Чом діла не робите ви мені? На річку йшла, Чоботи скрипали, А з річки йшла, Чоботи хлипали.
Чоботи, чоботи ви мої!
Чом діла не робите ви мені?
Богдан і Настя (до поїзда).
Просимо сідати У нашій хаті!
Поїжджани сідають на лавах. Тетеря з боярином на першому місці. Дружки співають ласкаво, на мир.
Дружки.
Ой ви, старости, ви старі сивесенькі! А ви, бояри, ви сини отецькі! А ви, сванечки, ви наші паняночки! Ви, світилочки, ви наші голубочки! Чого ж ви до нас нерано приїхали, Нашу княгиню нерано одвідали?
Світилки й свашки.
Ой ви, дружечки, ви наші голубочки! Ой, тим ми до вас нерано приїхали, Що нашого князя ласкавий панотченько Забарив же нас ласкавими словами, Годував же нас білими калачами, Напував же нас солодкими медами.
Дружки й рід.
Наша Маруся чорнобрива, Як голубонька сива, В руках рушник носить, Вас вечеряти просить.
(Разом з поїздом).
Наш Василь чорнобривий, Як голуб сизокрилий, В руках шличок носить, Вас на весілля просить.
Василь Тетеря (виступає. Йому Панас підносить на тарілці хустку. Василь затикає хустку кінчиком за пояс).
Зажурилася, заклопоталась
Соловейкова мати:
"Чого, синоньку, сивий соколочку,
Сам сидиш у садочку?
Ой за годину, за годиночку
Полини собі по галочку".
Ой попід лісом битая доріженька,
Посеред лісу червона калинонька;
Ой там їхав я із боярами,
Мені дорогу калина заступила.
Вийняв шабельку, став калину рубати,
Стала калина до мене промовляти:
"Ой не для тебе ся калина посаджена! А задля тебе Маруся ізряджена".
(Василь іде до Марусі. Панас стає за Марусею на стільці й махає шаблею).
Панас.
Не наступай, Литва! Буде у нас битва. Буду битись, воювати, Сестри не давати.
Дружки.
Братику, не лякайся! Ще лучче постачайся. Не продавай сестри За сотню й за чотири! Братику, гроші — слина, Сестриця — родина.
Дружко подає Панасові на тарілці пістолета й шаблю. Панас оступається.
Дружки.
Татарин, братик, татарин! Продав сестрицю за дари. Русу косоньку за п'ятак, Біле личенько пішло й так!
Мати накриває Марусі голову серпанком. Старша дружка пришиває молодому до шапки стрічки й надіває йому шапку. Світилка Галя й свашки йдуть з Тетерею кругом стола за сонцем і приводять до Марусі. Як Тетеря ходить кругом стола, дружки, рід і поїзд співають.
Дружечки, панянки! Оступітеся з лавки; Пропускайте дорогу Князеві молодому; Бо в нас листоньки
Од короля, Щоб нам дорога
Проста була!
Тетеря кінцем шаблі одслоняє серпанок і тричі цілується з Марусею. Дружки, світилки й свашки.
В саду соловейко защебетав, Князь наш княгиню поцілував.
В саду зозуля закувала, Княгиня князя поцілувала.
Тетеря в шапці сідає на посаді коло молодої. Світилка Галя з трійцею й шаблею сідає коло Тетері. Настя подає старшій дружці дари, боярам хустки, старостам і дружкам рушники або червоні й сині перев'язі, музикам хустки. Старша дружка розносить дари. Старости й дружки вішають через плече рушники й перев'язі.
Дружки, рід і поїзд.
У коморі сволок, Там рушників сорок. Ой, підіте, заберіте, Ввесь поїзд обдаріте. Кланяйся сват сватові,
Сваха свасі,
Дружка дружці,
А Василь Марусі.
Всі кланяються одні до других, потім всі сідають. Слуги подають усім напитки. Взявши в руки чарки, всі співають.
Брязнули чарочками, Срібними тарілочками! Даруй, боже, щастя-долю Молодій і молодому!
Музики грають до танців. Бояри й дружки танцюють. Свашки приспівують до танців.
Свашки.
Січена калинонька, січена! А вже ж наша Маруся звінчана. Червоні чобіточки на нозі, Що купив Василько в дорозі.
Поглядає дружко скоса, Чи немає на печі проса. Коли б як утекти, Щоб проса не товкти!
їли дружки, їли, Півголубонька з їли. На столі всі рісочки, Під столом всі кісточки.
їли бояри, їли, Цілого вола з'їли,
На столі ні рісочки, Під столом ні кісточки.
Після танців дружки й молода знов сідають за стіл.
Дружки, світилки й свашки.
Думай, Марусе, тепера, Поки головка весела, Бо тепер тебе засмутять Та повезуть до свекрухи; Там свекорко не батенько, Там свекруха не матінка; Що ти зробиш, вона переробить, Що ти скажеш, вона заговорить. Маруся плаче.
Панас.
Благословіть, батьку-мати, Косу розплітати!
Панас виводить Марусю з посаду і ставить серед світлиці. Старша дружка здіймає з неї кибалку з квітками, стрічками й віночки. Брат розплітає кісники; дружки розплітають коси.
Дружки.
Ой, брат сестрицю розпліта.
Де ж тії у плітки подіва?
Поніс на торжок, не продав,
Меншій сестриці і так дав.
Ой, на тобі, сестрице, сестрин дар,
Щоб я за тобою так діждав! Маруся (взявши в руку кибалку й віночки).
Чого ж я плачу, чого жалую?
В чім мені недогода?
Ой, чи жаль мені батенька мого,
Чи подвір'ячка свого?
Ой, не жаль мені батенька мого,
Ні подвір'ячка свого;
Ой, як жаль мені погуляннячка
І свого прибираннячка;
Ой, як жаль мені русої коси
І дівочої краси!
Нема в саду соловейка,
Нема щебетання!
Минулося вже дівоцтво,
Не буде квітчання!
(З плачем роздає квітки й стрічки дівчатам, а віночки пришпилює до горсета. До матері).
Ой гай, мамо, гай, гай! Ти, кісонько, май, май! Вже не пустиш, мати, В той гай погуляти, Косою помаяти.
(Припадає до матері).
Ой, глянь, матінко, на мене, Чи не болить серденько у тебе, Що розплели кісоньку у мене?
Дружки, рід й поїзд.
Приступи, Марусе, близенько, Уклонися отцю-неньці низенько! Отцю-неньці низенько уклонися, Дрібненькими слізоньками умийся.
Маруся (кланяється посаженому батькові).
Спасибі тобі, мій батеньку, За твоє коханнячко! Що я в тебе гуляла, Важкого діла не знала, Тільки кісоньку чесала.
Спасибі тобі, батеньку!
(Кланяючись матері).
Спасибі тобі, матінко, За твоє коханнячко! Що я в тебе гуляла, Важкого діла не знала, Тільки кісоньку чесала. Спасибі тобі, матінко!
Іван Коркішка приносить на віці намітку. Дві свашки подають намітку Марусі; вона двічі кидає й бере за третім разом. Свашки завірчують Марусю наміткою й співають.
Свашки.
Крийся, Марусе, крийся, Крийся, Марусе, крийся, Куницями та лисицями, Братиками та сестрицями!
Дружки.
Ой, жаль же нам, подружино, та на тебе,
Ой, що ти нас запросила та до себе!
А ми тобі одслужили вірнесенько.
Тепер же нам одклонися низесенько. Маруся кланяється дружкам і цілується з ними; потім йде до Тетері. Маруся.
Тепер же я, мій миленький, навіки твоя! і Нема в мене тепер роду, нема родини, Тільки в мене зосталася моя дружина. Ой, прилетів соловейко, щебече гарненько; Як зосталась я з тобою, вже я веселенька. Буду твого отця-неньку щиро поважати, Буду тобі козацькую збрую готувати.
Т е т е р я— } Разом
Тепер же ти, моя мила, навіки моя! Нема в тебе тепер роду, нема родини, Тільки в тебе зосталася вірна дружина. Ой, прилетів соловейко, щебече гарненько; Як приїхав я до тебе, став я веселенький. Будеш мого отця-неньку щиро поважати, Будеш мені козацькую збрую готувати.
Настя й Богдан (разом з Марусею й Тетерею).
Будеш його отця-неньку щиро поважати; Будеш його козацькую збрую готувати.
ВИХІД 5
Ті самі й козак.
Козак (вбігає в хату і кричить).
Страшна звістка! В Богуславі татари!
Всі (перелякані кричать).
Татари! Татари!
Козак.
Вже за Россю хати палають! В вікна видно пожежу. Усі бігають по світлиці і ламають руки.
Всі.
Нещасний час, нещасна година! Тетеря (грізно).
Чого полякались? За шаблі! На татар!
Бояри, дружки, старости й гості співають торжественно, піднявши вгору шаблі.
Ой, сідлайте, хлопці, коні вороні, Забирайте в руки шаблі дорогі! Сідаймо на коней татар воювати, В чистім полі на татар будем полювати, Своїх людей з неволі будем одбивати! Утікайте, вражі сини, бо буде вам горе! Заженемо вас, поганців, аж за синє море!
Всі чоловіки з піснею вибігають з хати.
Маруся (біжить за Тетерею).
Чи вже ж ти покинеш мене, молоду?
(Маруся падає коло порога. Дружки беруть її попід руки. Тим часом татари розбивають вікна і вскакують у хату).
Татари.
Аллах, аллах! Добрий жир. Аллах! Берім молодих! Кидаймо старих!
Дружки, свашки, світилки.
Ой! Боже наш! Ой, рятуйте!
Татари хапають дівчат і Марусю. Настя кидається до Марусі обороняти. Татарин одпихає її і втікає з Марусею. Настя хапає рушницю й стріляє. Кільки татар падає додолу. Полум'я видко через вікна. За сценою голос і співи козаків.
ДІЯ ДРУГА
ВИХІД 1
Козацька рада й гетьман Томило. На сцені майдан серед міста; на майдані стіл, накритий червоною скатертю. Довбиш б'є в литаври. Козаки збираються на майдан
і стають кругом стола оддалеки. Старий гетьман Томило виходить з старшиною; в руках у його бунчук та булава.
Томило (поклонившись раді). Пани-товариші! Для чого маємо раду збирати й раду держати? З ким маємо войну починати? З ким маємо битись, а з ким миритись?
(Продовження на наступній сторінці)