Узгодження всіх спільних дій,
Бо Україна не могла сама
Здійснити тих своїх надій
На протязі віків.
І зараз не було достатньо тих полків,
Геройських козаків,
Які могли повести боротьбу
За захист власного народу,
Вони несли завжди незгоду,
Ховаючи природу
Ворожої руки.
Тому для звільнення своїх народів
Від цього хижака
Була стратегія така,
Щоб сили їх до купи об'єднати
І бій останній, переможний дати
На скривджених полях святої України,
Де узурпатор ніс руїни
Вже не одні віки.
Частини шведських військ
Прийшли сюди,
Щоби до них могли
Здорові України сили приєднатись
Козацькі ті полки
З усіх її земель зійтись,
В єдину міць з'єднатись.
Мазепа був стратег великий
В військовім ремеслі,
Дрібниці зауважував усі,
Які на бій впливали,
Усі вони, великі і малі
Такі закони мали,
Що зміст весь час міняли
Стосовно до умов.
Він знов і знов
Перебирав усі деталі
У бажанім руслі,
Які складали успіх бою.
Він жертвував собою,
Бо протягом століть
Ярма й неволі,
Не було ще такої
Можливості зручної
Пробитись на свободу
Для українського народу
З кістлявої імперії руки.
Думки його передбачали,
Майбутні всі шляхи лежали
Через повагу всіх народів,
Що розвиток людині принесе,
А нинішнє імперії ярмо оте
Навіки упаде і пропаде.
Не міг тому Мазепа
Генія в собі гасити
І сам спокійно у достатку жити,
Йому народ життя і мудрість дав,
Тому без нього він не мав
Окремого свого життя
І всі свої душевні почуття,
Як вірний син своєї Батьківщини
Кріпив завжди в собі,
А завтра їх віддасть він до краплини.
І рвався він у бій
За ту важливу перемогу,
Бо лише в ній
Щасливу бачить він дорогу
Для українського народу.
Думки Мазепі перервали
Жіночі кроки, що ступали
В зеленій росяній траві.
З лиця сліди сумні
Марія стерла теплою рукою,
Сама ж собою
Припала до грудей,
Немов хотіла заступити
Від всіх смертей
І пошепки почала вже молити,
Щоби його благословити
На нинішній той бій,
Бо другом стала і в журбі,
І в радості, і в боротьбі
За наміри його святі
Принести нації своїй
Розтоптану віками волю.
Свою жіночу долю
У юні ще роки
Віддала до кінця
І всі жіночі почуття
Йому довірила уже старому,
Щоб їх закохані серця
Були зігріті в тілі молодому,
Невдачі щоб всі зніс,
Щоб геній його ріс
На вірності її йому одному,
Щоб завжди розквітали,
Його таланти не згасали
У їх обох святій меті.
Для себе щастя більшого не знала
Марія у житті,
Івана так кохала,
Що почуття усі
Йому віддала
І вже не знала
Як жити б вона мала,
Коли б не він.
Марія гетьмана поцілувала
І з болем в серці прошептала:
"Іване, дорогий,
В бою ти будь стійкий,
Ти мудрий і великий,
А ворог дикий,
І лише ти
Зумієш нам принести перемогу,
У тобі геній поєднав природу
Державності великих тих ідей,
Зігрітих серцем всіх людей
Що ходять у ярмі.
Любов і шану віддають тобі
За те, що ти вказав
На шлях до перемоги.
Неподалік стоять загони
Кривавої Русі,
Щоб твої мрії всі
На нашій же землі
Навік в могилу поховати.
Сьогодні на світанні
В хвилини ці останні
Тебе благословляю,
І все, що в серці маю,
Тобі я віддаю".
Марія голову поклала
Своєму милому на груди,
З її лиця струмком стікала
І серце пропікала
Гірка її сльоза,
Немов вже відчувала
Зловіщу перемогу зла.
І от настав той день і час,
На небі зірок розсип згас.
На фланзі лівому уже стояли
Козацькі всі полки.
Праворуч простір весь займали
Розкішні шведи рівним строєм,
Що було менше в двоє
Від диких русаків,
Що спорудили спереду редути
Із земляних валів,
Сховавши силу основних полків,
Вперед просунули кінноту.
По правий бік від русаків
Стояли найманці Петра,
Яким на швидкоруч була
Дарована гетьманська булава.
Так званий гетьман Скоропадський
В душі простий ляшок
Набив скарбами не один мішок
На горі України.
У зграю зради і обману
Він покидьків усіх зібрав
І наказав
Триматися Петра,
Якого дика та орда
Їм панство щойно дарувала,
І цього б зовсім не було
І тільки б загуло,
Коли б Мазепи військо
Взяло перемогу.
В орду ворожу, дику
Ховаючи свою холуйську пику
Зібралося імперії на згоду
Усе сміття,
Яке живилось скореним народом.
Таємним переходом
Апостол втік туди,
Як і сліпе створіння,
Синок, його таке ж насіння,
Що згодом в Петербурзі вчився
І по французки все глаголив,
А слова рідного не мовив
Усе життя.
Палій, який розбоями займався,
Він навіть не вагався
І перейшов у табір русаків,
Бо він хотів
Завжди народом бунтувати,
Добро на цьому наживати
— Він в цьому був мастак,
Купив його русак, за так.
Цей виродок проклятий
Народу ворог став заклятий,
Бо мав лише мотиви
Для власної наживи.
Для цього зброду
Народна воля вже була чужою,
Вона несла кінець для них з собою,
Тому всі Скоропадські, Палії,
Та інші блюдолизи, холуї
Були для ворога опора,
Бо зберігали все довкола
Для легкої наживи.
Полки Мазепи всі стояли
У напрямку, де мали
Стояти зграї зради,
А шведам випали редути
І він не міг забути,
Що наступ в меншості
Без хитрості
Не може дати перемогу,
Але пішов на згоду
Нанести цей удар,
Бо так душа боліла
За горе рідного народу,
Який шукав завжди дорогу
До здійснення мети.
Він пильно приглядавсь туди,
Де мали йти союзників полки,
У сутінках нічого не побачив,
А Яковецький ліс
Ще більше їх згущав.
Ліворуч у росі блищав
Сумний ще Будищанський ліс,
Який у зелені вже ніс
Проміння ранішніх заграв.
Мазепа трохи почекав
І у душі впізнав
Бентежність, що завжди була
Як та струна
Натягнута в період бою.
Він крок ступив перед собою
І виліз на коня,
Підніс над головою
Своєї шаблі сталь
На знак полкам "до бою".
В ту мить прорізав даль
Сурмач на заклик до атаки
І всі полки пішли стіною,
Несучи вже собою
Смертельний шквал.
Він вдарив шпорами коня
І як стріла
Прорізав сутінки світанку,
За ним зібравши міць всю зранку
Козацькі всі полки
Неслись пружиною стальною,
Здавалось, все могли
Знести перед собою,
І перемогу принести
Для рідного народу.
Від нього з боку, що праворуч
Військова шведів лава поруч
Розбила вщент кінноту русаків,
Передній край їх налетів
На земляні редути,
За ними ж мають бути
Вже сили основні
І смітники усі,
Що вік ходили холуями,
І блюдолизами були.
Мазепа краєм ока бачив
Як шведи всі встрягли
У земляні вали,
Але він птахом мчав ліворуч,
Туди, де вже були
Ворожі ці полки,
Які цілі віки
Неволю нам несли.
Із ним зрівнялись козаки,
Та він хотів їх обігнати,
Щоб відсікти гармати,
Які поблизу там були.
І раптом перед ним з’явився рів,
— В траншеях тих засів
Піхотний ворог,
Що в наступ розгорнув знамена.
Мазепа миттю притиснув стремена
І чітко повід підібрав рукою,
І кінь єдиною ходою
Над ровом пролетів.
І вже тікали русаки,
Яких рубали козаки,
Закривши їм дорогу в ліс.
Мазепу кінь поніс
У напрямку, де були гади
Його народу зради,
Він всім єством своїм
Негайно покарати їх хотів,
Тих підлих виродків.
І раптом перед ним в піні
На мокрому коні
З'явився зв'язковий
І передав, що шведи всі
Застрягли в земляні редути,
І можуть бути
Знищені у прах,
А це вже був би крах.
Тому усім відходити негайно,
На вихідні позиції прибути
Без паніки і смути,
Бо мусять бути знову
Перегруповані війська,
І прийнята одна
Для всіх команда.
Так була втрачена
Чверть війська шведського,
Яке, щоб ворога побити,
Повинно не в пряму борню ходити,
А лиш попасти
Генію у руки,
В яких усі науки
Були вже вивчені сповна
Військового їх ремесла.
А тут на роздуми
Були хвилини,
Щоб розпочати знов години
Великої борні.
В цей час ворожі сили всі
У кілька раз переважали
Тих, що наступали,
Тоді, як все повинно бути навпаки!
Мазепа Карлові доводив,
Що той даремно сили переводив,
Коли ішов на земляні редути
І зараз мусить бути
Для нього інший шлях.
Ворожий крах
Наноситься ударом з флангів,
А сили різних рангів
Вони візьмуть в кільце
І все спорудження оце
Буде для ворога могила.
Та впертий Карл вважав, що сила
Для перемоги основна
Розбита має бути.
Тому він знов піде
На земляні редути,
Ну а Мазепа мусить бути
На тому ж фланзі
Що і був.
Червоне сонце попливло над лісом,
Мазепа чув
Як в небі жайворон співав,
Біля дев'ятої сурмач заграв
На бій останній.
В душі його вже панувала смута,
На думці мерехтіла незабута
Наївна впевненість у короля.
(Продовження на наступній сторінці)