«На роковини смерті Шевченка» Володимир Самійленко

Читати онлайн поезію Володимира Самійленка «На роковини смерті Шевченка»

A- A+ A A1 A2 A3
Умер поет! І струни голосні Порвалися, замовкнули навіки. Ми стали сиротами, і, сумні, Ми понесли у серці жаль великий. І довго плакали... І от тепер Щороку згадуєм сумну пригоду. Але чи справді вмер він? Ні, — не вмер! Поет живе в серцях свого народу! Його душа в святих його словах Одбилася акордами смутними; Вона живе і в тих благих сльозах, Що над його піснями пролили ми; Вона живе, вітає поміж нас Надією на щастя, на свободу; Любить народ навчає кожний час — Поет живе в серцях свого народу! Поет живе! Ми слухаєм його: Ми чуєм заповіт його священний — Учитися, кохати край стражденний І не цуратись рідного, свого. І всі ми, скільки є, в душі своїй Клялись тих дум не зраджувати зроду, І справдимо ми заповіт святий, — Поет живе в серцях свого народу! 1888