«Лірникові думи» Степан Руданський

Читати онлайн твір Степана Руданського «Лірникові думи»

A- A+ A A1 A2 A3

Мідяки кидати.

І взяла за руку старця
Дівчинонька мила,
І на камінь край дзвіниці
Стиха посадила.

І дід сів, настроїв ліру
І зачав співати,
Зачав співи їм співати
І на ліру грати.


1. ПОЧАТОК СВІТУ

І

До початку сего світа,
Ще до чоловіка,
На престолі бог великий
Жив із-перед віка.

І престолом було небо,
Невидиме нами.
І то небо в нас, хрещених,
Зветься небесами.

Під ним друге було небо,
Що зоветься раєм;
І коли воно почалось,
Того ми не знаєм.

Тілько знаєм, що в тім небі
Ангели літали
І святії пісні богу
День і ніч співали.

І Сатанаїл-архангел
Був їх старшиною
І у бога називався
Правою рукою.
                                  
Все він відав, всім він радив,
Всім розпоряджався,
І рай цілий його власним
Небом називався.

А під раєм, його небом,
Наше небо було,
Но по нему ані разу
Сонце, не мигнуло.

Лиш по нему чорні хмари
Громом розривало,
А під ними тьма стояла
Й море клекотало.

II

І задумав бог і наше
Небо освітити,
І під небом нашу землю
Грішну сотворити.

І приходить він до раю,
Взяв Сатанаїла,
І пішов під синє небо,
Де бездна кипіла.

Синє небо туманіло,
Вітри бушували,
І під небом чорні хмари,
Громи розривали.

Все чорніло і темніло ...
Аж бог появився! —
Розійшлися чорні хмари,
І грім запинився.

Засиніло небо наше,
Сонце засіяло.
Стало тихо, лиш глибоко
Море клекотало.

І зійшов господь над море-
Море утихає;
І Сатанаїла в бездну
Господь посилає.

Посилає його в бездну
Піску жменю взяти,
Щоб на морі, як на камні,
Землю збудувати.

"І як вложиш,-господь каже,-
Руку у безодню,
Скажи: беру тебе, земле,
На славу господню".

І пішов він попід море,
Ходить, розважає:
" А ну, й себе пом'яну я!
Хто теє пізнає?!"

III

І спустився в саму бездну,
Руку опускає,
Бере землю і до бездни
Тихо промовляє:

"Ти poзкрийся, розвернися,
Темная безодне!
Беру землю в ім'я своє
І в ім'я господнє!"

І узяв; іде водою,
Жменю істискає.
Но даремная робота:
Вода все змиває!

Поки вигулькнув із моря,
Змило все подою,
І явився він до бога
З голою рукою.

"Не хитрися,— господь каже,-
Не задумуй злого!
Іди знову, тілько ім'я
Не приточуй свого!"

Пішов знову й під водою
Знов над богом кпився.
І знов з голими руками
Наверху з'явився.

І розгнівався бог сильний:
Небо задрожало,
Море вспінилось, забилось
І заклекотало.

І в минуті він іщезнув
В морі під водою.
Найшов бездну, бере землю
Правою рукою.

І говорить: "Ти розкрийся.
Темная безодне:
Беру з тебе тепер землю
Во ім'я господнє!"

І щаслива йому була
Дальняя дорога,
У минуті він з землею
Вийшов перед бога.

ІV

І взяв господь тую землю,
Ходить, розсіває.
А Сатанаїл невдячний
Думоньку гадає.

Щоб землі у бога вкрасти,
Вкрасти, заховати,
А потому в своє ім'я
Землю збудувати.

І роздумав свою думу
На взиск чи на згубу:
Тілько господь відвернувся,
Хвать землі у губу!

А бог ніби і не знає:
Решту досіває.
І розсіяв, як годиться,
І благословляє:

"Рости, рости, моя земле.
Куди зглянуть очі:
Від восхода до полудня
І до полуночі!"

І земля рости начала
І кінця не мала;
І зеленая травичка
Землю устеляла.

Да і тая, що у губі,
Свого бога знає:
Росте живо, виростає,
Губу розпирає.

І зачав він, нечестивий,
Хоркати, плювати,
I зачали і того скали
Й гори виростати.

І земля землею стала,
Тілько посвятити.
Но і нічка наступала:
Тра було спочити.

V

Закотилось сонце красне
За високі гори.
І синіє небо ясне,
Як синєє море.

І тихенько в небі ходять
Ангели святії
І засвічують над небом
Свічі восковії.

І ті свічі, ясні зорі,
Світять на все поле,
Доки господь, милосердний
Виспиться доволі.

І спить господь серед поля,
Сили відновляє.
А Сатанаїл над богом
Думоньку гадає.

І поглянув кругом себе:
Пишно було всюди.
І, як камінь, йому зависть
Падає на груди.

"Не буду я більше з богом! —
Став він говорити,-
Хоть сам згину, розсядуся,
Хоть йому не жити!

Но він спить, не має сили,-
Що ж я туманію?!
Возьму втоплю його в морі,
Світом завладію".

І підняв на руки бога,
І води шукає,
Але земля розрослася
І границь не має!

Вдарився на штири боки,-
Моря не видати!
І вернувся він, і з богом
Положився м спати.

VI

Рано сонечко піднялась,
Позгасали зорі,
І у росу, як в діамант,
Повбирались гори.

І Сатанаїл піднявся,
Бога став будити
"Вставай, боже! годі спати!
Землю тра святити".

Пробудився господь сильний,
І, здихнувши, каже:
"Що хитришся предо мною.
Вічний ти мій враже?!

Був я всюди сеї ночі,
Від края до края,-
I нема чого святити:
Вся земля святая.

Ти хотів мене, невдячний,
В морі утопити.
За то вічне будеш змієм
Під землею жити".

Ізвинулись його руки,
І звинулись ноги.
Довге рило натягнулось,
Висунулись роги.

І Сатанаїл невдячний
Став навік змією,
Зашипів — наперед бога
Слизнув під землею.

І стогнала земля дуже,
Де змій пробирався,
І там всюди ліс дрімучий
Поверх неї взявся.

VII

І зняв господь з себе ризу,
І махнув направо-
І, як маку, різних птахів
Всюди залітало.

Махнув вліво — і, на диво,
Всюди гадь завилась.
Розстелив на землю ризу —
Звірина з'явилась.

І пішов господь над море,
ризу опускає-
І в годині ціле море
В рибі закипає.

Так з'явились в білім світі
Звірина і птахи,
Різні гади, різні жаби,
Риби й черепахи.

Лиш медведі, свині, коні
І кроти не були;
Та ще боцяна не було,
Скойки і камбули.

І став господь над водою,
Ризу убирає
І із моря зсередини
Рибу визиває.

І сказав господь тій рибі
Землю підпирати,
Щоб земля на своїм місці
Все могла стояти.

І та риба держить землю;
І як стрепенеться,
І застогне земля наша,
І вся затрясеться.

VІІІ

Повернувся бог до неба,
На престол сідає
І всіх ангелів до себе
З раю призиває.

І злетілось перед бога
Ангелів без ліку,
І настало свято в бога,
Перше з-перед віку.

Триста тисяч пісні піли,
А сімсот кадили,
А тьма-тьмуща через небо
Бога проносили.

І горіло небо в славі,
Тухнуло кадило,
І все воїнство небесне
Богові служило.

Служба божая кінчалась,
Бог благословляє
І всіх ангелів до себе
Ще раз призиває.

І всі ангели злетілись,
Богу помолились
І святому його трону
Низько поклонились.

І махнув бог своїм слугам
Правою рукою,
І сказав їм: "Будьте, діти.
Вічне ви зо мною.

Де ви були, там поставлю
Жити чоловіка.
А Сатанаїл невдячний
Проклят будь довіка!"

І основи світовії
Страшно задрожали.
Но на небі тихо-тихо
Ангели співали.

IX

І співали, і скінчили
Пісню ту святую.
І бог каже їм принести
Чашу золотую.

І говорить: "Ви зберіться.
Ангели святії,
І стріпніте над ту чашу
Крила золотії".

І стріпнулись над ту чашу.
Бог їх посилає
На схід сонця в праву руку,
Де роса спадає.

Полетіли слуги божі,-
I їх ясні крила
Роса чиста, як діамант,
В десені [4] покрила.

І до бога прилетіли
З чистою росою,
І іще раз стрепенулись
Над чашею тою.

І зійшов бог з свого трону,
І зачав місити.
Замісив — і чоловіка
З того став ліпити.

Виліпив, зачав стругати.
Дивне боже діло!
І обстружки пригодились
На грішнеє тіло.

І дихнув господь на него,-
І він відживився.
Підняв очі свої к богу,
Щиро помолився.

І повів бог його всюди
По небеснім краю,
І заводить наостаток
До самого раю.

X

Серед раю йшла дорога
Меж двома садами.
Ту дорогу замикали
Дві желізних брами.

Їдна брама — на схід сонця
В небо підіймалась.

(Продовження на наступній сторінці)