.
(Продовження на наступній сторінці)