І, це сказавши, показав він йому, [Володимирові], запону, на якій було написано судилище господнє. Показував же він йому праворуч праведників, що в радості попереду йдуть у рай, а ліворуч — грішників, що йдуть на муку. І Володимир, зітхнувши, сказав: "Добре сим праворуч, горе ж тим ліворуч". Він тоді сказав: "Якщо ти хочеш праворуч стати, то охрестись". І Володимир прийняв [це] до серця свойого, сказавши: "Пожду ще трохи", — бо хотів він розізнати про всі віри.
І Володимир, давши йому дари многі, відпустив [філософа] з честю великою.
У РІК 6495 [987]. Скликав Володимир бояр своїх і старців городських і сказав їм: "Осе приходили до мене болгари, кажучи: "Прийми закон наш". Потім же прийшли німці, і тії хвалили закон свій. Після сих приходили жиди. А після сих приходили й греки, гудячи всі закони, а свій хвалячи, і багато говорили вони, розказуючи од початку світу. Мудро ж говорять вони, розказують, що й другий світ [має] бути, і чудно слухати їх '. (А якщо хто, мовляв, у нашу віру перейде, то, померши, встане знову, і не померти йому вовіки. Якщо ж хто в інший закон перейде, то на тім світі [йому] в огні горіти. Так що ви врадите? Що відповісте?"
І сказали бояри і старці: "Ти знаєш, княже, що своє ніхто не хулить, а хвалить. Якщо хочеш ти розізнати гаразд, то маєш у себе мужів. Пославши [їх], розізнай у кожного про їхню службу, і як [хто] служить богові".
І була до вподоби річ [ця] князеві і всім людям. Вибрали вони мужів добрих і) 2 1 тямущих, числом десять, і сказали їм: "Ідіте спершу в Болгари, розізнайте про віру їхню і службу".
Вони, отож, пішли, і, прийшовши, бачили бридкі діла їх і поклоніння в мечеті, і вернулися в землю свою. І сказав їм Володимир: "Ідіте ще в Німці і роздивіться також, а звідти ідіте в Греки".
Вони ж прийшли в Німці, і, роздивившись церкву і службу їхню, прийшли до Цесарограда, і прибули до цесаря [Василія]. Цесар же спитав [їх], задля чого вони прийшли, і вони розповіли йому все, що було. Це почувши, цесар і рад був, і честь велику склав їм у той день. А на другий день послав він [вість] до патріарха [Миколая], іїажучи так: "Прийшли руси іспитувати віру нашу. Тож приготуй церкву і клір і сам облачись у святительські ризи. Хай бачать вони славу бога нашого". І, це почувши, патріарх повелів скликати клір увесь, і за звичаєм вчинив празникову службу, і кадила вони запалили, і співи, [й] хори влаштували.
І пішов з ними й цесар у церкву [святої Софії], і поставили їх на почесному місці, показуючи красу церковну, і співи, і службу архієрейську, і дияконів, що стояли попереду, [і] розказуючи їм про службу богові своєму. Вони ж, у зачудуванні бувши і здивувавшись, похвалили службу їхню. І, прикликавши їх, цесарі Василій і Костянтин сказали їм: "Ідіте в землю вашу". І відпустив їх [Василій] з дарами великими і з честю.
Вони ж прийшли в землю свою, і зізвав князь бояр своїх і старців, [і] мовив Володимир: "Осе прийшли послані нами мужі. Так послухаймо од них, що було". І сказав він їм: "Розкажіть перед дружиною".
Вони тоді розказали: "Ходили ми спершу в Болгари і дивилися, як вони поклоняються в храмі, тобто в мечеті, стоячи без пояса. Отож, поклонившись, сяде [кожен] і глядить сюди й туди, як навіжений, і нема радості в них, але печаль і сморід великий, і недобрий є закон їхній. І прийшли ми в Німці, і бачили, як вони службу правили, а краси ж не побачили ніякої. І прийшли ми тоді в Греки. І повели нас [туди], де ото вони служать богові своєму, і не знали ми, чи ми на небі були, чи на землі. | Бо нема на землі такого видовища або краси такої, — не вміємо ми й сказати [про се]. Тільки те ми відаємо, що напевне бог [їхній] перебуває з людьми і служба їх єсть краща, ніж в усіх землях. Ми навіть не можемо забути краси тієї, бо всяк чоловік, якщо спершу спробує солодкого, потім же не може гіркоти взяти. Так і ми не будемо тут '[поганами] жити".
Бояри ж, відповідавши, сказали: "Якби лихий був закон грецький, то не прийняла б хрещення баба твоя Ольга, що була мудрішою за всіх людей". А Володимир, відповідавши, мовив: "То де ми хрещення приймемо?" І вони сказали: "Де тобі вгодно".
А коли минув рік,
У РІК 6496 [988], пішов Володимир з військом на Корсунь, город грецький. Та заперлися корсуняни в городі, і став Володимир з одного боку города в гавані, на віддалі одного польоту стріли од города, і боролися кріпко городяни з ними. Володимир обложив город, і знемагали люди в городі. І сказав Володимир городянам: "Якщо ви не здастеся, — буду стояти хоч три роки".
Володимир тим часом спорядив воїв своїх і повелів насип сипати до городської стіни. І коли ці насипали, корсуняни, підкопавши стіну городську, викрадали сипану землю і носили до себе в город, висипаючи [її] посеред города. Вої тоді досипали більше, а Володимир стояв.
І от [один] муж, на ім'я Анастас, корсунянин, стрілив, написавши на стрілі: "За тобою, зі сходу, є колодязі ', з яких іде вода по трубі. Перекопавши [їх], ви переймете воду". Володимир же, це почувши [і] глянувши на небо, сказав: "Якщо збудеться се — охрещусь". І тут одразу звелів він перекопати труби, і перейняли вони воду, і люди знемагали від спраги і здалися.
І ввійшов Володимир у город, і дружина його. І послав Володимир [послів] до цесаря Василія і Костянтина, говорячи так: "Осе город ваш славний я взяв. Та чую ось я, що сестру ви маєте, дівчину. Тож якщо її не оддасте за мене, то вчиню вашому городу [те], що й сьому вчинив".
І, це почувши, опечалились цесарі, [і] послали [йому] вість, так говорячи: "Не належить християнам заміж виходити за поган і одіз давати за них. Якщо ж ти охрестишся, то візьмеш її, і дістанеш царство небесне, і з нами єдиновірцем будеш. Якщо ж сього не вчиниш — не зможемо ми віддати сестри своєї за тебе".
І, це почувши,, Володимир мовив посланим цесарями: "Скажіте обом цесарям так: "Я охрещусь, тому що раніше від сих днів іспитав я закон ваш, і він мені єсть до вподоби, і віра ваша, і служба. Бо мені розповили послані нами мужі.
І, це почувши, обидва цесарі і раді були, і вмолили сестру свою, на ймення Анну, і послали до Володимира [послів], говорячи: "Охрестись, тоді пошлемо сестру свою до тебе". І сказав Володимир: "Нехай, прийшовши [із] сестрою вашою, охрестять мене".
І послухали [його] цесарі, і послали сестру свою, і деяких сановників, і пресвітерів. Вона ж не хотіла йти [в Русь], як у погани, і сказала їм: "Лучче б мені тут умерти". І сказали їй брати: "Коли наверне як-небудь бог Руську землю в покаяння, ти й Грецьку землю ізбавиш од лютої раті. Ти ж бачиш, скільки зла наробили руси грекам? Нині ж, якщо ти н.е підеш, те саме вони творитимуть нам". І ледве удвох присилували вони її, і вона, сівши в корабель [і] з плачем поцілувавши родичів своїх, рушила через море.
Коли прибула вона до Корсуня, то вийшли корсуняни з поклоном, і ввели її в город, і посадили її в палаті.
А за божим приреченням в сей час розболівся Володимир очима. І не бачив він нічого, і тужив вельми, і не догадувався, що зробити. І послала до нього цесариця [посла], кажучи: "Якщо ти хочеш болісті сеї позбутися, то відразу охрестись. Якщо ж ні, — то не позбудешся сього". І, це почувши, Володимир сказав 3: "Якщо буде се правда, — воістину велик бог християнський". І повелів він охрестити себе.
І тоді єпископ корсунський з попами цесарициними, огласивши 4 його, охрестили Володимира. І коли возложив [єпископ] руку на нього — він зразу прозрів. Як побачив Володимир це раптове зцілення, він прославив бога, сказавши: "Тепер узнав я бога істинного". А коли побачила це дружина його, — многі охрестилися.
Охрестився ж він у церкві святої Софії. І єсть церква та в городі Корсуні, стоі'ть вона на [високому] місці посеред города, де ото чинять торг корсуняни; палата Володимирова стоїть окрай церкви і до сьогодні, а цесарицина палата — за олтарем.
По схрещенні ж привів він цесарицю на обручення. А сього не відаючи, [деякі] неправильно говорять, ніби він охрестився в Києві, інші ж — кажучи, [що] у Василеві, а другі, говорячи, [ще] інакше кажуть.
(Продовження на наступній сторінці)