— Сніговику, сніговику,
скажи нам — а навіщо
тобі дали мітлу таку,
яка за тебе вища?
— Я нишком-тишком уночі
сніг підмету з дороги,
щоб діти, з дому ідучи,
не замочили ноги.
— Сніговику, сніговику,
скажи-но — а навіщо
на голові твоїй стирчить
відрище-здоровище?
— А щоб тоді, як місто спить,
малечі ковзанки залить
чи в заметіль кудлату
синиць туди сховати:
Нехай собі сидять під ним,
неначе це — пташиний дім.
— Ну, а твоя морквина-ніс
навіщо —розкажи-но?
— Якби колись
пішов я в ліс,
то б зайцям я її одніс,
бо це —для них морквина.
— Сніговику, сніговику,
ще трохи нас послухай:
навіщо в тебе рот такий —
од вуха і до вуха?
— Ну, це відомо кожному:
без посмішки не можу я!