На узліссі, на ставку
стрілись якось А та У.
У сказало:— У-у-у, яке!..—
А сказало:— А таке!..—
І чому, за що та як —
невідомо й досі,
У образилось на А,
і таке знялося!
Покотилася луна,
розбудила тишу,
тільки й чути крик:
— УУАА! —і нічого більше.
Ось домчав той крик до лісу —
і в зворотний бік відбився,
і помчало по ставку,
не УА, а вже — АУ!
А злякалось, аж присіло.
У за мить пополотніло,
І подалі від води
повтікали —хто куди...
Ну а їм услід луна по воді котилась
і гула:— АУ! УА! — з усієї сили.
То вона раділа так,
що злякала забіяк.