…Колись в одному з інтерв’ю Астрід Ліндґрен писала: "Діти — найвдячніші читачі, але й найвимогливіші: вони відразу вловлюють щонайменшу фальш, не терплять дидактики і висловлюють своє ставлення до нецікавої книжки елементарно просто: книжка летить у куток, а юний читач вибирає заняття більш веселе — ну, скажімо, береться за рогатку…".
Я переконаний, що дитина, котра прочитає хоча’б одну із двох книг Астрід Ліндґрен, про які йшлося вище, і не подумає кидати її в куток, а покладе на найпочесніше місце. Так само не подумає вона і про рогатку, а коли навіть та в дитини є, то вона зламає її і викине геть на смітник…
Коли говорити про нагороди й відзнаки, отримані Астрід Ліндґрен за свою творчість для дітей, то тільки їх перелік зайняв би не один десяток сторінок. Згадаю лише те, що письменниця — єдина у когорті дитячих письменників світу, лауреатів Андерсе— нівської премії, яка, як виняток, отримала Золоту медаль імені Г.Х.Андерсена двічі — у 1958 і 1986 роках, хоча у положенні про Андерсенівську премію сказано, що вона присуджується лише один раз! Астрід Ліндґрен заслуговувала на такий виняток, бо крізь усе своє життя, присвячене дітям, вона пронесла думку і віру в те, що "допоки на світі є діти — будуть і казки!.."
У ЦЬОМУ СВІТІ НЕМАЄ НЕМОЖЛИВОГО!
Туве Янссон
До плеяди казкарів — творців власних непересічних героїв, котрі відомі дітям ледь не у всьому світі, безумовно належить видатна фінська казкарка, яка пише шведською мовою, — Туве Янссон.
Персонажі з її книг — родина Мумі-тролів, диваків і мудрагелів — давно полюбилися дітям Європи. От і поговоримо про ці книги, які сприймаються цілісною епопеєю, такий собі авторський казковий епос. А щоб краще зрозуміти суть самої епопеї, зупинимося на біографії письменниці…
Народилася Туве Янссон 1914 року у Фінляндії, в родині митців. Батько майбутньої письменниці був відомим фінським скульптором, а мати — шведською художницею.
Цілком зрозуміло, що дівчинка зростала у творчій атмосфері, і шлях її, можна сказати, був визначений уже ледь не з перших кроків. Принаймні, поряд з улюбленими ляльками та іншими "дівчачими" іграшками-забавками малої Туве неодмінно лежали олівці та фарби: ще з дитинства вона приохотилася до малювання, якому не зраджувала все своє життя.
Можливо, через те, що батьків своїх Туве Янссон постійно бачила за роботою, дівчинка мала розважатися самостійно, що вплинуло, ясна річ, на розвиток її бурхливої фантазії. Навіть улітку, коли батьки перебиралися відпочивати на невеличкий острівець у Фінській затоці Балтійського моря, мама щось постійно малювала, а тато вирізав із каменю — на щастя, було його тут досхочу! — якісь химерні дивовижі.
Згодом Туве Янссон напише: "Напевне, я описала у своїх казках свою власну родину, принаймні, в той час, коли я була маленькою…".
Коли Туве Янссон виросла й остаточно визначилась у виборі власного життєвого шляху — а спершу вона була, так би мовити, чистою художницею! — надалі багато в чому допомагали їй яскраві спогади дитинства і нестримна фантазія.
Як уже згадувалося, п’ять місяців на рік родина Янссонів мешкала на острівці із розкішною природою. І спогади про цю красу перелилися на описи пейзажів у казках Туве Янссон. Скажімо, одного разу вона разом із мамою потрапила в чужий, заметений снігом аж по самий дах будиночок, і дівчинка уявила, що вони живуть у заметі! Згодом вона щось схоже описала про зимівлю своїх неперевершених казкових персонажів — Мумі-тролів.
Взагалі, слід зазначити, що фінський пейзаж — невід’ємна складова частина творчості письменниці. Уже й дорослою, як у дитинстві з батьками, кожне літо Туве Янссон проводила на малесенькому скелястому острівці у тій же Фінській затоці, і не в якійсь віллі чи розкішному котеджі, а у звичайнісінькій невеличкій рибальській хижці.
Напевне, і це незвичайне романтичне помешкання допомагало казкарці фантазувати й вигадувати нові та нові пригоди для своїх непосидючих героїв.
Про особливе ставлення Туве Янссон до пейзажу свідчать і її слова про те, що "світ дітей — це пейзаж, намальований яскравими фарбами, де добро і зло невіддільні одне від одного. У цьому світі є місце для всього і немає неможливого. Неймовірне перемішується з ясним і логічним. Дитина може з радістю сприймати страх і самотність, всю захоплюючу атмосферу жахів, але вона почувається ошуканою і покинутою, якщо немає втіхи, немає порятунку і немає дороги назад…".
Перша книжечка-картинка вийшла у Туве Янссон іще у 1938 році. Але відомою письменниця стала лише з виходом книжки— картинки під назвою "Що було потім? Книга про М’юмлю, Мумі-троля та крихітку М’ю" у 1952 році.
1953 року художниця — на той час Туве Янссон ще не написала жодного рядка своєї майбутньої славнозвісної казкової епопеї, а лише придумала мальованих персонажів — підписала контракт з одним із англійських видавничих синдикатів і змушена була працювати лише як художниця.
Саме з цього року починають з’являтися серіали малюнків "Мумі-троль", які не лише друкуються у десятках газет і часописів багатьох країн світу, а й виходять одна за одною окремими альбомами-книжками. Герої цих книжок-картинок, власне — своєрідних коміксів, стають улюбленцями дітвори ледь не всієї Європи через те, в першу чергу, що вони поводяться точнісінько так, як і звичайні люди — їх охоплюють ті ж самі пристрасті, але, водночас, вони ще вміють творити найдивовижніші чудеса!
Згодом Туве Янссон так згадувала про "художницький" період своєї творчої праці: "Спершу ця робота, поки вона була для мене новою, захоплювала повністю як нова форма самовираження. Але від самісінького початку було нелегко. Одну й ту ж саму ситуацію доводилося швидко множити у трьох — чотирьох малюнках. Я вдалася до постійної гонитви за сюжетами, що, по суті, є прокляттям для всіх авторів будь-яких серіалів. Справа дійшла до того, що, коли часом з’являлися мої друзі й розповідали про свої проблеми, у мене виникала потаємна думка: а чи не можу я використати їх як складники чергового сюжету?..
І тут мені зробилося лячно!.."
Саме цей щирий переляк і змусив Туве Янссон спинитися у нескінченній гонитві за новими й новими мальованими серіалами і звернутися до літературної творчості — засісти за казкові повісті!..
Сприяло, так би мовити, значною мірою цьому рішенню ще й те, що вигадані нею персонажі, народжені світлою фантазією зі спогадів і мрій її дитинства, стали комерційною поживою для багатьох ділків і бізнесменів.
Милих, добрих, вразливих героїв Туве Янссон почали виготовляти з марципанів і тістечок, із цукру й шоколаду, з мила та стеарину!.. їх жували, гризли, ковтали й нещадно спалювали всі, кому лишень заманеться!…
І, мабуть, саме стеаринові мумі-тролі, у яких під час горіння капало з їхніх похнюплених і страдницьких носиків, стали останньою крапкою: Туве Янссон по закінченні контракту категорично відмовилася від його поновлення, не дивлячись на казкові матеріальні вигоди, і взялася за перо — на наше з вами щастя!..
Перша книга одинадцятитомної казкової епопеї про Мумі-тролів та їхніх друзів називалася "Капелюх чарівника" і, на думку критиків, та й самої письменниці, була чи не найоптимістичнішою з усіх інших. До речі, вона виходила українською мовою у видавництві "Веселка" під назвою "Диво-капелюх".
Наступні книги казкової епопеї Туве Янссон, на відміну від першої, дуже світлої та оптимістичної, вже позначені деякими жахами, можливими передбачуваними катастрофами та страхітливими пригодами.
Це, мабуть, можна пояснити неабияким психологічним перевантаженням самої письменниці, виснажливою працею, та ще й тим, що сама Туве Янссон вважає: "Жодну дитину не може захопити казка, якщо вона П не лякає".
Ця спрямованість на ляк відчувається вже в деяких назвах книг казкової епопеї: "Небезпечне літо", "Прилітає комета", "Муміни та велика повінь"… Погодьтеся, що можна чекати доброго від загрозливої і непередбачуваної комети або від повені?..
Але своїми казками письменниця ніби заперечує сама собі, бо кожна з казок, зрештою, закінчується щасливо. Маленькі герої Туве Янссон поводяться не лише як звичайні діти, а ще й уміють творити чудеса і з честю виходити з будь-якої складної і страхітливої ситуації переможцями!
Саме через це книги Туве Янссон завжди дають читачам і втіху, і радість, і порятунок, бо підказують вихід із скрути. А ще читачів приваблює особлива риса характеру, притаманна мумінам: вони здатні дивитися на світ очима інших, поважають чужу індивідуальність, якою б вона не була.
Якщо згадати нечисленні публічні виступи Туве Янссон — а виступати вона страх як не любила! — то основні критерії її творчості полягають у кількох постулатах: "Я ніколи не писала для певного віку. Пишу просто для себе. І буваю щасливою, якщо знаходжу відгук в інших". "Вигаданий світ моїх мумінів — це світ, за яким сумує у душі кожен із нас. Мріємо ми всі, та тільки не всі можемо зізнатись у цьому". "Дитячі письменники вигадують казки для власного задоволення"…
Остання книга про мумінів "Тато і море" з’явилася 1965 року, а у 1966 році Туве Янссон було присуджено Золоту медаль імені Г.Х.Андерсена.
(Продовження на наступній сторінці)