Яким чином поляки виклопотали собі допомогу російських військ — звертались прямо до петербурзького кабінету чи до когось з представників російського уряду у Польщі, про це польські письменники говорять невизначено і у загальних рисах, а саме — що польський уряд звернувся по допомогу до російського двору і отримав її. Без сумніву, обійти імператрицю було у клопотаннях про допомогу, це було б всупереч принципам міжнародних відносин якому б не було війську втрутитися без дозволу вищого уряду у внутрішні справи іншої держави, і особливо дивно було російським військам, які воювали проти конфедератів, без дозволу імператриці раптом повернути свою зброю на захист тих самих конфедератів, маєтки і піддані яких жорстоко переслідувались з боку не тільки російських гайдамаків, а й таких людей, як Залізняк, котрі заявляли, що діють від імені імператриці, так само, як діяли зі своїми військами граф Рум’янцев, Кречетников і граф Апраксій. У п. Скальковського ми знаходимо тільки, що цю допомогу випросив у Кречетникова граф Ксаверій Браницький. П. Скальковський говорить, що в епоху цих жахливих подій граф Браницький, головний ворог короля, за звичаєм польських вельмож, які займалися або бенкетами, або політичними інтригами, пригощав у своєму маєтку у Шаргороді (в Галиції) російських генералів — Кречетникова та графа Апраксіна, переможців барських конфедератів (яких Браницький на той час вже покинув), — коли до нього дійшла звістка про те, що гайдамаки заволоділи усією польською Україною і лютують в Умані. Не сміючи послати проти гайдамаків свою дивізію польської народної кавалерії, тому що гайдамаки через слуг і "цюрів" (фурлейтів) відразу дізналися б про наближення польського війська і легко могли б сховатися в Турції і на Запорожжі, Браницький просив російських генералів взяти на себе цю делікатну справу. Ми думаємо, що Браницький не міг послати свою кавалерію тому, що сили гайдамаків були неабиякі і військо Браницького було надто малим, аби зуміти придушити бунт у всій Україні, для чого, видимо, навряд чи вистачило б і усіх воєнних сил Польщі.
Коли Кречетников дізнався, якими мотивами керувався народний рух у польській Україні і які поширювалися чутки про участь російського уряду у піднятті польських селян, він зважився діяти і без прямого дозволу вищої влади, оскільки обставини були такого характеру, що зволікати було неможливо, і тільки поспішив донести про все як у Петербург, так і в Київ тамтешньому генерал-губернаторові. Він узяв з собою один полк донських козаків і загін гусарів і поскакав до Умані. Разом з тим, як запевняють поляки, він наказав везти разом із своїм загоном кілька візків кайданів і вірьовок, якими можна було б перев’язати усіх полонених гайдамаків.
Загони, які слідували з Кречетниковим, по всьому шляху бачили ознаки незвичайної тривоги населення, яке, мабуть, не знало вже, кого вважати ворогом, а кого рятівником. Вони постійно зустрічали обози, навантажені різним майном, як польським, так і єврейським, і всі ці обози посувалися у найближчі, а іноді і віддалені польські фортеці, не знаючи, де шукати порятунку. Коли донці питали євреїв, куди вони мають намір йти із своїм майном, ті відповідали, що через велике "гоніння, що наступило на них", вони дійшли до "крайнього відчаю", і якщо їх не приймуть у "німецьких країнах", то вони будуть шукати засобу, як би їм, "усім єврейським народом, у Єрусалим переселитися і, діставши від кого слід дозвіл, там навічно залишитися". Чутки ходили і серед євреїв, що гайдамаки вислані у Польщу "за указом", і що мета Росії у такому разі полягала в тому, щоб, очистивши Польщу від Євреїв, заселити її "великоросійськими людьми".
Само собою зрозуміло, що такі дивні чутки могли народитися у Польщі, особливо серед єврейського населення, коли гайдамаки скрізь оповіщали про свою солідарність з російським урядом, який вирішив нібито остаточно знищити Польщу, особливо ту частину, де переважає український елемент, а разом з тим, знищити усі сліди і єврейського елемента, що сильно там переважав. Ось ці чутки, підтверджені знищенням польського та єврейського елемента у Черкасах, Смілій, Лисянці, Умані та в усіх тих областях, змусили євреїв подумати про переселення до Єрусалиму, щоб хоч там прихилити свою голову. Чутки ці підтверджувались і появою донських козаків, хоч ці останні досить мирно ставилися до євреїв, яких вони зустрічали у дорозі, і навіть радили їм не робити "даремної порухи (тривоги)", а залишатися на місцях, оскільки — додавали донські козаки — "від великоросійських людей, а також і від донських козаків їм ніякого катування і розорення не буде". В одному містечку, до якого, як видно, ще не встигла докотитися українська пожежа, а між тим найстрашніші чутки тримали населення у постійній тривозі, донський полк зустрічали з усіма ознаками надзвичайного збентеження, але коли місцеві мешканці дізналися, що донці поводяться з ними, як з людьми "однакового закону", то полк, який планував у цьому місці зробити короткочасний "маршовий перепочинок", був буквально завалений харчами, які притаскала звідусюди "зраділа від свого спасіння жидова", як висловлюється у своєму щоденнику Калмиков. "Нанесла нам ця жидова, — говорить Калмиков, — вин угорських і сантуринських, усім козакам нав’язали у торока (ремінці) курятини і гусятини, і коней наших вони з своїх рук напували, ніби ми до рідної матері на постій прибули". Коли Кречетников після перепочинку звелів знятися загону і йти далі, єврейки, боючись, що після їхнього відбуття на них зваляться "хохли", з воланнями бігли за генералом, благаючи його залишитися, і кидалися цілувати його ноги, хватали за стремена і за "чумбур (черезсідельник)" утримували його коня.
Чим далі посувалися загони Кречетникова, тим більш вражало їх запустіння деяких сіл, або незвичайний рух, який віщував і там близький спалах заколоту. "В одному місці вони зустріли величезний чумацький обоз, а при наближенні до нього побачили, що усі чумаки скупчилися біля самої дороги, стали на коліна і земно кланялися". Виявилося, що обоз прийняв козаків за гайдамацький загін, і, побоюючись, щоб гайдамаки не пограбували чумацького добра, не відняли волів і грошей, чумаки наперед повалились на землю, благаючи пощади. Другого дня козаки зустріли в степу, на перехресті двох доріг "латинський голубець" (вірогідно, каплиця), на хресті якого був повішений єврей, "чиє обличчя вже добряче подзьобали птахи". Це була вірна ознака того, що на околицях або вже розігрується гайдамаччина, або тільки готується. Козаки, знявши труп єврея з хреста, "по-людськи його поховали", викопавши неглибоку могилу взятими в обозі лопатами та козацькими шаблями.
Та далі трупи вбитих траплялися вже частіше, тому загони Кречетникова, які поспішали до Умані, вже не мали часу прибирати ці тіла і ховати їх. На якомусь самотньому хуторі, що трапився їм на дорозі, вони не знайшли жодної живої душі, тільки біля криниці під хутором, побачили кілька трупів, які пожирали собаки і хижі птахи. "Побачивши нас, — говорить Калмиков, — вороння розлетілося, а собаки, відбігши від криниці, жалібно скиглили, мабуть годувалися вони тілами своїх господарів, які при житті їх любили і годували". В одній хатці (у куріні), до якої зайшли козаки на цьому хуторі, вони нічого не знайшли крім мертвої дитини у люльці, а підлога була уся поламана і підвал поритий.
За кілька переїздів до Умані, козаки проїжджали через одне поселення, селяни якого усі були озброєні чим попало. На питання козаків куди вони збираються і чому, озброєні селяни відповіли:
— Посилає до нас государиня ваша грамоти і дарує усім нам вільність, щоб далі козаками називались.
— Грамоти ті ви справді бачили? — питав їх Калмиков.
— Справді бачили, і на грамоті печатку царську.
При тому селяни говорили, що грамоту привозили до них запорозькі козаки і наказали негайно озброїтись і йти під Умань, щоб "царським послам присягу дати на вірність російському престолу".
Загони Кречетникова врешті прибули до самої Умані, але з перестороги не під’їхали до міста, а зупинилися на невеликій відстані від нього, у сільці Соколівочці. Щоб судити про силу гайдамаків і розташування їхнього табору, Кречетников залишив весь полк у сільці і з кількома донцями відправився до гайдамаків. Під’їжджаючи до їхнього табору, він спочатку був зупинений передовими караулами, але коли начальники дізналися, хто прибув, його відразу пропустили у самий стан. Липоман говорить, що Кречетников, прибувши під Умань, не відразу поїхав у гайдамацький табір, а послав запросити до себе Залізняка і Гонту, звелів сказати, що йому треба порадитись з ними про одну дуже важливу і вигідну для них справу. Та обережні ватажки не відразу піддалися на хитрощі москаля. Вони звеліли відповісти Кречетнику, що їх немає у таборі.
Кречетникову доводилося хитрувати, тим більш, що сили гайдамаків були зовсім не малі. Двотисячна їхня ватага була добре озброєна, гайдамацька кавалерія мала добрих коней, тому що було з чого вибирати. Артилерія нараховувала п’ятнадцять гармат. Крім того, значні зграї гайдамаків никали по всій країні, і могли з’явитися для допомоги своїй головній армії. Врешті, селяни теж були на боці гайдамаків, і легко могли поголовно піти на російські загони, якби дізналися, що Кречетников на боці поляків.
(Продовження на наступній сторінці)