Якась бджола в траві гуде.
А я —на сонечку лежу,
лежу і думаю про те,
чому так швидко клен росте?
Вночі — росте, росте і вдень,
росте й тоді, як дощ іде —
щомиті вище й вище,
мов у казках чи віршах!
От взяв би —та й мене навчив
(йому ж це, мабуть, просто!)
рости і вдень, і уночі,
щоб стати вище зростом,
бо я ходжу вже десять днів
і про одне лиш мрію:
"Як хоч на голову мені
перерости Сергія?!"
Тоді б я так йому сказав
неголосно — та чітко:
— Гей, ти! Щоб Олю — не чіпав!
Вона моя сусідка.
А як зачепиш, то гляди:
намну одразу ж вуха!..
Ну й налякався б той Сергій —
і втік би геть щодуху!
Отак було б...А поки я
дивлюсь на нього іздаля,
лежу на сонечку й мовчу —
рости у клена вперто вчусь...