Мідяки кидати.
І взяла за руку старця
Дівчинонька мила,
І на камінь край дзвіниці
Стиха посадила.
І дід сів, настроїв ліру
І зачав співати,
Зачав співи їм співати
І на ліру грати.
1. ПОЧАТОК СВІТУ
І
До початку сего світа,
Ще до чоловіка,
На престолі бог великий
Жив із-перед віка.
І престолом було небо,
Невидиме нами.
І то небо в нас, хрещених,
Зветься небесами.
Під ним друге було небо,
Що зоветься раєм;
І коли воно почалось,
Того ми не знаєм.
Тілько знаєм, що в тім небі
Ангели літали
І святії пісні богу
День і ніч співали.
І Сатанаїл-архангел
Був їх старшиною
І у бога називався
Правою рукою.
Все він відав, всім він радив,
Всім розпоряджався,
І рай цілий його власним
Небом називався.
А під раєм, його небом,
Наше небо було,
Но по нему ані разу
Сонце, не мигнуло.
Лиш по нему чорні хмари
Громом розривало,
А під ними тьма стояла
Й море клекотало.
II
І задумав бог і наше
Небо освітити,
І під небом нашу землю
Грішну сотворити.
І приходить він до раю,
Взяв Сатанаїла,
І пішов під синє небо,
Де бездна кипіла.
Синє небо туманіло,
Вітри бушували,
І під небом чорні хмари,
Громи розривали.
Все чорніло і темніло ...
Аж бог появився! —
Розійшлися чорні хмари,
І грім запинився.
Засиніло небо наше,
Сонце засіяло.
Стало тихо, лиш глибоко
Море клекотало.
І зійшов господь над море-
Море утихає;
І Сатанаїла в бездну
Господь посилає.
Посилає його в бездну
Піску жменю взяти,
Щоб на морі, як на камні,
Землю збудувати.
"І як вложиш,-господь каже,-
Руку у безодню,
Скажи: беру тебе, земле,
На славу господню".
І пішов він попід море,
Ходить, розважає:
" А ну, й себе пом'яну я!
Хто теє пізнає?!"
III
І спустився в саму бездну,
Руку опускає,
Бере землю і до бездни
Тихо промовляє:
"Ти poзкрийся, розвернися,
Темная безодне!
Беру землю в ім'я своє
І в ім'я господнє!"
І узяв; іде водою,
Жменю істискає.
Но даремная робота:
Вода все змиває!
Поки вигулькнув із моря,
Змило все подою,
І явився він до бога
З голою рукою.
"Не хитрися,— господь каже,-
Не задумуй злого!
Іди знову, тілько ім'я
Не приточуй свого!"
Пішов знову й під водою
Знов над богом кпився.
І знов з голими руками
Наверху з'явився.
І розгнівався бог сильний:
Небо задрожало,
Море вспінилось, забилось
І заклекотало.
І в минуті він іщезнув
В морі під водою.
Найшов бездну, бере землю
Правою рукою.
І говорить: "Ти розкрийся.
Темная безодне:
Беру з тебе тепер землю
Во ім'я господнє!"
І щаслива йому була
Дальняя дорога,
У минуті він з землею
Вийшов перед бога.
ІV
І взяв господь тую землю,
Ходить, розсіває.
А Сатанаїл невдячний
Думоньку гадає.
Щоб землі у бога вкрасти,
Вкрасти, заховати,
А потому в своє ім'я
Землю збудувати.
І роздумав свою думу
На взиск чи на згубу:
Тілько господь відвернувся,
Хвать землі у губу!
А бог ніби і не знає:
Решту досіває.
І розсіяв, як годиться,
І благословляє:
"Рости, рости, моя земле.
Куди зглянуть очі:
Від восхода до полудня
І до полуночі!"
І земля рости начала
І кінця не мала;
І зеленая травичка
Землю устеляла.
Да і тая, що у губі,
Свого бога знає:
Росте живо, виростає,
Губу розпирає.
І зачав він, нечестивий,
Хоркати, плювати,
I зачали і того скали
Й гори виростати.
І земля землею стала,
Тілько посвятити.
Но і нічка наступала:
Тра було спочити.
V
Закотилось сонце красне
За високі гори.
І синіє небо ясне,
Як синєє море.
І тихенько в небі ходять
Ангели святії
І засвічують над небом
Свічі восковії.
І ті свічі, ясні зорі,
Світять на все поле,
Доки господь, милосердний
Виспиться доволі.
І спить господь серед поля,
Сили відновляє.
А Сатанаїл над богом
Думоньку гадає.
І поглянув кругом себе:
Пишно було всюди.
І, як камінь, йому зависть
Падає на груди.
"Не буду я більше з богом! —
Став він говорити,-
Хоть сам згину, розсядуся,
Хоть йому не жити!
Но він спить, не має сили,-
Що ж я туманію?!
Возьму втоплю його в морі,
Світом завладію".
І підняв на руки бога,
І води шукає,
Але земля розрослася
І границь не має!
Вдарився на штири боки,-
Моря не видати!
І вернувся він, і з богом
Положився м спати.
VI
Рано сонечко піднялась,
Позгасали зорі,
І у росу, як в діамант,
Повбирались гори.
І Сатанаїл піднявся,
Бога став будити
"Вставай, боже! годі спати!
Землю тра святити".
Пробудився господь сильний,
І, здихнувши, каже:
"Що хитришся предо мною.
Вічний ти мій враже?!
Був я всюди сеї ночі,
Від края до края,-
I нема чого святити:
Вся земля святая.
Ти хотів мене, невдячний,
В морі утопити.
За то вічне будеш змієм
Під землею жити".
Ізвинулись його руки,
І звинулись ноги.
Довге рило натягнулось,
Висунулись роги.
І Сатанаїл невдячний
Став навік змією,
Зашипів — наперед бога
Слизнув під землею.
І стогнала земля дуже,
Де змій пробирався,
І там всюди ліс дрімучий
Поверх неї взявся.
VII
І зняв господь з себе ризу,
І махнув направо-
І, як маку, різних птахів
Всюди залітало.
Махнув вліво — і, на диво,
Всюди гадь завилась.
Розстелив на землю ризу —
Звірина з'явилась.
І пішов господь над море,
ризу опускає-
І в годині ціле море
В рибі закипає.
Так з'явились в білім світі
Звірина і птахи,
Різні гади, різні жаби,
Риби й черепахи.
Лиш медведі, свині, коні
І кроти не були;
Та ще боцяна не було,
Скойки і камбули.
І став господь над водою,
Ризу убирає
І із моря зсередини
Рибу визиває.
І сказав господь тій рибі
Землю підпирати,
Щоб земля на своїм місці
Все могла стояти.
І та риба держить землю;
І як стрепенеться,
І застогне земля наша,
І вся затрясеться.
VІІІ
Повернувся бог до неба,
На престол сідає
І всіх ангелів до себе
З раю призиває.
І злетілось перед бога
Ангелів без ліку,
І настало свято в бога,
Перше з-перед віку.
Триста тисяч пісні піли,
А сімсот кадили,
А тьма-тьмуща через небо
Бога проносили.
І горіло небо в славі,
Тухнуло кадило,
І все воїнство небесне
Богові служило.
Служба божая кінчалась,
Бог благословляє
І всіх ангелів до себе
Ще раз призиває.
І всі ангели злетілись,
Богу помолились
І святому його трону
Низько поклонились.
І махнув бог своїм слугам
Правою рукою,
І сказав їм: "Будьте, діти.
Вічне ви зо мною.
Де ви були, там поставлю
Жити чоловіка.
А Сатанаїл невдячний
Проклят будь довіка!"
І основи світовії
Страшно задрожали.
Но на небі тихо-тихо
Ангели співали.
IX
І співали, і скінчили
Пісню ту святую.
І бог каже їм принести
Чашу золотую.
І говорить: "Ви зберіться.
Ангели святії,
І стріпніте над ту чашу
Крила золотії".
І стріпнулись над ту чашу.
Бог їх посилає
На схід сонця в праву руку,
Де роса спадає.
Полетіли слуги божі,-
I їх ясні крила
Роса чиста, як діамант,
В десені [4] покрила.
І до бога прилетіли
З чистою росою,
І іще раз стрепенулись
Над чашею тою.
І зійшов бог з свого трону,
І зачав місити.
Замісив — і чоловіка
З того став ліпити.
Виліпив, зачав стругати.
Дивне боже діло!
І обстружки пригодились
На грішнеє тіло.
І дихнув господь на него,-
І він відживився.
Підняв очі свої к богу,
Щиро помолився.
І повів бог його всюди
По небеснім краю,
І заводить наостаток
До самого раю.
X
Серед раю йшла дорога
Меж двома садами.
Ту дорогу замикали
Дві желізних брами.
Їдна брама — на схід сонця
В небо підіймалась.
(Продовження на наступній сторінці)