Чи ви знаєте, чому восени жовтіє листя на деревах? Звичайно, через сонечко. Воно втомилося, стало сонне, блякле, неяскраве, а дні сірі, мов дикі гуси, а дощик довгий, плюскає й плюскає. Ось такої пори дерева вмикаються, наче жовті люстри, і світять, світять замість сонця. Навіть опавши, листя лягає долі, мов кружало світла під лампою.
З деревами трапляються й інші дива. Про одне я хочу розповісти.
Все почалося з того, що бабуся виплела Оксанці м’якенькі, гарненькі, пухнасті рукавички, а Оксанка їх загубила.
Точніше, загубила тільки ліву. Але яка користь із правої, коли лівої нема? Сталося це перед Новим роком; сутеніло, вдома чекали ялинка й подарунки під ялинкою, тому Оксанка мовила: "Пошукаю рукавичку завтра".
А вночі випав чарівний новорічний сніг, от рукавичка під ним і заховалася. Вона лежала, лежала та й долежала до весни, а весною взяла й проросла. Ніхто з того не здивувався, бо весною все росте. Рукавичний пагінець спокійно собі виріс і зацвів, і з цього знову ніхто не здивувався, бо перед літом усе цвіте. Та коли деревце, що виросло з рукавички, покрилося плодами-рукавичками, м’якесенькими, гарнесенькими, ще й пухнастими, — тут уже здивувалися геть усі.
Спочатку здивувалася двірничка Фросина.
— Ото ще придумали! — мовила вона. — Хто тут збиратиме рукавичний урожай? Якби це був сад, то його би зібрали садівники та й відвезли до магазину садовини*1 й городини*2.
Та тут був не сад, а масив Оболонь у Києві, до того ж рукавиці зроду не продавали в крамницях з городиною. Тому двірничка Фросина страшенно розгубилась і з тої розгубленості весь день не мела сходів, не мила коридорів, не поливала мальви під вікнами.
Другим здивувався професор Петро Петрович. Він вивів на прогулянку свого Бровка Бровковича, і той приніс у зубах рукавичку.
— Чиясь дитина загубила, — вирішив професор і поклав рукавичку на лавку під будинком.
Бровко Бровкович приніс другу рукавичку, а тоді третю, а тоді четверту.
— От неуважна дитина, губить рукавички, і всі ліві, — зітхнув Петро Петрович і поклав рукавичку на другу лавку, а тоді на третю, а тоді на четверту.
Раптом дмухнув вітер, і рукавички закружляли зграйкою, плавно опускаючись перед професоровим носом.
— Та тут ціле рукавичне дерево... — добачив нарешті Петро Петрович.
Вернувшись додому, він налив чорної кави у миску Бровкові Бровковичу, а сам погриз кістку, взув черевики — один сірий, а другий коричневий, зате обидва праві, — і пішов читати лекцію студентам-першокурсникам.
— Панове студенти! — сказав він. — Ви починаєте вивчати науку рукавицезнавство.
— А чому не шапкознавство? Або черевикоплавство? — спитали студенти.
— Тому що рукавиці літають, наче птиці! — пояснив Петро Петрович.
Студенти нічогісінько не второпали, зате заповажали Петра Петровича. "Ач, який мудрий! — подумали вони. — Відразу видно, що професор".
Та найдужче здивувалися з рукавичного дерева депутати міської ради.
— Питання рукавицевиростання треба без зволікання ставити на голосування! — загаласували вони, почавши своє засідання.
— Ні, питання рукавицезбирання вимагає доопрацювання! — загаласували інші.
І так вони галасували й голосували, голосували й галасували, а деревце стояло собі, і рукавиці з зелених поволі робилися жовтими, жовтогарячими, червоними, вишневими. Бо вже настала глибока осінь!
Щодень під деревце прибігали діти. Вони також дивувалися, а дужче раділи. Вони підскакували з утіхи, плескали в долоні й танцювали.
— У світі бувають хлібні дерева, динні дерева, залізні дерева! Якщо на деревах ростуть паляниці, то хай виростають і рукавиці! — приспівували вони, танцюючи.
Одне дітям було жаль: що всі рукавички — ліві. Тому діти бігли собі гратися в хованки, в класики, в резинки, справді-бо: навіщо їм рукавички геть усі ліві й жодної правої?
Тільки Оксанці придалася б саме ліва рукавичка. Вона лишалася коло деревця, коли інші діти було собі побіжать, і казала:
— Краще я не візьму цю рукавичку до пари до своєї правої! Краще я взимку загублю праву до пари!
Хай тоді виростуть ще й праві рукавиці.
І тільки-но випав сніг, вона загубила другу рукавицю. То була ніч не новорічна, але однак чарівна (а треба сказати, що чарівних ночей є значно більше, ніж не чарівних). Отож усе трапилось, як і першого разу: рукавичка лежала, лежала, а потім взяла й проросла, а тоді взяла й зацвіла, а тоді нарешті вкрилася рукавицями. Правими, як і належало.
— Ото придумали! — мовила двірничка Фросина. — Може, тут справді заведуть рукавичний сад?
І вона знов увесь день не мела сходів, не мила коридорів, не поливала мальви під вікнами, бо якщо буде сад, то й працювати випадає садівникам, а не їй, двірничці.
Депутати міської ради знову поставили це питання на голосування, професор Петро Петрович написав дуже мудру наукову працю "Про рукавиці, що літають, наче птиці". Одне тільки було прикро: тепер, коли виросло стільки правих рукавиць, не лишилося торішніх лівих! Куди вони поділися?
Хтозна... А куди дівається опале осіннє листя? Чи відлітає у вирій? Чи губиться між сторінками книжок, куди його кладуть замріяні дівчата? Чи ховається в порожніх гніздах?
Ліві рукавички теж кудись поділися, як торішнє листя. А праві з зелених потроху робилися жовтими, жовтогарячими, червоними, вишневими і — розвівалися за вітром.
На весну в місті не стало жодних рукавичних дерев. Мабуть, вони за одне літо витикаються, виганяються, родять і всихають. Тільки проростають надто рідко. А рукавичкам таки хочеться прорости, тож-то вони й губляться, і діти нітрохи в тому не винні.
Щоправда, чарівних дерев і так вистачає. Дерев, що вміють осяяти місто, засвітившись, мов люстри.
*1 Садовина — плоди садових дерев.
*2 Городина — городні плоди та зелень.