— Слухай, дочко, — притримав її кобзар, — Я не так довго жив на світі, як багато бачив і чув. Данило Рихліїв— ський я, а ще Бандурка. Жив у Києві біля губернатора, на Запоріжжі — біля кошового, з гайдамаками дружив. І добра, і лиха — всього звідав. Тож скажу тобі: не вішай голови. Сама ти Микити не визволиш, офіцерів не впросиш. Треба чекати. Гайдамакам одна дорога — в Сибір. Ось тоді якось і можна буде лиху зарадити. Вір, дочко, і жди. Залізняка теж підступно схопили. Вони разом щось придумають. А ниньки підемо з нами. Глянь, скільки я людей веду за собою.
Дівчина оглянулася. Навколо неї стояли діди, дітлахи, жінки.
— Загиблих ідемо хоронити.
За якийсь час вони вже були на широкому, обрамленому дубовим лісом і березовими гайками полі. Взялися копати ями, носити вбитих.
— А ти, дочко, — попросив кобзар Оксану, — сплети вінок.
Працювали до пізнього вечора. Коли почало заходити сонце, останні його промені пробігли по крутому схилу могили, позолотили високий, щойно витесаний хрест з березово-терновим вінком, перевитим волошками. Бандурка наладив кобзу, стиха заспівав:
Ой побрали, попарували усіх по два докупочки.
Заглядають один на другого, як сизі голубочки.
Ой забрали, попарували, як голубів в парці,
Ой засмутилася Україна, та як сонечко в хмарці.
Ой отамана з осавулою та й докупи зв'язали.
Ой забрали, та й пов'язали і на вози поклали.
Ой, повезли батька Швачку та густими лозами;
Ой, оглянувся батько Швачки та й умився сльозами.
Скінчивши пісню, кобзар вклонився могилі, повернувся до людей:
— Спасибі вам, люди добрі. Багатьох наших захисників поховали ми сьогодні, та ще більше лишилося на волі. Не втрачаймо ж віри. Ждімо, коли знову настане слушна година. Не здолали панів тепер, здолаємо іншим разом!
Розділ XXV
ОСТАННІ ІСКРИ
Немов поранений звір, метався Ян Байрацький по Богуславщині. Поставивши невеличкі чати й дозорців на всіх шляхах, якими тільки могли конвоювати полонених, він збирав рештки гайдамацьких загонів. За тиждень йому вдалося збити чималий загін із залишків чат Неживого, Журби, Тарана. Приєдналися до нього й Наум Дідушко, Денис Рябовіл та Карпо Нечаєнко, які пробивалися на південь після полонення Івана Бондаренка. Недалеко від Рокитного, над Россю, Байрацький зустрівся з Генріхом Рожнятовським, що вів із Польщі три десятки хлопів на поміч своїм українським друзям. Об'явився й Данило Бандурка.
— Біда, братці, — сказав він отаманам. — Шляхту виловлює наших спільників, які блукають по навколишніх лісах і байраках, значкує навіть тих, хто бачив гайдамаків. І нас можуть виявити.
— А ми й не збираємось ховатися. Сил у нас досить, аби напасти на Бринка й відбити Швачку, — вигукнув Байрацький.
— Ні, Яне. Бринк перехитрив нас. Він переправив Швачку та інших братчиків Протасову, а той, не гаючись, відрядив полонених до Києва. Моя вам порада: відходьте в степи. Переждіть якийсь час, а там видно буде.
Данило Бандурка говорив правду: Микита Швачка в цей час був у Києві. 27 серпня того ж, 1768, року Київська губернська канцелярія, закінчивши слідство, винесла вирок у справі полонених гайдамаків, у шістнадцятому пункті якого було зазначено: "Никиту Швачку… колесовать и живого положить на колесо, а вместо того бить кнутом, дать сто пятьдесят ударов и, вырезав ноздри и поставя указные знаки, сослать в Нерчинск в каторжную работу вечно".
— Тепер, товариство, нічого мудрувати, — озвався Дідушко. — Батько Бандурка має рацію. Щоб не потрапити до рук ворога, рушаймо в степи. Сьогодні ж.
— Тоді, Науме, ти веди, — тихо промовив Байрацький.
Тієї ж ночі гайдамаки рушили на південь. Відійшовши в запорізькі степи, Наум Дідушко, який очолив новий загін, почав чекати втішних вістей з України. Був переконаний, що боротьба не закінчилася: як тільки царицині війська залишать Київщину, народ знову візьметься за вила, коси, списи. І звістки не забарилися. Стало відомо, що в Києві зібрав нову чату Яків Довгошиєнко й прибув на Богуславщину, а звідти перейшов на Смілянщину та й скликає всіх, хто не забув ще батька Залізняка. Запорожці повідомили й про капітана Станкевича, який створив гайдамацьку чату, оволодів Жаботинським замком і теж вирушив на Смілянщину. Остання Звістка особливо схвилювала гайдамаків. Вони згадали зустріч з царициним військом, молодого серба, розповідь Яна Байрацького про розмову з капітаном у Білій Церкві…
І повів Дідушко свій загін до Сміли.
У степу гуляла віхола, снігом забило усі балки, байраки. Гайдамаки вибивалися з останніх сил, але їх вело нестримне бажання допомогти людям, які знову піднялися на боротьбу за довгождану волю.
Тяжкий перехід забрав багато часу і, коли гайдамаки прийшли на Черкащину, загін капітана Станкевича уже зазнав поразки, а гордий серб, зранений і скалічений, був схоплений карателями.
Тоді Наум Дідушко пройшовся вогнем і димом понад Славутичем-Дніпром і з'єднався з отаманом Губою, який зібрав у лісах поблизу Шполи близько шести сотень гайдамаків і готувався до нових боїв з осоружним панством.
Лютими морозами закінчувався пам'ятний для України й Польщі 1768 рік. Мов зголоднілі вовки, гасали по селах і містечках загони карателів, нишпорили по найвіддаленіших закутках, вишукуючи переможених, але не зломлених коліїв. Та лише сота доля народних месників потрапила до їхніх пазурів. Решта, лишившись на волі, чекала нового слушного часу.
Примітки:
1) Магістрат — орган міського управління. До його складу входили: війт (очолював магістрат), бурмистри (помічники війта), райці (радники) і лавники (засідателі). Магістрати обиралися з представників верхівки міського населення.
2) Спудеї — учні середніх і молодших класів Київської академії.
3) Після Андрусівського перемир'я 1667 р. (угода між Росією і Польщею про припинення війни (1654 г — 1667 рр.) возз'єднані з Росією в 1654 р. українські землі були розділені на дві частини: Лівобережну Україну, що залишалась разом з Києвом у складі Росії, і Правобережну Україну, яка знову потрапила під владу Польщі. Кордон між ними проходив спочатку по Дніпру, потім по його притоці Ірпеню, там, де Унава впадає в Ірпінь, повертав сухопуттям на південь, доходив до річки Стугни, нею тягнувся до Дніпра і йшов до самого Запоріжжя, яке фактично відійшло до Росії.
4) Гута — підприємство по виробництву скла, гутник — робітник такого підприємства.
5) Пахолок (заст.) — слуга.
6) Біскуп — католицький єпископ.
7) Письменний Олексій — учасник гайдамацького повстання 1750 року.
8) Чата — загін.
9) Лядунка, ладунка — патронташ.
10) Цидула — коротенький лист, записка.
11) Посполиті — некозацьке населення (селянство).
12) Форпост — укріплений пункт на кордоні.
13) Чинш — натуральний або грошовий податок.
14) Драб — обірванець, босяк.
15) Драпіжник — той, що оббирає кого-небудь здирник.
16) Посесор — орендатор.
17) Коворотворота, якими зачинялися виходи з села.
18) Шарварок — додаткова до панщини феодальна повинність по будівництву і ремонту мостів, шляхів, гребель і т. ін.
19) Слобода — поселення, жителів якого тимчасово (на 15—ЗО років) звільняли від феодальних повинностей. "Слободи" — пільги, привілеї, які надавалися на певний час тим, хто оселявся на незаселених землях.
20) Катрага — курінь.
21) Гвалти — примусова, зверх панщини робота.
22) Подоляка Іван — ватажок гайдамацького загону в 1750 р.
23) Козак-нетяга — бідний козак.
24) Переміл — мілководна частина річки.
25) Йдеться про гайдамацьке повстання 1750 року.
26) Сакви — з'єднані одним полотнищем дві торби, які перекидали через плече або через спину коня.
27) Стрій — убрання, наряд.
28) Хура — навантажений віз.
29) Ребелізант (польськ.) — бунтар.
30) Наймане військо шляхетської Польщі, яке утримувалося за рахунок четвертої частини (кварти) прибутків від королівських маєтків.
31) Банітувати — засудити на вигнання.
32) Креси — прикордонні області в панській Польщі.
33) Дидаскали — вчителі.
34) Шпіцрутен — довга гнучка палиця або прут. Підданого покаранню проганяли крізь стрій солдат із шпіцрутенами.
35) Новосіченський ретраншемент — військове укріплення за 2–3 км від Запорізької Січі, споруджене в 1735 році. Його залога складалася з двох піших рот і артилерійської команди при 6 гарматах. Комендантом ретраншементу був штаб-офіцер. В його обов'язки входило "запорожских казаков поступки прилежно всегда предостерегать и наблюдать", перешкоджати прийняттю селян-утікачів до козацтва, переслідувати й знищувати гайдамаків.
36) Надвірні козаки — феодально залежні селяни, що служили в збройних загонах польських магнатів на Україні в 16–18 ст. За службу вони одержували платню, земельні наділи та звільнялися від виконання повинностей.
37) Лакуза — те саме, що лакей.
38) Рокош — бунт.
39) Кунтуш — верхній чоловічий і жіночий одяг.
40) Станіслав Конарський, Стефан Гарчинський, Францішек Богомолець — радикально настроєні польські письменники й публіцисти XVIII ст.
41) Ян Щасний Гербурт (1567–1616) — польський громадський діяч, письменник і книговидавець, один із учасників змови, спрямованої проти абсолютистської політики польського короля Сигізмунда III. Кинутий у краківську королівську в'язницю, він написав латинською мовою твір про боротьбу запорізьких козаків з ординцями. Виступав проти насильницького окатоличення українців, писав вірші українською мовою ("Гадка Гриця з фортуною"), виступав за дружбу між українським і польським народами ("Слово про руський народ").
42) Клусом — риссю.
43) Рундук — ганок.
44) Лотри — розбійники, перекручене латинське слово latro (розбійник).
45) Венгржин — угорське вино.
46) Обрік — овес із січкою.
47) Карабеля — крива шабля.
48) Окрутник — мучитель, кат, тиран.
49) Отоманка — широкий м'який диван з подушками замість спинки і з валиками на краях.
50) Січами гайдамаки називали свої постійні пристановища. Одна з таких січей була на острові Мигійському, що знаходився на Південному Бузі (поблизу теперішнього села Мигії Первомайського району Миколаївської області).
51) Шльонськ — польська назва Сілезії.
52) Машталір — візник.
53) Чашник — чиновник, обов'язком якого було, на випадок приїзду короля, подбати про його зустріч і влаштування прийому; придворний виночерпій.
54) Рабусь — грабіжник.
55) Нобілітація — надання дворянського титулу.
56) Ванькирчик — бічна кімнатка.
57) Пропінація — монопольне право магнатів і шляхти на виробництво горілки. Кожен селянин був зобов'язаний купувати певну кількість спиртних напоїв свого пана. Коли селянин не мав грошей, він одержував її в борг.
58) Буцегарня — приміщення для тимчасового ув'язнення; холодна, темна.
59) Офіціал — службова особа в католицькій та уніатській церквах.
60) Аргатувати — наймитувати.
61) Валька — бій, боротьба.
62) Гард — урочище в південній частині Запорізької Січі і слобода запорізьких козаків (нині село Богданівка Доманівського району Миколаївської області).
63) Українська партія — військо, яке польський уряд тримав на Україні для охорони кордонів та боротьби з гайдамаками.
64) Значок — стяг.
65) Чвалом — дуже швидким бігом; навскач.
66) Дробина — домашня птиця.
67) Тороки — ремінці позаду сідла, якими прив'язували різні речі.
68) Ключ — територіально-економічна одиниця, що об'єднувала групу поміщицьких господарств та кілька навколишніх сіл і містечок.
69) Відумерщина — майно померлих підданих.
70) Кляштор — католицький монастир, пріор — його настоятель.
71) Звіди — розвідка.
72) Кошулі — сорочки.
73) Пулярес — гаманець.
74) Золота грамота — народна назва вигаданого указу, який нібито в 1768 році видала російська цариця Катерина II, закликаючи селян Правобережної України повставати проти польської шляхти й магнатів і допомагати царським військам громити конфедератів.
75) Під час масових народних повстань їх учасники здебільшого називали себе запорізькими козаками.
76) Визволок — право кобзарювати самостійно.
77) Гаківниця — довга важка рушниця з гаком на прикладі, яка була на озброєнні запорізьких козаків у XV–XVII століттях.
78) Шиголя — тонкі вітки.
79) Шанці — окопи.
80) Тринітарії — члени католицького чернечого ордену.
81) Доводця — командир, начальник.
82) Кордегардія — приміщення для військової варти.
83) Гарнець — міра сипких тіл, яка дорівнює 3,28 літра.
84) Окульбачені — осідлані.
85) Коливо — страва (каша з пшениці і т. ін. з солодкою підливою).