Читали двічі, не довіряючи своїм очам. Все, що балакалося пошепки, тайки, як здогади, як звичайні політичні сплітки, стояло тепер чорне на білім, рішаюче, певне, безсоромне. Віддай військо царському фельдмаршалові, а себе здавай на ласку й неласку царя. Безглуздя на Україні заспокоїть київський воєвода, козаки вигинуть у боя[, гетьманові голову зрубають.
— Що ж ви на це? — питався гетьман старшин.
— Нічого іншого ми й не жадали, — ніби спокійно відповів Ломиковський, нагортаючи на лисину останки свого чорного волосся.
— Що мусіло статися, сталось, —додав Горленко.
— Показав чорт свою чортячу пику, — докинув Данило Апостол.
— Але що нам почати тепер? — питався гетьман, — Кажіть! Говоріть ясно і рішучо, не затаюйте гадок.
— Скажемо, що казали не раз.
— До чого намовляли ми милість вашу.
— Про що благали тебе, пане гетьмане.
— Себто? — питався гетьман.
— Щоб переходити негайно до шведів.
— Значиться, хочете, щоб посилати до короля. Кажіть.
— Як же не посилати! Це вже давно треба було зробити, показуючи, як, де і коли можуть зійтися наші війська.
— Наші війська! — сумно повторив гетьман.
— Наші війська...
— Не журися, гетьмане, — потішав його Ломиковський. — Мало тепер у тебе козаків, та Козацька Мати не пропала. Прилинуть вірли до нового гнізда, не бійсь! Посилай до короля Карла.
Просили його, благали, наглили.
— Це вже давно треба було зробити, а ти гаявся, тепер останній мент. Відповіш за нього.
— Голос народу, голос Бога... Ти вже готовий, Пилипе?
— Готовий, дякуючи Богу.
— Так пиши інструкцію до Карлового канцлера графа Піпера. Пиши, що гетьман і близькі до нього старшини тішаться, що король шведський ступив на Україну і щирим серцем вітають його. Просять у нього допомоги у великому ділі визволення рідної землі. Впевняють в прихильності своїй, благають чимскорше вирядити до них помічний відділ, а для переправи його через Десну обіцяють збудувати в Макошинській пристані пороми... Добре так? — питався гетьман старшин.
— Добре, щоб тільки не було запізно.
— До Карла недалеко. Пішлемо це письмо негайно. Але ким?
В думках переходив людей, котрим міг би довірити таке важне діло. Від цього кроку може залежати все. За лист і за інструкції, які усно треба додати до нього, цар не пожалував би грошей. Тут треба певного чоловіка, найпевнішого... І очі гетьмана мимохіть упали на Войнаровського. Ні. Цього не пішле. Надто знатний. Войнаровського не можна виставляти на таку небезпеку.
— Бистрицький у нас? — спитав гетьман. Відповіли, що так.
— Бистрицький поїде до короля Карла. Він на чотири ноги кутий.
Післали по Бистрицького, управителя гетьманської Шептаківської волості та його далекого свояка. Між тим Орлик скомпонував до Піпера письмо по-латинськи, а гетьманський аптекар переклав його на німецьку мову. Підпису гетьмана для всякої безпеки не поклав. Бистрицький пішов.
— Та-ак... — і гетьман відітхнув. — Здається, все, що треба було зробити. А тепер, — звернувся до своїх полковників, — на вас черга. Полки ваші готові?
— Хоч би цей мент у похід.
— Гаразд. Виступайте. Знаєте мої плани. Робіть так, щоб не пропали для справи. Числю на вас. Хай вас Господь веде!
Обіймав їх, прощався і благословив.
— Дасть Бог, побачимося скоро, над Десною.
— Дай Боже!
Відпровадив їх до воріт.
Вернувши, довго бився з думками. Збирав докупи всі нитки своєї теперішньої сітки. Ще кілька днів, заки вирішиться судьба, заки стане по другому боці. Тут шведи і він, а там Петро. Пічнеться нова глава української історії. Кілька днів не дати себе в руки ворогам.
Почував відповідальність, як камінь на своїх плечах. Важкий! Боже, дай донести його!
Нездужав. Події останніх літ підірвали його здоровля, підкосили. На коня сісти не міг. Боліло в крижах, чорно робилося в очах. Не піддаватися, стояти, витривати на становищі, тепер, коли рішається усе, — витривати! — кричав на себе в душі, як вожд на своє військо, котре захитувалося в бою. Ви-три-ва-ти!
— Андрію! — звернувся нараз до Войнаровського, і голос його заломився. Почувалася в ньому любов, почувався жаль.
— Що скажете, дядьку?
— Ще одна гадка прийшла мені до голови.
— Кажіть.
Гетьман говорив лагідно і м'ягко:
— Треба мені Меншикова заспокоїти, щоб не кликав до себе. Не знаю як. Чи не поїхав би ти? Я купив землю у Рильському повіті. Скажеш, що поїхав допильнувати купна. Це їх заспокоїть. Погадають, що гетьманові і не сниться відриватися від тієї держави, в котрій він собі нові землі купує. Що ж ти на це?
— Як гадаєте, дядьку, що треба, поїду. Гетьман пригорнув свого небожа до груді.
— Спасибі, Андрію. Одного тебе маю, а довелось й тебе виставляти на таку небезпеку, — для справи.
— Для справи, — повторив Войнаровський. На майдані озвалися сурми.
Останки вірних полків виступали в похід: Миргородського, Полтавського, Прилуцького. Старі, досвідчені в боях козаки, котрих гетьман беріг, як ока в лобі, на рішаючий мент.
Цей мент прийшов.
— З Богом ідіть! — і гетьман благословив їх на непевну дорогу.
Довго стояв у вікні, дивлячись на широкий шлях, котрим посувалися козацькі чвірки, чети, відділи, піші і на конях, з піснею на устах, з завзяттям у душі. Котилися гармати, виблискували шаблі й мушкети. Старшини на конях чвалували полями.
Гетьман стояв, поки не переїхав останній від обозу, поки останній чура не поволікся за ним.
— Пішли. Так мало їх... — Знеможений, повалився на лавку і вхопив голову в руки. — Так мало!..
--------------
Примітки:
[1] Орден.
[2] Король Станіслав (латин.)
[3] Чіткі угоди роблять добрих друзів (латин.)
[4] Вислід війни завжди є під сумнівом (латин.)
[5] Ганнібал перед воротами (латин.)
[6] Зводи законів (латин.)
[7] Велебний отче (латин.)
[8] Я бідний і нещасний (латин.)
[9] Звичайний слуга Божий (латин.)
[10] Помилка щодо особи (латин.)
[11] Велебний отець (латин.)
[12] 3 найбільшою похвалою (латин.)
[13] Георгій фауст Гайдельберзький півбог (латин.)
[14] Станіслав король (пол.)
[15] Благо вітчизни є останнім доводом (латин.)
[16] Диявольський адвокат (латин.)
[17] Для прикладу (латин.)
[18] З найбільшою пильністю (латин.)
[19] По-перше (латин.)
[20] По-друге (латин.)
[21] По-третє (латин.)
[22] Карл король (латин.)
[23] Не руш мене (латин.)
[24] До справи! (латин.)
[25] Слова відлітають, написане залишається (латин.)
[26] Поспішай, велебний отчеі (латин.)
[27] Дякую вашій ясновельможності (латин.)
[28] Отже, до діла! (латин.)
[29] Право цілої стародавньої України, чи Роксоланії (латин.)
[30] Добрі угоди роблять добрих друзів (латин.)
[31] Для більшої слави Божої (латин.)
[32] Ставлення (латин.)
[33] Упсальський студент (латин.)
[34] Кінних і піших (фр.)
[35] Віват король Карл! (латин.)
[36] Тут не першого сорту (латин.)
[37] Легат (післанець) українського гетьмана Івана Мазепи єсьм (латин.)
[38] Віват вікторія, віват! (латин.)
[39] Зволікач (латин.)