Розтали вже слова останні
(той дим розтання на пероні)…
Свічки червонії каштани
до сонця палять; чути: дзвонять
в селі далекому за лугом
там дівчина-весна задумна
іде, – всміхається… їй туга,
їй радість, – сміх; а може суму,
а може болю чаша повна…
це, як лязурок, ясне небо…
Слова розтання молитовні
нижу востаннє… Може треба
у тую далечінь дзвінкую
тій дівчині-весні ласкавій
сказати: пісню щастя чую
та слів нема… усі віддав їй…