— Невже ви граєте гм… гм… Шопена? — аж крикнув Фесенко. — Вже дійшли до таких трудних п'єс в ваші літа! Честь вам і слава! — сказав солоденьким голосом Фесенко.
Чи трудний, чи легенький той Шопен — він не тільки не знав того, але й навіть ніколи не чув за Шопена, бо зовсім не цікавився музикою.
— Чи не думаєте, Раїсо Михайлівно, послати Марію Харитонівну на курси в університет? — спитав Фесенко.
— Борони боже! — аж крикнула Навроцька. — Моя Маня вчилась в приватному пансіоні мадам Роже і вчилась не для курсів, а для себе. Я навіть боялась дати її в панянську гімназію. Знаєте, ті гімназистки та курсистки бувають такі…
Навроцька не договорила, їй здавалось, що за тих курсисток нечля навіть говорити з порядними людьми.
— Правда, бувають такі, такі собі… гм… — і собі не договорив Фесенко й спустив очі на стіл, неначе засоромився.
— Одначе час би нам і чаю напитись, а горнична самовара не подає. Йди, Маню, проходись з паном Фесенком по садку, поки я звелю подать самовар.
Це стара Навроцька дозволила дочці таку вже вільність, що дочка на неї аж очі витріщила: "Невже, мов, я оце піду гулять сама без мами з паничем?" — неначе питали її очі в мами.
Навроцька встала й почвалала помаленьку в гостиницю. Фесенко схопився з стільця, надів циліндер, кинув зручним махом на плечі пальто з смугнастою підбійкою й попросив Маню на гулянку. Навроцька пішла в свій номер, звеліла горничній подати самовар, а сама стала за завісою коло одчиненого вікна й кмітила звідтіль за Фесенком та Манею. Вона чогось боялась, щоб Маня часом не дременула кудись, не сіла з Фесенком на пароход та не чкурнула в Одес.
Фесенко й Маня пішли стежкою, що йшла між акаціями до монастирських стін.
"Може, ця Маня тільки так собі зверху свята та божа, а в душі така розумна, гостра та начитана, як і її сестра Саня, — подумав Фесенко. — Вони ж з одного кодла, і не може бути, щоб Саня не напахала її своїм душком… Коли б часом не опектись, як я опікся од Сані".
I Фесенко задумався. Він не знав, з чого почати розмову. "А що як почну розмову за рожі та лелії, а вона мені дасть одкоша, як ота гостра Саня? — подумав Фесенко. — На кожний раз почну з поважних, високих матерій".
— Ваша сестра дуже розвита особа, начитана, дуже здатна до наук. Вона космополітка, любить усякі абстракції, теорії, та сьогочасні ідеї, та високі принципи, — почав Фесенко.
"За що це він мені торочить? Щось мені невтямки, — подумала Маня. — Що то за слова — космополітка, аб… аб… стракції, теорії?" — насилу вимовила ці слова Маня в умі.
— Гм… еге, — одказала Маня, зроду не охоча говорити. Щодо мови вона вдалася трохи в свого батька.
— А ви космополітка чи націоналка? Яких теорій та принципів ви держитесь? — чеплявся Фесенко.
Маню вразили ті терміни.
"Це неначебто французькі слова, — подумала Маня. — Треба покликати на поміч французьку граматику…" Вона кинулась в думці до французької граматики, в французьку етимологію, і не знайшла там тих слів. "Ой лишко! За що це він мене питає?" — подумала вона, а потім сказала:
— Ми… ми цього не вчили в мадам Роже.
Фесенко зареготався в душі й прикусив червоні губи.
— А ваша сестра таки любить ці терміни, — сказав Фесенко.
"Що ж то Саня любить таке чудне? — подумала Маня. — Якісь терміни… гм… чи не турецькі якісь мінарети?"
— Еге… любить, любить, — обізвалась Маня.
— Чи ваша сестра часом не соціалістка? — спитав Фесенко.
— Егеж, спеціалістка. Папа часом каже, що Саня спеціалістка, бо любить вчити в школі, каже, що й я спеціалістка, бо люблю малювати, — обізвалась Маня.
— Ви мене не так зрозуміли, Маріє Харитонівно. Я не кажу за спеціальність вашої сестри. Що вона добра спеціалістка в педагогії, я тому добре відомий. Я кажу, що ваша сестра, хоч молода, а вже знає добре усякі соціальні ідеї, цікавиться теоріями. Мабуть, багато читала й знає усякі теорії, — сказав Фесенко.
— Авжеж знає, бо вона добре вчилась в гімназії. Вона має золоту медаль. І в нас в пансіоні вчили теорію поезії і прози, — бовкнула Маня.
Фесенко насилу вдержався й трохи не зареготався голосно. Щоб не засміятись, він голосно кашлянув.
"Це чиста провінціальна дурепа! В пансіоні мадам Роже в Кишиневі нічого не робили, погано вчились і тільки байдики били та французьку мову вчили", — подумав Фесенко.
— Чи ваша сестра любить ті теорії ради самих теорій, чи прикладає їх до практики? — знов спитав у Мані Фесенко.
Маня вже зовсім не розуміла, за що він говорить.
"Ой боже мій, як він говорить по-вченому! Нічого не втямлю!" — подумала Маня і нічого не одповіла. Бідна дівчина оглядалась на всі боки, неначе шукала матері для помочі.
"Ну, це не Саня! — подумав Фесенко. — Повертай цабе, бо соб нікуди. Дуже високий тон я взяв для цієї дуринди. Тепер сміливо можна починати розмову про лелії та рожі".
— Ви, мабуть, тепер багато читаєте? — почав Фесенко трохи перегодя. — Місцина така гарна: море, скелі, акації, кораблі, білі вітрила. Поезія кругом! Самотина, тиша!
— Еге! — обізвалась несміливо Маня. — Тільки мама не дозволяють мені багато читати. Кажуть, що книжками можна очі збавить. Саня не слухає мами, читає багато, та ще й вечорами, і через те в неї очі вже болять; вона часом надіває окуляри.
— Оце негарно, як молоденька й гарна панна, як ви, та надіне окуляри. Ця штука належиться до старих. Бережіть свої очі. В вас такі пишні, ясні очі, яких я ще й не бачив ні в кого, — сказав комплімент Фесенко.
Маня почервоніла. В неї почервоніло навіть чоло, а щоки неначе зайнялись.
— Я тепер читаю Гоголя… але… але мама каже: паннам ще не годиться читати усього Гоголя, — несміливо обізвалась Маня.
— А Шевченка ви читали? — спитав для штуки Фесенко, щоб випитать в неї погляд на українщину.
— Ні, не читала. В папи є Шевченків "Кобзар", але мама казала мені, щоб я його не читала: каже, що він написаний мужицькою мовою. Мама все дає мені французькі книжки, — сказала Маня.
"Буде саме така жінка, якої мені треба: не знає ніяких тих теорій та ідей, нігде мене не скомпромітує, не опоганить. Але щоб доладу розговоритись з нею, треба братись або до музики, або до рож та лелій", — подумав Фесенко.
— Як же оце ви покинули дома в Кишиневі свої квітки? Хто ж їх там доглядатиме? — спитав Фесенко.
— Ми повиносили вазони в садок і сказали, щоб наша горнична поливала. Квітки не пропадуть. Мама просила одну даму, що живе на нашій вулиці, наглядати, — сказала Маня.
— Гарні в вас вазони? — спитав Фесенко.
— О, дуже гарні! Два фікуси вже доросли до стелі. Мама не знає, що з ними робити, бо зрізувать шкода. А папа жартує, каже мамі: "Візьміть та й підніміте на два аршини стелю".
Фесенко зареготався. Маня й собі засміялась.
— Ті фікуси щепила сама мама. Тим-то вона так коло їх пильнує. І я сама своїми руками прищепила аж два.
— Аж два! — гукнув ніби здивований Фесенко. — І своїми ручками?
— Своїми руками, — сказала Маня. — Я сама й резеду сіяла, а мама сіяла айстри та левкої, — сказала Маня.
— І зійшла ваша резеда? Ох, як я люблю резеду! Це для мене найкращі в світі квітки! Як мені хотілось би подивитись на вашу резеду! — промовив з палом Фесенко.
— Приїдьте та й побачите! — сказала Маня й сама здивувалась своїй сміливості.
— А ви мені дозволите нарвати пучечок на пам'ятку та на згадку? — спитав Фесенко.
— Добре! — сказала Маня, і знов в неї щоки почервоніли.
— Я той букет сховаю в срібну та перлову скриньку й держатиму на пам'ятку до самої смерті! — знов гукнув з удаваним палом Фесенко.
— Нащо ви його будете ховати в скриньку? хіба він такий гарний? Є квітки багато кращі, ніж резеда, — сказала наївно Маня.
— Ні, для мене нема кращих квіток, як резеда, бо, бо… бо ви її любите. А що любите ви, те люблю й я, — сказав Фесенко й заглянув Мані в самі очі.
Маня засоромилась. Ще ніхто не говорив їй таких чудних компліментів. Вона трохи стурбувалась і хутчій повернула стежкою назад.
"Треба доходити до самого діла, бо вже до гостиниці й до мами недалечке", — подумав Фесенко.
— А резеду ви вже малювали на картинках? — спитав Фесенко.
— Ні, ще не малювала. Я найбільше люблю малювати нарциси, — сказала Маня.
— Чому так! — спитав Фесенко.
— Я найбільше од усіх квіток люблю нарциси, — сказала Маня.
— І я найбільше люблю нарциси. Ох, які то гарні квітки! білі, чисті, як безвинні панни, ще й рум'янці в осередку! Нарцис — то квітка весни, то поезія, то весна, то сонце, то май, то любов! любов біла, чиста! — і Фесенко піднімав голос, мов оратор в парламенті, і в кінці аж крикнув так, що Маня трохи злякалась того палу, ущухла, якось зщулилась і попрямувала хутчій по доріжці до стола, де горнична вже виносила наставлений самовар.
(Продовження на наступній сторінці)