— Уявіть, товаришу, — говорила сестра Катря, радісно всміхаючись і поправляючи свій чорненький бантик, — можливо, де-небудь там, за Байкалом чи над Байкалом і Гегель постане в іншому освітленні. І це буде зрозуміло, бо, по суті, ви напевно не скажете мені, що я таке: дійсність чи фантом. Навіть, коли ви візьметесь за мою руку й почуєте під пальцем моє тіло, і тоді ви не маєте права сказати, що я зараз існую. Можливо, просто це ваш сон, бо й уві сні ви можете те саме почувати… Все відносне!
Анарх так звикся зі своїм химерним становищем, що й зараз подумав: і справді, можливо, ніякої Катрі нема, можливо, нарешті, ніколи він не був на санаторійній зоні й сидить зараз десь в ізольованому помешканні для душевнохворих.
Сестра Катря ще довго говорила про Сибір, про тайгу, про філософію й зокрема про Гегеля. Вона раз у раз радісно всміхалась, ніби й справді найшла свій хресний путь. В її кімнаті зовсім потемніло, коли анарх стиснув її руку й вийшов на ґанок.
XVIII
Біля чорної кухні він зустрів санаторійного дурня. Дурень і зараз безглуздо всміхнувся і все поглядав у туман, туди, де тікали темні дороги крізь республіканський глуш. В його погляді й тепер стояла незрозуміла тоска, ніби дурень думав усе про ту ж пустельну степову станцію, що повз неї, не зупиняючись, пролітає експрес.
— Що, Хомо? — машинально кинув анарх.
— Ги!.. Ги!.. — зареготав дурень і, як завжди бувало з ним, метнувся вбік і пропав у тумані.
Анарх обминув кухню й пішов до конторського плацу. Коли б хто-небудь спитав його, куди й чого він іде, він, напевно, не міг би відповісти. І справді, він ішов без мислі, автоматично. Зрідка він зупинявся, проводив рукою по чолу, ніби щось пригадував. Але мислі не приходили, і він знову брів уперед. Мжичка не переставала поливати землю промерзлими краплями. Висіло темно-сіре небо, а по ньому поволі проходили важкі хмари. Вив лікарів сетер.
"Так, він тепер знає, що йому треба зробити", — думав анарх. Це так просто, це так ясно й головне — це консеквентно. І в тому, і в другому випадку він мусить саме так зробити. В тому випадку, коли він живе в ізольованому помешканні і ця дійсність є лише натовпи примар, він нічого не загубить, зробивши те, що йому треба зробити. Навпаки, коли він і після цього буде жити, він буде певний, що навкруги його лише самі фантоми. Але й у другому випадку йому нічого губити. Карно, безперечно, фікція. Він певний, що коли й справді навкруги його дійсність, то Карно на санаторійній зоні нема. Карно — примара і є одна частина його власного "я". Він мав не один випадок запевнитись у цьому. Одне те, що ніколи таких метранпажів не було, є доказом правоти даного припущення.
Виття собаки наближалось. І скоро анарх побачив лікаревого сетера. Собака лежав на боці й зализував величезну рану. Проходячи повз нього, він побачив, як пес тоскно подивився своїми розумними очима й ще голосніше завив. І це виття таке було нудне й неприємне, що анарх інстинктивно прибавив крок.
Обминаючи темні дерева, він ішов до командної висоти.
Збоку, над рікою, стояв туман. Крізь нього блимали дальні міські огні. В огнях була специфічна осіння тусклість. І, зиркнувши на них, анарх згадав чомусь недавню розмову з сестрою Катрею, Байкал і сибірські нетрі. І подумав: "Сестра Катря, безперечно, має рацію їхати туди". Тоді перед анархом постали дикі азіатські поля, білі хуртовини й тривожні станції на татарських прольотах.
Анарх сходив на гору. Чим далі він ішов, тим легшим ставав туман. Здавалось, розвидняється. І справді, скоро над ним повисло бездонне синє небо. Тільки по долині відступали тумани. Спалахнули зорі, запахло вогкістю. Перед анархом постала оаза дальнього города, чіткі люкси й ледве помітний силует експериментальної ферми. На поселку, що за кілька гін, брехали пси.
Анарх пішов далі, до самотньої берези. Він так упевнено ступав туди, ніби й справді знав, що там найде того, кого йому треба. І тому, зупинившись, він зовсім не здивувався, побачивши Майю.
Притулившись усім тілом до берези, вона стояла, як різьблення.
Інакше й не могло бути. Вона любила ходити до цього місця саме вночі.
Він раптом почув у тілі дрібний дріж, і йому прилила кров до голови. Ніби щось давно загублене він найшов зараз.
Майя не рухалась.
Тоді анарх несвідомо рвонувся вперед і зупинився біля дівчини. Вона стояла заплющивши очі й закинувши голову на суху гілку. Темні овали під очима говорили, що це не та вже Майя, що з нею анарх проводив літні ночі.
— Майо! — сказав він, чомусь лякаючись свого голосу.
— Що таке? — тихо спитала вона, не розплющуючи очей.
Анарх подивився на неї й тут же відчув, як йому здавило спазмами горло. Але він просто й спокійно сказав:
— Я хочу говорити з вами.
— Зі мною?
— Так!
— Для чого ж це? — спитала Майя. І анарх перший раз за кілька останніх тижнів почув її тихий смішок.
— Просто так!
— Це цікаво, — сказала вона й додала іронічно: — ви, очевидно, думаєте виступати десь у ролі трагіка? Так?
— Ні, Майо! — сказав він.
— А… ідіть ви к чорту! — раптом знервувала дівчина. — Обридли мені такі розмови!
Але анарх не образився, він одійшов, став над кручею й дивився на далекий город. Так він простояв декілька хвилин у якомусь півсні, весь час чекаючи, що його покличе Майя.
Майя і справді покликала.
— Савонаролочко! — раптом почув він.
Але, коли він зупинився біля неї, побачив: її обличчя було таке ж холодне й німе, як і раніш. Першого моменту анарх навіть подумав, що він просто помилився, бо ж вона таки давно називала його так. Але скоро Майя й справді заговорила:
— Ви хотіли розмовляти зі мною? — спитала вона.
— Ну да!
— Для чого?
— Не знаю!
— Ну, тоді слухайте! — кинула вона, і на цей раз не розплющуючи очей. — Скажіть мені, чого вам треба від мене? Невже ви й досі мрієте, що я вас коли-небудь кохала? Так?
— Так, — одгукнувся анарх.
— Даремно! — сказала Майя. — А втім, мені не треба говорити вам, що в даному разі моє кохання для вас не більше як соломинка, за яку хапається тонучий… Так?
— Так! — майже не думаючи, кинув анарх.
— Виходить, — і Майя розплющила очі, ще раз засміявшись своїм негарним смішком, — виходить, що ви мене не кохали, не кохаєте й не будете кохати. Це, безперечно, так, бо ж я чула — кохання зовсім не таке… Так?
— Так.
— А тепер я вам скажу, що й я вас точнісінько так кохала. І ви для мене були такою ж соломинкою, за яку я хапалась. Але зараз я вас трохи ненавиджу… Тільки, будь ласка, не зрозумійте цього, як прояв ущекнутого самолюбства… Я вас ненавиджу от за що: я колись казала вам про те, що між нами є тайні чекісти. Я навіть натякала на те, що й я належу до цієї категорії людей. Ви мені тоді не повірили. Тепер, гадаю, повірите!.. Я — тайна чекістка, агент червоної охоронки. З самого першого дня вашого приїзду на санаторійну зону я стежила за кожним вашим кроком. Я чомусь вірила, що ви є справжній анарх, який провокаційними засобами затесався в наші кола. І знаєте, тоді по-своєму покохала вас. Я багато знала мужчин. Але по-своєму (можливо, як і ви мене) кохала тільки двох: вас і того юнака, про якого я вам уже говорила. Ви вірите, що я вас кохала? — і Майя скинула на анарха очі.
— Вірю.
— Як хочете, — і вона на хвилину зупинилась.
На санаторійній зоні електрична станція одбивала удари. Знову чути було, як на конторському плацу вив лікарів сетер. То тут, то там спалахували люкси: і на санаторійній зоні, і біля домів відпочинку, і на поселках, і в далекім городі. Огні стояли в степу мовчазно й нерухомо. Повз них і далі виблискували холодні води рік.
— Так, я вас кохала! — казала Майя. — Бо я думала, що ви є справжній анарх. Я сподівалась, що ви мені дасте декілька прекрасних хвилин. І віддаватися вам, скажу щиро, було для мене щастям. Я знала, що моє тіло, моя ласка розв'яже вам язик і ви мені розкажете те, чого я потребую. Так! Я вірила в це: до осені ви будете сидіти в підвалі!.. Бо ж подумайте: в цьому вся я. Ви розумієте?
Майя похилила голову й задумалась. Анарх мовчав. І хоч він узнав од неї зараз, що був її черговою офірою — і тільки, що вона не як коханка, а як тайна чекістка ходила за ним, стежачи за кожним рухом, навіть більше — бажаючи, щоб він зробив якийсь непевний крок, котрий привів би його до тюрми, анарх не тільки не пізнав злоби чи то ворожнечі до Майї — саме тепер, як ніколи, він почув близькість до неї.
(Продовження на наступній сторінці)