"…Зайці котять передніми лапами
По городах капусту в поле".
(М. Вінграновський)
А літо сліпо спішило в осінь,
Аж спотикаючись об соняшничиння…
І лапками сонячні зайчики
Котили з городу капусту чинно.
І густо-джмелиним роєм
Гугнів в огудинні-натинні вітер.
Мак темно-шершаві голови
Тримав з належною гідністю
( як і годиться мужчинам).
І ти, мій наївний, мій дивний серпню,
Не помітив навіть ні трішечки кпину
В достиглості тій (мов заворожено),
Ані хизування найменшого
(так риба сліпо пірнає в вершу)
І був повергнутий владою вересня,
Під каблучком золотим-хмаринкою,
Під павутинкою срібною осені…
Мій світлий серпню…
Мов заворожено.