— А того я кричу, сукин ти син, що як ти будеш іще своїх псюків підсилати, так я й їм ноги поперебиваю й тобі! Чув?
— Що?.. Де?.. Яких?.. Коли?..
— Та ти не придурюйся, бо я з тебе ті дурощі виб’ю оцією-о ломакою! Дрова красти не посилай, от що!
— А-а-а, — немов аж розчаровано протягає Совгирь. — Так ти про дро-ва... А я думаю... А воно дро-ва... Ну так би й сказав, а то... Дрова... Дрова, брат ти мой, це така штука, що... де ж їх узять? Ну, ти сам скажи — де нам їх узять? Ось подивись — бачиш, що тут написано?
І показував повимальовувані Тарасом таблиці на стінах.
— Ось дивись сюди — бачиш? Ось читай: "Школа — церковний угол". О! Усе одно, як церква! "Так ся називаєт, кгдьі-ж церковних набоженств дітей научаєт" — 0! Чуєш? "1 що в церкві правлят — то і в школі оя знайдувт"! Бачиш? Що в церкві, те й в школі. "А безчиній в ней жадних нігди не знайдуєт". О! А ти приходив нас ганьбити. Нас, школярів!.. А школяр — це ж усе одно, що причетнік, бо й він теж прислугує в церкві. А хор наш хіба нічого не значить! Хто це співає вам у церкві, благолєпія додає, хто? Школярі!.. Та й аз многогрішний, півець о господі, що ж нам пропадать усім, чи як? Ви ж не хочете купувать нам дрова на школу? А я думаю, що не согрішив би оден-другий із вас перед Господом, якби який там візочок дровець затяг до школи. Вже годилося б теє нам, церковним слугам, від вас дістати або хоч не боронити нам готових яких з двора узять. І було б це — вроді милостині, а Бог би у книгу записав. А ви про те все й не думаєте. А як який школяр раз на рік потягне там яку поліняку, так і-і-і!.. Вже вішати за те хотів би хлопця! А як ми тут холодом примерзаємо, дітки маненькі, янголятка можна сказать, так то нічого! Отакі ви батьки до своїх дітей! Отакі ви громадяни!
І з обвинуваченого Совгирь перекидався в ролю прокурора. Громив дядька Грицька скільки хотів, а тому дійсно ніяково, бо правду ж говорить Совгирь
— Я не про те... а я... що ну прийди, скажи... ну не так же... Це діло не годиться...
— "Не годиться, не годиться"! Це от мені з тобою балакати не годиться, бо я тверезий, а ти П’яний. От ти мене почастуй, тоді я буду з тобою говорити.
Ну що ти з таким поробиш? Розрегочеться Грицько й запросить веселого дяка до корчми.
Корчма зустрічає Совгиря радісними скриками, бо це ж в кумпанії прямо незамінима людина. Він тобі й приказку, він тобі й байку розкаже, й вірш приплете, пісню проспіває.
Горілочко оковита,
Медком перелита!
Не раз, не два моя спина Через тебе бита!
— Га-га-га! Ма’ть таки частенько траплялося — правда, Совгирю?
— А що? Я й не криюся — бувало. І не раз бувало! Був я на кондиції у одного пана. Та отак у шиньку як напали на мене оканянниї діоклетіани, так вони ж мені вже й дали-и-и... А тоді ще, в насмішку — "Співай!" — кажуть. А куди мені вже й співати, як я весь побитий. Я й покушався співнуть, але що ж, коли за обліянієм сліз і гласу не могл одвести.
Компанія сміється.
— Це ти, Совгирю, ма’ть п’яний дуже був, що аж плакав.
— Я й не кажу, що тверезий, ну вже й не зовсім і п’яний, бо добре примітив, що й ляшок один, органистий, теж ручок прикладав до мене. Ах ти ж скурвий сину, думаю — ще й ти туда! Ну, свої люди — нехай... рідна рука. А то ще й лях
лізе!
— Гаразд. Придивився я, що він захріп у кутку, я його розбуркав трохи,
вивів із шиньку та давай йому кийком, давай йому кийком!.. Він кричить:
— Маїко г^8уіеі82а!.. паагагфкі!..
— Якби кричав, стерво: "Ой рятуйте, хто в Бога вірує", — може, й вибігли б люди. А то чують: лях кричить, ну так йому й треба.
Регочуть слухачі. А сам Совгирь хоч би тобі вусом моргнув. Усі аж сміються, а він — тільки самі очі сміються.
— А то я ще в другому місці на кондиції був. І зійшлася компанія така, що її й не розбереш: піп отець Йосип, і другий піп отець Павел, пристав господин Шуфермахер і ще всякі народи.
— Пристав, почав хвалитися, що у нього гармата є: "Мені, — каже, — штик-юнкер Одінцов подарував за услуги". Пішли ми гуртом до того Шуфермахера провірять, чи не бреше. Ні, правильно — гармата є. Але чи стріляє?
— Спробували — стріляє. Давай ми з^неї бабахкати — ну жертв, сказать, ніяких не було, а всім понаравилось. Отець Йосип почав просить, щоб підкотити ту гармату йому під вікно та бахнути "хоч разів зо три"...
"В мене, каже, жінка обременна. І сидить вона, бідняжка, сама і не маєть нікакого развлічєнія..."
— Добре. Згодилися. Давай тягти ту гармату до отця Йосипа, Ну, тут дійшла до нас усіх вістка, що великоросіянець Іван Фьодороф побив свою жінку. Усім нам захотілося заступитися за честь женщини. Пішли.
— Запопавши того Фьодорова, одні держали, а другі сікли батогом. Но Іван Фьодороф не понімав своєї пользи, схопив ніж і кинувся на пристава. Якби ми не придержали — могла би вийти штука нехвормальная.
— Ну, вернулися ми до гармати, взяли підкотили її під вікна отця Йосипа, положили заряд порядошний і бабахнули, чим на смерть перелякали матушку, що вона преждевременно обродинилася.
— Потім пристав сам захотів показати, як стріляють по-воєнному і тільки налагодився, як підійшов отець Павел, жестоко п’яний, і почав дражнить пристава, що він зовсім і стріляти не вміє, що він навіть поламанного пістоля боїться, бо він із жидів родом і прозвище його "Шахер-махер". Та ще й вилаяв його з упоминовенієм матері.
— Пристав схопив палицю й давай обкладать отця Павла вздовж і впоперек. Я ж, видячи сіє поношеніє духовної особи, не мог того стерпіти, вирвав палицю з рук пристава й огрів його дев’ять разов.
Корчма лягала зо сміху.
— Совгирю! У тебе, ма’ть, глотка пересохла. Пива хоч?
— Пива? Давай і пива. І пиво трунок підходящий. Як то кажеться:
Хто в голові здоровий — все не перебирай,
І вшелякой напиток заровно випивай —
Бо в жорна добриє що вкинь, мовят, то змеле,
-1 звідки ти, Совгирю, понабирав отих усяких приговорів, віршів?
— Стой, стой! Я ще не скінчив! Там далі дуже хороші слова.
А все — хто, що любить, того і держися.
Хоч штани застав — іди в корчму напийся.
Тільки ж, прошу, і штанів навік не покидай —Славная то одежа — найскоріш викупляй.
— Га-га-га!.. Та вже ж що славная, бо без неї нікуди не покажешся.
— Пий пиво, Совгирю, пий!
І Совгирь пив і балакав, балакав і пив — взагалі дуже подобався дядькам. І другі дяки теж п’ють по корчмах і співають з дядьками, а все чується, що то таки мужик, а то дяк. А Совгирь наче весь свій. Він і заноситься часом, але селяни стрічають то жартами, висміють його добре — і знов, усе йде ладом.
Сьогодні Совгирь скаржиться на труднощі свого ремесла.
— Кажуть — легка жисть, легка жисть. А ну попробував би хто! Тобі здається, що взяв заспівав та й годі, а воно, брат... Часом усіма жилами треба надимать, щоб гортань міг співати голосно і гладко.
— Тому, ма’ть, ти й п’єш, Совгирю, щоб гортань прочищать...
Тому й п’ю! Правильно! Для голосу і для веселості!.. Для голосу, бо горло прохарастрюється, а для веселості, бо, як вип’єш, так тобі до всього тоді охота. І ти до людей ласкавий, і люди до тебе, а це велике діло! Аякже!.. І аз єсмь теж півець перед Господом, отже повинен випивать для прочищенія горлянки. Бо як горлянку промочиш:
До людей виразніше буде глаголати,
І в церкві на крилесі гладшей заспівати.
— При такім случаю, Совгирю, тобі б уже винником краще бути. Там би пив, кільки схотів.
— А що ж, винник і винництво теж благородне ремесло. Винник виробляє трунок для всіх потрібний, єго же і монасі і монарсі вживають.
— А он дід Явтух каже, що горілка тільки на зло приводжає.
— Ні! Вино не винне — винен злий обичай. Коли хто в міру п’є — нічого. А коли чрез міру — о!.. От я ніколи не беру проти сили. Я знаю мою силу і проти моєї сили п’ю! — з азартом каже Совгирь і підкреслює свою думку ударом кулака по пивній калюжі на столі, від чого бризками заляпує всім пики.
— От чортів Совгирь! Іще й не п’яний, а всім очі позапльовував.
І закінчувалося все солідною випивкою, після якої хоч-не-хоч треба понеділкувати, отже в понеділок учення не було.
IX
Наспівало Різдво. Совгирь скаржився, що нема з ким "виправити діалог з інтермедією)).
— Ех, добро було в школі! Оце як наспіває Різдво — кипить робота. Одні звізду клеять, другі вертеп готовлять, треті партеси співають!
Читав при цій нагоді хлопцям кондак, глас п’ятий: "Од посланія бахусового к пиворізам — чтеніє)). Хлопці не все розуміли, але подобалося.
— "Радуйтеся, пиворізи, і паки реку — радуйтеся! Се радості день приспіваєт, день празника рождественського ся зближаєт! Возстаніте убо от ложес своїх і восприімите всяк по своєму художеству орудія, содєлайте вертепи, склейте звізду, составте партеси. Єгда же почнете по вулицях со звуком шататися, іщуще сивухи, приймуть вас козаки во крови своя))...
(Продовження на наступній сторінці)