Кажуть: без контрастів життя було б нецікаве. Правильно. Контрасти й будуть... Ради контрасту, мабуть, і Ахмет з Алімою знову зійшлися. А мені що ?.. Розв’язалося мою болюче питання. І без соціалізму обійшлося: гуляємо собі помаленьку, репетируємо... І люди, і ми задоволені.
...-Гуляємо. А ніч така гарна, така гарна... Аліма прилипла збоку і воркоче, воркоче...
— Ну, куди підемо ? А мені все рівно ...
— Ахмет дома?
— Ні, десь на конференції.
— Так підемо в Панаювський
— Тільки нелюдними вулицями, щоб з ким не зустрітися ...
Одна вуличка, друга, третя... Скоро й Панаювський... Враз із-за рогу налітаємо на другу парочку... Налетіли й стали. Стали й мовчимо. Мовчимо й дивимося... А вони на нас дивляться. Мовчать і дивляться ...
— Ну, що ж, здрастуйте!
— Здоров, іпташ, здоров...— простягає руку.
— Так і ви ж здоровкайтесь,— це я до наших компаньйонок, а вони в розтіч і тікати.
— Е, ні-ні, стійте, голубоньки! Ахмет, переймай. Половили, позводили до купи, стоїмо...
— Ну, що ж далі робити будемо ? Ніно, Алімо... А вони в хусточки кутаються, хникають ... Плачуть чи регочуть.
— Так отакий ти, голубе... Не ждав!
— Ніколи і я не надіявся ...
— Як же так?
— Та як бачиш ...
Постояли, помовчали і пішли вздовж по вулиці. Ми з Ахметом з боків, а половини посередині. Смішно було й ніяково. Смішно й соромно ...
— Ну й Ахмет, ну й Ніна!.. Не дали в кашу наплювать.
Зайшли в ресторан. Замовили дюжину. Я:
— Так за чиє здоров'я ?
— Пий за своє, а потім побачимо. Випили, закусили.
— Ну, товариші, так мінятися, чи що, будемо?
— Як?!
— Так на так... Ти береш Ніну, а я беру... Дівчата з місць — ми посадили.
— Згода, Ахмете?
— Та як же ?.. Аня, той ...
— І Ніна, той.
— Що "той" ?
— Та той... Так на так виходить. Тільки й різниці: в тебе буде українченя, а в мене — татарченя.
Останню зусилля — і дівчата в двері й на вулицю... Ми з Ахметом ще сидимо й мовчки допиваймо дюжину ...
Харків Зима 1926/27 року