А після обіду всі, трохи розморені, перейшли в Сергієву кімнату. Сергій вручив Олегові марки з батьківської посилки й показав кокосові горіхи. Олег від щастя не знав навіть, на що спершу дивитися: на марки чи на горіхи! І тут Діма запропонував усім прочитати розділ з його мемуарів. Звичайно, всі з радістю погодились, повмощувалися де хто, а Діма поліз на крісло й… раптом підскочив, немов ужалений!
— Де?! — несамовито зойкнув він, обмацуючи себе й своє крісло. — Де _вони_?! Куди вони поділися?
— Хто? — не зрозумів Олег.
— Мої мемуари! Я поклав їх отут, — Діма ляснув по кріслу, — а тепер їх нема! Ой, горенько! Ой, нещасний я!
— Не бідкайтесь так, — спробувала заспокоїти його бабуся. — Давайте пошукаємо. Може, вони десь в іншому місці?
І всі заходились нишпорити по кутках і закутках.
Але мемуарів ніде не було! Мов корова язиком злизала.
— Здається, я здогадуюсь, де вони! — раптом ляснув себе по лобі Діма. — їх поцупило оте руде дівчисько!
— Точно! — підтримав Діму Олег. — Вона така…
— Що ж, — кинув Діма з погрозою в голосі, — коли так — я відправлю її у країну Навпакинію!
— Куди?! — вихопилося в Сергія.
— У країну Навпакинію, от куди! — повторив Діма сердито й пояснив: — Є така країна, де все-все навпаки. А ми, Діми, засилаємо туди найвреднючих дітей. Я не так давно кількох послав, тому потрібні чарівні слова ще добре пам'ятаю.
Бабуся, Олег та Сергій з недовірою дивилися на Діму.
— Не вірите? — ображено кинув той. — І не треба…
І раптом Діма почав зникати.
Він прозорішав просто на очах — ніби танув у повітрі.
— Ой, — перелякався Сергій, — що з вами?!
— Нічого, — буркнув Діма. — Просто для тих, хто мені не вірить, я зникаю — назавжди!
— Ми віримо вам! — вигукнули всі хором. — Віримо! Тільки не зникайте, будь ласка!
— Тоді інша річ, — посміхнувся задоволене Діма і відразу ж набув попереднього вигляду. — А тепер приступимо!
Діма приставив до рота долоні, наче рупор, і вигукнув у стелю:
Гей, країно, краща в світі,
Забирай-но Птурську Віту!
Кара-мара-бара-блюмс!
Та іще — маленький плюмс!..
— Все, вона — там! — упевнено сказав Діма. — Тепер і відпочити можна. — І він полегшено плюхнувся у крісло.
— Ой, що це?! — у ту ж мить вигукнув дідок і… витяг зі щілини між спинкою та сидінням крісла загальний зошит у пошарпаній жовтій обкладинці.
— Мемуари! — здивувався Сергій.
— Вони, ріднесенькі! — зрадів Діма й притиснув зошит до серця. — Що ж, давайте тоді почитаю, я ж обіцяв.
— А як же Птурська? — перебив його раптом Сергій. — Виходить, ви її даремно в Навпакинію вирядили?
— Нічого не даремно, — буркнув Діма. — Вона й так заслужила.
— Але ж батьки збожеволіють! — сплеснула руками бабуся. — Треба її негайно повернути!
— Нічого з батьками не станеться! — пхикнув Діма. — Я зробив так, ніби вона до своєї бабусі ночувати поїхала. Хай трохи побідкається, а завтра вранці поверну її. Ну, слухайте! — Діма розкрив зошита, прокашлявся й урочисто почав: — Розділ перший. Я і закон всесвітнього тяжіння. Одного серпневого дня я прогулювався яблуневим садом в Англії. Сонечко припікало добряче, й мені закортіло пити. Води поблизу не було, тож я здерся на першу-ліпшу яблуню й заходився смакувати соковитими, рум'яними яблуками. Раптом під моє дерево прийшов якийсь чоловік і вмостився під ним. Я його відразу впізнав: це був відомий фізик, астроном і математик Ісаак Ньютон. Він сидів і паличкою писав щось на землі. Потім зламав її, пожбурив у траву, а все написане витер ногою. У цю мить мені страшенно залоскотало в носі, я не втримався й так голосно чхнув, що з дерева, на якому я сидів, посипались яблука, й одне, найбільше, щосили буцнуло фізика по маківці. Раптом він зірвався з місця і стрімголов кинувся геть… Лиш через двадцять років я дізнався, що це моє яблуко допомогло Ньютонові відкрити закон всесвітнього тяжіння!.. Звичайно, моя природжена скромність не дозволила мені на той час розповісти вченому світові про свою роль у цьому відкритті… Але нащадки мене згадають!
На цьому Діма закінчив і гордо глянув на всіх: ну як, мовляв, сподобалось?!
— Неймовірно! — вигукнула захоплено бабуся. — Тепер я знатиму, хто допоміг Ньютонові. Але, пробачте мене, стареньку, як ви опинилися в Англії?
Діма чомусь трохи почервонів і неохоче буркнув:
— Наукове відрядження.
Ніхто не наважився розпитувати його, що ж то було за "наукове відрядження", бо він, мабуть, украй образився б, а то й зникнув би…
Тому Сергій і собі вигукнув:
— Неймовірно!
Діма гордо всміхнувся й мовив:
— Ну, коли вам подобається, то завтра я ще розділ прочитаю: про мене та про Робінзона Крузо!
— Про кого?! — аж підскочив Олег.
— Про Робінзона Крузо! — кинув Діма. — Невже не зрозуміло?..
Всі знову ледь не розреготалися, але стримались. І тут бабуся глянула на годинника й вигукнула:
— Та вже десята година! Ану, швиденько спати!
Олег з усіма попрощався й пообіцяв, що завтра о п'ятій заскочить.
Коли він пішов, бабуся, як обіцяла, натерла цибулі, вичавила з неї сік і закапала Дімі в носа. Він увесь час совався, голосно сміявся й вигукував:
— Ой, не можу! Ой, лоскотно!
На цьому недільний день 18 травня закінчився, і всі полягали спати.
7
Кажуть, понеділок — день важкий. Це вповні відчув на собі Сергій Кудлик.
Рівно о п'ятій ранку голосно задзвенів у його кімнаті будильник, і майже водночас із ким у двері подзвонив Олег.
Сергій, ще сонний, сів на ліжку й почав терти очі, які так не хотіли розтулятися.
— Давай, давай! — почув він раптом і побачив Діму, який у довжелезних трусах з квіточками підскакував на одному місці, закинувши бороду за плече. — Зарядочку — раз-раз! — і де той сон!
Сергій нарешті переборов себе, зіскочив з ліжка, покрутив перед собою руками, кілька разів присів — і помчав відчиняти Олегові.
Коли вони вмилися й нашвидкуруч поснідали, бабуся, яка вже була в курсі справи, сказала:
— Ви ж дивіться, не довго, щоб у школу не спізнилися!
— Не спізнимось! — відказав Сергій, і вони утрьох вискочили за двері.
— Ану, хто перший! — гукнув Олег і зірвався з місця.
За ним помчав Сергій, а позаду всіх залопотів, голосно посапуючи, Діма.
Коли б хто бачив їх у цю мить! По дорозі до ліска бігли, немов лошата, два худорлявих, струнких хлопчики, а за ними, не відстаючи анітрохи, котився, мов колобок, малесенький дідуганчик, дзвінко ляскаючи по стежці величезними кедами!
Ранок тільки-но займався. Сонячні промені ледь торкали верхівки дерев, на траві ще поблискувала нічна роса, але птахи вже зняли дзвінкоголосий щебет.
Небавом трійця вибігла на лісову галяву.
Після неділі вона мала жалюгідний вигляд: всюди куди не глянь валялися порожні бляшанки від консервів, биті пляшки, шмаття газетного паперу, якісь недоїдки.
— От так-так! — похитав головою Діма, уважно роздивившись навколо. — Руки б за те поодбивати!
Хлопці погодилися з ним і вирішили хоч трохи прибрати. Не плавати ж серед цього мотлоху!
Коли вони знесли сміття докупи й так-сяк прикидали землею, Сергій звернувся до Діми:
— То як, спробуємо?
— Ну що ж, — не дуже охоче згодився Діма, — коли вже прийшли. — Він сів посеред галяви, попросив хлопчаків відійти подалі — про всяк випадок! — і почав, щось бурмотіти собі під носа та розмахувати руками, раз по раз позираючи в небо.
Сергій з Олегом стояли осторонь і з нетерпінням поглядали навколо: чи не сталося вже якої дивовижі?
Раптом невідомо звідки — адже був такий тихий, сонячний ранок — налетів дужий вітер, і за якусь хвильку сонце закрила величезна чорна хмара.
Діма підвівся з трави:
— Не виходить! Бачите, он і сонце вже закрив, а слів про плавання ніяк не згадаю. Ну, спробую, останній раз! — попередив він, вигукнув щось зовсім незрозуміле й замахав руками на хмару.
І тут із хмари вдарила довжелезна сліпуча блискавка, за нею пролунав такий грім, що аж земля задвигтіла під ногами, й відразу ж уперіщила злива!
— Тікайте! — зойкнув Діма і перший кинувся геть.
Хлопці, не менш налякані, помчали слідом! Вони бігли назад утричі швидше, ніж до лісу, і вже за кілька хвилин, ущент мокрі й захекані, дзвонили у двері квартири Кудликів.
— Вимокли, експериментатори! — зустріла їх бабуся. — Швидше перевдягайтесь, а то застудитесь! Ось і вам, — простягла бабуся свою кофту Дімі. — Ще ж тільки вчора нежить був.
— Я сам винуватий, — промимрив Діма, знімаючи мокру одежину і влазячи в бабусину кофту, що діставала йому до п'ят.
(Продовження на наступній сторінці)