Все залізло в кубельця, наїлось новин
і поснуло. Лиш я на сторожі один.
Ні, таки не один — списа лагодить стиха
наді мною на стелі стара комариха.
Стерво знає: для нападу — ліпше пітьма.
І маневрами володіє стома,
щоб мене надурити, перетворити
на родовище крови, щойно відкрите.
Промовляю молитву подяки. Свічу
задуваю, лягаю, зітхаю, мовчу.
Із глибин світотвору, розгорнутих вгору,
чути рівне дзижчання небесного хору.
Я занурююся в гіпнотичні сади.
Я зриваю плоди, бачу зблиски слюди.
А в цей час комариха помпує крівцю,
бензобаки наповнює живою міццю.
Я для неї — плантація наркоти,
чи пивниця "Каґору", чи м'ясо мети.
А вона — захмеліла упирка-коханка.
На світанку від неї — лиш цяточка-ранка.
Де поділась? Де травить добуту любов?
Незрівнянна, чи вернеться знов — пити кров?
15-31 серпня 1998 р. Львів