Та з тим і пішов. Нічим я не міг його вдержати. А я зостався ні в сих ні в тих, не розуміючи, який зв'язок межи моєю п'єсою й тим, що на Гуцульщині лісів стало мало, а паничів (поліції) багато.
Та вже потім мені розказали.
Гєлета думав, що я збираю розбійничу банду і мені не стає тільки провідника, Довбуша. І от він там, у себе на Бережниці, довго думав, коли почув мою пропозицію; нарешті рішив піти, й ото прийшов. Всі оті репетиції, репліки — все те вважав маскуванням дійсної цілі (не можна ж справді серед села збирати одкрито розбійничу шайку). Але коли порадився із старшими людьми, вони йому сказали, що часи тепер не ті, ліси повирубувані, ховатись ніде, що село повне жандармів, — взагалі діло небезпечне. А що я й мої хлопці то люди молоді, не розуміють, над якою пропастю танцюють, — ну й нехай собі.
Гєлета те все зважив — і зрікся.
Це було на початку XX століття в 1911 році в селі Красноїля.
Примітки
55
Криворівнянський пан (пол.).
56
Землеміри.
57
У тюрмі.
58
Справді.
59
Фотографія.
60
Ззаду.
61
Діжка (від "полібечок").
62
Очевидно, требник (церковна книжечка).
63
Пробую.
64
Достеменно, точно.
65
Виставив подвійну варту.