Мені після школи гукає Микола:
Серього! Гайда поганять у футбола!
Та ні! —-відмовляюсь уперше в житті.—
Я мушу додому негайно іти.
Мене зупиняє на вулиці Слава:
Спинися на хвильку, до тебе є справа:
міняю свій ножик на шайбу твою!
Та я ні хвилинки із ним не стою,
хоч марив тим ножиком ночі та дні,—
бо треба додому спішити мені.
Відмовився я од кіно й самоката
і навіть відмовився змія пускати!..
Дивуються друзі:
Скажи-но скоріш,
чого це ти раптом
додому спішиш?!.
Тому що,—кажу їм,—як хочете знати,
удома на мене чекає кудлате, руде,
волохате, смішне цуценя,
що стало моїм з учорашнього дня!