погани і син мій, — хай би уберіг мене бог од усякого зла". І мовив патріарх: "Чадо вірнеє! Ти в Христа охрестилася єси і в Христа втілилася. І Христос убереже тебе, як ото уберіг Єноха в найдавніші покоління, потім Ноя в ковчезі, Авраама од Авімелеха, Лота од со-домлян, Мойсея од фараона, Давида од Саула, трьох отроків3 од [смерті в] печі, Даниїла од звірів, — так і тебе він ізбавить од врага і сітей його" 4. І благословив її патріарх, і пішла вона з миром у землю свою, і прибула до Києва.
Се ж [усе] сталося [так], як при Соломоні: прийшла цариця ефіопська, хотячи почути мудрість Соломонову, [і] велику мудрість побачила5, і свідчення [її]. Отак і ся блаженна Ольга шукала істинної мудрості божої. Але та, [цариця ефіопська], — людської, а ся — божої. "Бо ті, що шукають премудрості, — знайдуть [її] " 6. "Премудрість на розпуттях волає, і на дорогах сміливо [голос] підносить, і на краях стін із заборолами проповідує, і в воротах городських одважно говорить: "Скільки ж літ ви, невігласи, [будете] і держатися неправди?" 7 А ся ж блаженна Ольга з малих літ шукала мудрості, яка є лучче від усього на світі сьому, і знайшла вона перло многоцінне, що ним є Христос. Сказав бо Соломон: "Бажання благовірних насолоджує душу [їх] " 8, і "прихили серце своє до розуму" 9, бо "тих, що люблять мене, [премудрість], — я люблю, і ті, що шукають мене, — знайдуть мене" . Бо господь сказав: "Того, хто приходить до мене, — я не вижену геть" 11
Ся ж Ольга прибула до Києва, як ото ми сказали, і прислав до неї цесар грецький [послів], мовлячи: "Многим одарив я тебе, і ти говорила мені: "Коли я повернуся в Русь, [то] многі дари пошлю тобі: челядь, і віск, і хутро, і воїв багато на поміч". Ольга ж, відповідавши [цесареві], сказала послам: "Якщо ти, отож, так само постоїш у мене в Почайні 12, як і я в Суду, — то тоді я тобі дам". І відпустила вона послів, це сказавши.
Жила ж Ольга [разом] із сином своїм Святославом, і повчала його мати охреститися, та не зважав він на це, ні до вух не брав. А якщо хто хотів [своєю] волею охреститися — [Святослав і його дружина] не боронили, але глумилися з того. "Адже для невіруючих віра християнська юродство єсть" 13; "не знали бо [її], ані розуміли ті, які ходять у тьмі, і не відали вони слави господньої" 14, "бо одебеліли серця їх, і ушима ж важко вони слухали, [а] очима [не хотіли] видіти" 15. Сказав бо Соломон: "Діла нечестивих далекі від розуму" 16, "хоча я, [премудрість], кликала вас, та ви не послухали, і простерла я слова [мої], а ви не розуміли, і одкидали ви мої поради, а моїх же докорів не слухали", "зненавиділи бо ви премудрість і страху господнього не прийняли, не хотіли ви слухати порад моїх і зневажали мої викриття" 17.
Отак і Ольга часто [Святославові] говорила: "Я, сину, бога пізнала і радуюся. Якщо й ти пізнаєш бога, то радуватися станеш". Але він не слухав цього, кажучи: "Як я інший закон один прийму? Адже дружина моя з сього сміятись почне!" Вона тоді сказала йому: "Якщо ти охрестишся, — всі це саме вчинять". Та він не послухав матері і додержував поганських звичаїв, не відаючи, [що] коли хто матері не слухає, — у біду впадає. Як ото сказано: "Якщо хто отця чи матері не слухає, — смертю хай умре" 18. Сей же [Святослав] після цього гнівався на матір, бо Соломон сказав: "Той, хто повчає злих, — наживе собі безчестя; викриваючи нечестивого, він опорочить себе, бо викриття нечестивих — це страждання їм, [обличителям]; не викривай злих, щоб не зненавиділи вони тебе" 19. Та, проте, любила Ольга сина свого Святослава, мовлячи: "Нехай буде воля божа. Якщо бог захоче помилувати рід мій і землю Руськую хай покладе їм на серце звернутись до бога, як ото і мені бог дарував"
І, це сказавши, молилась вона за сина і за людей у всі дні і ночи, вирощуючи сина свого до змужніння його і до повноліття його.
У РІК 6464 [956].
У РІК 6465 [957].
У РІК 6466 [958].
У РІК 6467 [959].
У РІК 6468 [960].
У РІК 6469 [961].
У РІК 6470[962].
У РІК 6471 [963].
У РІК 6472 [964]. Коли князь Святослав виріс і змужнів, став він воїв збирати, багатьох і хоробрих, бо й сам був хоробрий і легки Ходячи, яко пардус1 , багато воєн він чинив. Возів же за собою в не возив, ні котла [не брав], ні м'яса [не] варив, але, потонку нарізавши конину, або звірину, або воловину [і] на вуглях спікши, [ці він їв. Навіть шатра він [не] мав, а пітник слав і сідло [клав] у головах. Такими ж і всі інші вої його були. І посилав він до [інших земель [послів], кажучи: "Хочу на вас іти".
І пішов він на Оку-ріку і на Волгу, і знайшов вятичів, і сказав їм: "Кому ви данину даєте?" Вони ж одказали: "Хозарам. По шелягу од рала даєм".
У РІК 6473 [965]. Рушив Святослав на Хозар. Почувши ж [про це], хозари вийшли насупроти з князем своїм, каганом [Іосифом?] зступилися [війська] битися, і сталася битва межи ними, [одолів Святослав хозар і город їхній [столицю Ітіль], і 1 [город Білу Вежу взяв. І ясів переміг 1 він, і касогів, і прийшов до Києва.
У РІК 6474 [966]. Переміг Святослав вятичів і данину на них наклав.
У РІК 6475 [967]. Рушив Святослав на Дунай на Болгар, і в битві одолів Святослав болгар. І взяв він вісімдесят городів по Дунаю і сів, князюючи, тут, у [городі] Переяславці, [і] беручи дани з греків.
У РІК 6476 [968]. Прийшли печеніги вперше 1 на Руську землю. А Святослав був [тоді] в Переяславці, і заперлася Ольга з онуками своїми — Ярополком, і Олегом, і Володимиром — у городі Києві. І оступили печеніги город силою великою, — незчисленне множест [стояло їх] довкола города, — і не можна було вийти з города, вісті послати, і знемагали люди од голоду й безвіддя. І, зібравшись, люди тої сторони Дніпра стояли в човнах на тій стороні, та не можна було увійти в Київ ані одному з них, ні із города [вийти кому] до них.
І затужили люди в городі, і сказали: "Чи нема кого, який би на ту сторону міг дійти ; переказати 2: "Якщо ви не приступите завтра під город, — ми здамось печенігам". І сказав один хлопець:
"Я можу перейти". Городяни ж, зрадівши, сказали хлопцеві: "Коли можеш ти якось іти — іди". Він тоді вийшов із города з уздечкою і ходив серед печенігів, запитуючи: "Чи ніхто не бачив коня?", — бо він умів по-печенізькому і вони вважали його [за одного з] своїх. А як приблизився він до ріки, [то], скинувши одежу з себе, скочив у Дніпро і побрів. І коли побачили [це] печеніги, кинулися вони за ним, стріляючи в нього, але не могли йому анічого зробити.
А ті, побачивши [це] з тої сторони [Дніпра і] прибувши в човні назустріч йому, взяли його в човен і привезли його до дружини. І сказав він їм: "Якщо ви не підступите завтра рано під город, — здадуться люди печенігам". Мовив тоді їм воєвода їхній, на ім'я Претич:
"Підступимо завтра в човнах і, захопивши княгиню і княжичів, умчимо ми на сю сторону і люди. Якщо ж сього не зробимо, — погубить нас Святослав".
І як настав ранок, сіли вони в човни перед світом, затрубили сильно трубами, і люди в городі зняли крик. Печеніги ж подумали, що князь [Святослав] прийшов, [і] побігли од города хто куди.
І вийшла Ольга з онуками і з людьми до човнів, а князь печенізький [Куря], побачивши [це], вернувся один до воєводи Претича і запитав: "Хто се прийшов?" І сказав йому [воєвода]: "Люди тої сторони". І спитав князь печенізький: "А ти чи не князь єси?" Він же сказав: "Я — муж його і прийшов зі сторожею, а вслід за мною іде воїв незчисленне множество", — а це він сказав, лякаючи їх. І мовив князь печенізький Претичеві: "Будь мені другом". Він тоді сказав: "Нехай буде так". І подали вони руку один одному, і дав печенізький князь Претичеві коня, шаблю, стріли, а він дав йому броню, щит, меч. І відступили печеніги од города, і не можна було коня напоїти: на Либеді — печеніги 3.
І послали кияни [гінця] до Святослава, говорячи: "Ти, княже, чужої землі шукаєш і дбаєш [про неї], а свою полишив. Нас же мало не взяли печеніги, і матір твою, і дітей твоїх. Якщо ти не прийдеш, не оборониш нас, — то таки нас візьмуть. Чи тобі не жаль отчини своєї, і матері, що стала старою, і дітей своїх?"
Це почувши, Святослав швидко сів на коней з дружиною своєю, і прибув до Києва, і цілував матір свою, і дітей своїх, [і] журився тим, що сталося од печенігів. І зібрав він воїв, і прогнав печенігів у поле, і було мирно.
У РІК 6477 [969]. Сказав Святослав матері своїй і боярам своїм: "Не любо мені є в Києві жити. Хочу жити я в Переяславці на Дунаї, бо то є середина землі моєї. Адже там усі добра сходяться: із Греків — паволоки, золото, вино й овочі різні, | а з Чехів і з Угрів — серебро й коні, із Русі ж — хутро, і віск, і мед, і челядь". І мовила йому мати: "Чи бачиш ти, що я недужа? Куди ти хочеш [іти] од мене?" — бо вона вже розболілася була. Сказала ж вона йому: "Погребши мене — іди, куди хочеш".
І по трьох днях померла Ольга. І плакав за нею син її, і внуки її, і люди всі плачем великим, і, понісши, погребли її на [уготованому] місці 1. І заповіла була Ольга не творити тризни над собою, бо мала вона пресвітера, і той похоронив блаженну Ольгу.
(Продовження на наступній сторінці)