Кулішеве гасло на сьогодні — боротьба проти попівства, у чому б воно не проявлялось: в особистій самовідданості, в родинних взаєминах, у поглядах на релігію.
— Пам’ятайте, — пише Куліш Рентелівні, — що Ви вільна особа, якої покріпачити не має права жоден піп на світі.
5
Про кінець романічного епізоду Куліша й Рентель ми довідуємося зі споминів О. Кониського.
Кониський пише:
— У третій раз Куліш приїздив до Полтави, коли не помиляюсь, в червні 1862 року, та залишився тут недовго, а прожив тижнів зо два в містечкові Старі Санжари (верстов 25 від Полтави), де я й інші його знайомі часто одвідували його. Одного разу нас поїхало в Санжари декілька чоловіків, пригадую Пільчикова, Кулика, Майкову та Соханську. Містечко Старі Санжари, досить старовинне, було колись сотенним містом, мало свою "фортецю" і уявляло для нас деякий історичний і етнографічний інтерес. Усі ми, вкупі з Г. І. Оболенським та Кулішем, довго ходили по містечку, оглядали старі церкви й рештки "фортеці". Днів за п’ять до губернатора Волкова поступив донос від поміщика Д. про те, що Куліш зі "злочинним наміром" оселився в Старих Санжарах, збирає навколо себе неблагонадійних людей; викликає в козацькому населенні давні козацькі традиції й "сіє насіння незалежності України". Полтавську адміністрацію налякали тоді петербурзькі пожежі, деякі непорозуміння в селянській справі, що виникали деінде, події у Варшаві тощо, — і вона скрізь бачила "бунти й революцію". Волков, на жаль, був людина легковірна й вірив кожній сплітці з політичним відтінком. Не дивно, що він наказав перевести "суворе таємне слідство". Переводив слідство тамтешній ісправник і, розуміється, "довідався" тільки про те, про що без секретного слідства було всім відомо, а саме, що "губернський секретар Пантелеймон Олександрів син Куліш, мешкаючи в містечку Старі Санжари", "производил ежедневное двукратное купание в реке Ворскле", "але щоб поширював революційні українські ідеї цього ніхто з допитаних людей не показав". Та все-таки Кулішеві довелося прискорити свій від’їзд.
— Тоді ж, — додає у своїх споминах О. Кониський, — трапився в Полтаві з Кулішем цікавий епізод. У той день, коли Куліш приїхав до Полтави, ввечері він прийшов до мене й розповів мені та Д. П. Пільчикову й В. Л. Трунову, що були саме в мене, що в останні дні, як їхати до Полтави, в Києві він випадково стрівся з цікавою особою: це була, за його словами, дочка середнього поміщика П-го повіту, молоденька пепіньєрка К-го інституту, дівчина надзвичайної вроди, розуму й патріотизму, що, через молодість та виховання, майже не мала характеру. Користуючись зі слабкості її волі, батьки примушували її вийти заміж за чоловіка нелюбого, неосвіченого й деспота. Отже, треба було "врятувати її" з батьківського дому й привезти до Полтави, а тут уже влаштувати її спочатку десь в освіченій родині, а згодом класною дамою в гімназію. На світанку наступного дня Трунов уже вирушив на поштових в колясці Куліша в П-ий повіт. За даною від Куліша інструкцією, Трунов приїхав в село пізно ввечері, розшукав указану йому няню й довідався, що "панночку вже повінчали".
Важко сказати, чи стосується цей епізод до панночки Рентель і є останній епізод в його з нею романі, — чи, може, Куліш брався рятувати ще якусь іншу тамтешню дівчину. Так чи так, — це надзвичайно типова для Куліша — оця тенденція рятувати провінціальних панночок.
10
Селянство, переходячи процес буржуазного переродження, відокремлювало заможну буржуазну верхівку, що, нагромаджуючи капітали, поповнювала своїми вихідцями класу торговельної та промислової буржуазії. Вже цього одного вистачало на те, щоб "турбуватись" за селянство, щоб узяти на себе політичну оборону його інтересів. До цього долучався ще й момент боротьби української буржуазії супроти русифікаційних впливів царського державного апарату та конкуренції руського капіталу. Українське селянство, що не піддавалось русифікації, цупко трималось своєї рідної мови; його буржуазна куркулівська верхівка, що жадібно нагромаджувала капітал, могла правити за добру опору в боротьбі української буржуазії за національне самовизначення українського дрібного та середнього капіталу (Христюк П. Домарксівська доба в освітленні Квітчиної творчості // Квітка-Основ’яненко. Збірник. — Харків, 1929. — С. 6).
11
Молода Україна. — ДВУ. — 1928. — С. 110.
12
Русская история. — Т. IV, — 1925. — С. 150—151. Свідомість одірваності від народу була й у Куліша. "Ми, — писав він в "Епілозі до "Чорної ради"", — мало знаємо народ; ми тримаємо себе в стороні від нього, ніяк не належачи до його суспільства". Ці застереження Кулішеві треба мати на увазі, оцінюючи народництво 50-х років. Про тему "одрізненості" від "простого люду "українського"" див. також у "Передньому слові, до громади" // Хата. — 1860. — С.XIII. Селянська теорія Кулішева — руссоїстична: він підходить до українського селянина як до того "ідеального дикуна", що його проповідували Руссо, Шатобріан, німецький романтизм, утопічний соціалізм тощо, — як до ідеальної людини, що зберегла свою природність, простоту, близькість до первісних праджерел і лишилася не зіпсованою від штучної цивілізації.
Для Куліша селянин не "чернорабочий пахарь", а втілення людини в її абстрактному ідеальному значенні: "Человек в полном значении этого слова". Він розглядає селянина поза категоріями соціальних та економічних взаємин, тобто свою селянську науку тлумачить не як соціально-економічну теорію, а як філософсько-етичну доктрину. Його народництво — моралістичне, витворене під безпосереднім враженням Квітки.
Селянство в народницькій, романтичній доктрині слов’янофілів та українофілів 50-х років було ідеологічною категорією, ланкою в філософській системі, аргументом, що ним обґрунтовували й на нього посилались слов’янофіли, висловлюючи свої групові соціально-політичні розрахунки. Народ був опозиційним протиставленням певних дворянських груп тій ненародній ненаціональній "німецькій" урядовій бюрократії, що захопила в свої руки державний апарат. Народницька ідеологія слов’янофілів 50-х років була класовою негацією миколаївського державного режиму, що одсовував дані групи од участи в урядовому й державному житті.
13
Грушевський М. Соціально-традиційні підоснови Кулішевої творчості // Україна. — 1927. — Кн. І-ІІ.
14
Про цю допомогу згадується в "Жизні Куліша". "На другу зиму [тобто 1855—56] переїхав [Куліш] у Київ. Там приголубили його земляки. Покійний Тарновський Вас. Вас. пообіцяв йому кредит на всі його видання… З Києва переїхав Куліш іще раз [лютий 1856] у столицю й напечатав "Записки о Южной Руси", потім "Проповеди на малорусском языке", поперероблювавши їх з першого видання Гречулевича, а другу половину наново написавши; потім напечатав перевод "Чорної ради" з епілогом у журналі "Русская беседа", а оригінал слідом за тим особно. Все, що не у журналах, було друковано коштом Вас. Вас. Тарновського" (Правда. — 1868. — С. 312).
15
Мик. Дан. Білозерський — брат у других Олександри Михайлівни, дружини Кулішевої, близький приятель Гоголя, що знав його ще з ліцейських років і листувався з ним протягом 30—40-х років. Спомини Білозерського про Гоголя й листи до нього Гоголя надруковані в "Записках жизни Гоголя" (СПб., 1856. — С. 100—102, 179—181, 304—306, 333). Борзенський поміщик, він був повітовим суддею в 40-ві роки і цікавився археологією, літописами, етнографією. У нього була колекція старовинних українських костюмів. Куліш познайомився з М. Д. року 1842 (про це див. у нашій статті: Шевченко, Куліш, М. Білозерський — їхні перші стрічі // Україна. — 1925. — Кн. 1. — С. 43—44. В цій статті помилково зазначено, що Мик. Дан. — дядько Вас. Мих. Білозерського; як сказано вище, він брат у других). Віктор і Микола, що згадуються у Кулішевому листі, — брати Олександри Михайлівни, дружини Куліша.
16
Та характеристика, що її дає Куліш в "Основі" котляревщині, значною мірою може бути використана й для характеристики умов літературної діяльності самого Куліша… "Котляревщина, — писав Куліш в "Основі", — отражается до сих пор во многих, по-видимому, совершенно независимых произведениях украинской словесності". Причину цього Куліш бачить, як "в удаленьи от народа, обуславливающемся нашим воспитанием, и городскою, по большей части, столичною жизнью, но также и в требовании вкуса той части общества, которую составляют первые и самые влиятельные наши читатели… Наше читающее общество украинское сосредоточивается большею частию в столицах… Деятели украинской словесності постоянно окружены особенною, не совсем здоровою атмосферою критических суждений, которая и не может не отражаться на их произведениях" (Обзор украинской словесності // Основа. — 1861. — Кн. 1. — С. 249—250).
17
(Продовження на наступній сторінці)