395
Найдовше друїди задержалися, ба майже до XIII століття, в лісах Литви.
396
У Піренеях.
397
У Бретані (Північна Франція, не "Британія"! Хоч і там були.)
398
Montis Securi, власне: Гори Помочі.
399
Mont Salvat, Гора Спасіння, провансальською мовою.
400
Провансальські й русільйонські легенди про Марію Магдалину говорять, що вона довший час жила на горі Montsegur. Назва, перероблена з латинського Mons Securus. Там нібито сховала келех св. Грааля. "Грааль" — також провансальське слово, "gresal" (грезаль), якого донині вживають у Провансі. Означає воно "посуд". Гора Montsegur грала велику роль за Альбігойської війни (XIII століття). За легендами, там сховано скарби альбігойців, що їх звали ще "катари" (Cathares — чисті). Але серед цих скарбів найдорожчий був св. Грааль. Однак його "вивезли підземними ходами" аж в Іспанію (це не так далеко!), де сховали у горі Монсеррат… То ж ті "ходи" існують! Чому я цікавилася ціле своє життя цим св. Граалем? Бо не за легендою, але цілком документально історично, один із далеких предків моєї матері, альбігоєць Гільєльмо де Кастро, втік на Україну. А в XV столітті в Україну прийшов ще інший предок, де Кастро — Карлос. Його історію я розповіла в повісті "Предок", виданій та вже вичерпаній (р. 1937). Чорновик рукопису маю. Рід де Кастро, нащадків Гільєльмо, існував ще в Україні перед першою світовою війною. Я їх знала. Були вони добрі католики й ображались, коли їм хтось нагадував альбігойців. Я також добра католичка. Саме тому й цікавлюсь св. Граалем та альбігойцями.
401
Римська варта виконувала поліційну службу.
402
Рома — богиня міста Рима, Немезида — богиня помсти.
403
Римляни вірили в безсмертність душі.
404
Підземна країна, де перебувають душі померлих.
405
Cedere patria, "покинути батьківщину". Була це формула, якою засуджували на вигнання. Такий вигнанець не смів: 1) мешкати в місцевості, де народився і де мешкала його родина; 2) перебувати в Римі; 3) бути на державній службі.
406
Історичний факт.
407
Вієнна на Родані, сьогодні департамент Ізер (Isere).
408
Історичний факт.
409
Факт історичний, задокументований.
410
Варрон, римський поет, народився в Нарбоні (коло 116-27 перед Р. X.). Великий учений свого часу. Найважніший його твір: "De re rustica" ("Про сільські справи").
411
"Село справжнє, варварське" (тобто дике).
412
Villicus — управитель.
413
Civis romanus — римський громадянин.
414
Eques — лицар, титул шляхетного римлянина.
415
Кай Валерій Катул — славний римський поет (помер 87 р. до Р. X.).
416
Лесбія, справжнє ім’я — Клодія, оспівана Катулом і невірна йому коханка, що покинула його.
417
Галли носили звислі довгі вуса, як у запорожців.
418
Зайця можна дуже легко приручити, коли взяти маленьким. Авторка мала такого зайця. Зібрала його манюсінького в дощ, на полі. Він звик, як кіт або песик. Спав на руках, жив у хаті, ішов на своє ім’я Вуханчик. Із псами, а також і кріликами бився й кусав їх до крові. Жив аж 7 років і 8 місяців. Загинув дуже легкою смертю: заснув увечері. Люди казали, що крілики не живуть довше як 6–7 років.
419
Історичний факт: у Єрусалимі було тільки пів-Германської легії.
420
Фатум — доля.
421
Тараніс, ґаллійський бог Сонця, Беліссена, ґаллійська богиня Місяця.
422
Звичайно, римляни залишали підбитим народам їхній культ та їхніх богів, але до друїдів ставилися підозріло, бо друїди осуджували війну, не хотіли носити зброї та… не брали заплати.
423
Так навчали друїди, бо ґаллійські племена мали ще й своїх різних богів, як Тараніс, Беліссена та ін.
424
Галли носили не тільки довгі вуса, як запорожці, але й чуби на виголеній голові, як запорожці — "оселедці".
425
Дольмени й меніри — мегалітичні пам’ятники. Назва дольмен — від кельтського слова "доль" (dol) — стіл, вівтар та "мен" (men) — камінь. Менір — від кельтських слів "мен" (men) — камінь та "ір" (ir) — "стоячий". Бо меніри завжди поставлені сторч. Багато вчених приписують ці кам’яні пам’ятники друїдам. Інші знов, а їх також немало, приписують їх давнішим за друїдизм часам: три тисячі, а може, й більше років до нашої доби. Під цими кам’яними пам’ятниками або в них часами знаходили каллаїс, подібний до туркусу (бірюзи) камінь, що нині його ніде більш не знаходять. Назва "туркус" пішла звідти, що то турки перші ввели у продаж цей камінь. "Бірюза" — перекручене перське слово "ферузе". Але каллаїс і бірюза — цілком різні речі. Бо бірюзи на світі дуже багато.
426
Ще за молодих літ авторки можна було зустрінути такі повір’я у глухих, загублених у горах французьких селах.
427
Друїди вибирали для свого осідку ліси, де не було хижаків, а це не було тоді так тяжко, бо ведмедів та вовків на півдні Франції майже ніколи не було, а рисів легко можна було вигубити. Зрештою, рисі не трималися там, де не було овець або сарн для їхньої їжі.
428
У провансальській легенді ці велетні звуться "Duz". Я дозволила собі заукраїнізувати це слово на "Дужі", бо то мають бути велетні, сильні, "дужі".
429
Ці "могили" — то дольмени й меніри, що про них вже була мова.
430
За молодих літ авторка чула часто цю легенду, в яку на півдні Франції дуже вірили.
431
Є й такий переказ. Але історично лише відомо, що Понтій Пилат, колишній прокуратор Юдеї, помер у своїх маєтках біля Вієнни. Його могили досі не знайдено. А чому, це з’ясовує дуже популярна в Провансі легенда, використана авторкою у XIV розділі.
432
З листів Корнелії, матері Ґракхів.
433
Procul a terra, "далеко від землі". Procula означає "далека".
434
Римляни вірили, що кожна людина має свого "Генія-покровителя", щось, як є християнський "Ангел-охоронець", який охороняє людину від небезпек, грішних та лихих вчинків і веде людину на дорогу правди.
435
Квінтус Гораціус Флаккус, славний римський поет (приблизно 68 р. перед P. X.). Характером своїм був дуже незалежний і не мав ніякого бажання слави.
436
Gloria Romanorum — слава римлян, Риму.
437
Unctrix — масажистка.
438
Унктуарій — приміщення, призначене на виконання масажів та намащень.
439
Псалтрія — співачка.
440
Аполлон-Сотер — Аполлон-Спаситель, що рятує і зціляє. Слово "сотер" — грецьке.
441
Так вірили жерці та жриці Аполлона, а також їхні адепти-вірники, що зверталися до цього бога.
442
Toga ferialis — святкова одежа.
443
Пісціна — басейн. У термах робили його настільки великим, щоб можна було в ньому плавати. Домашні терми мали басейн лише на одну людину, терми громадські — на кількоро, навіть на кілька десятків людей.
444
Хворобами духа називали жерці Аполлона нервові хвороби.
445
Із староєгипетських, так званих "медичних папірусів". Дещо з них згадували ще дельфійські жерці, дещо мали записане самі. Єгипетські "медичні папіруси" дуже численні, багато їх знайдено. І на диво сьогоднішнім лікарям, з них видно, як тоді вже багато дечого знали. Напр., Єгипет уже знав штучні зуби (з слонової кістки) й штучне око.
446
Ітака — батьківщина Одіссея.
447
Елізіум — рай, місце, де перебувають "душі блаженні". Крім того, римляни знали ще пекло, "Тартар", а греки — "Гадес", де каралися душі злих. Душі, що не були ні добрі, ні злі й не чинили ні добра, ні зла, йшли "на поля асфоделів" (або у "лімби"), де не було ні світла, ні пітьми, лише "присмерк". І там вони не знали ні радості, ні болісті, втрачали пам’ять і не могли згадувати. Не знали також ні надії, ні мрії, ні снів. Тому греки й римляни казали про людину до всього байдужу, що вона "за життя вже блукає полями асфоделів".
448
Парсійські вірування. Парси — поклонники "Святого Світла", найстаршої в Персії віри.
449
З дельфійських містерій.
450
З дельфійських містерій.
451
Римляни дуже любили й дорого цінили гарні, темні й чисті аметисти за їхню барву: "найдорожчий пурпур".
452
Унівіра (Univira). У Старому Римі так називали жінку, що прожила в подружжі тільки з одним чоловіком, не розвелася з ним (що було частим явищем) і не одружилася ще раз, залишившись удовою.
453
Єгиптяни вірили, що людина складається з тіла, духа (чи душі) і з "Ка", "зоряного двійника" людини.
454
Такі книги збереглись, і багато з того, що написано в цьому розділі, написано на підставі поглядів та спостережень дельфійських жерців, які передусім лікували хвороби, що ми їх сьогодні називаємо психічними.
455
Так думали також і лікарі у лікарні "La Salpetriere" в Парижі, що студіювали гіпнотизм та його впливи. Авторка за молодих літ, коли студіювала медицину саме в Парижі, дуже цікавилася явищами при психічних хворобах і хотіла збагнути їх глибше. Тому була присутня також під час цих лікувань гіпнотизмом, щоб приглядатись до них. Авторка, як лікар, уважає, що на світі далеко більше психічно хворих, ніж це думають практикуючі лікарі. Взяти, наприклад, людей, що безнастанно лікуються, "почувають себе" хворими, або жінок, що вважають за "втрачений день" той, що не пройшов їм на чищенні та митті з відром води й ганчірками в руках і т. п. Давніше закидали мені досить часто, що я "впадаю у спіритизм". Як лікар, зараховую теж спіритизм до "психози" людей, які не мають можливості (й терпеливості!) до глибших студій чого б то не було, не хочуть вірити в "церковні істини", а в щось вірити хочуть.
456
Парси — поклонники "Святого Світла" — завжди при молитві чи богослужінні закривають ніс та уста, щоб "не опоганювати диханням смертного Святе Світло".
457
Римляни вірили, що духів можна викликати, навіть богів. Запевняють, що один філософ міг по своєму бажанні викликати богів Ероса й Антероса.
458
Перси мають дуже мелодійні голоси. Певно, це вплив їхньої мови, дуже лагідної, м’якої й мелодійної.
459
Римляни любили вчитися чужих мов.
460
Феровери — духи, світлі та добрі, як у християнстві ангели.
461
Парсійська молитва, аутентична. Авторка знайома з вірою парсів, бо перший її чоловік, перс Іскандер Гак Гаманіш ібн Куруш, був парсом. Щоб одружитись із авторкою цих рядків, Іскандер перейшов на римо-католицьку віру, "щоб, — як казав, — по смерті бути в тому самому, спільному для обох, Раю". Але авторка часто була присутня на обрядах і молитовних зібраннях Іскандерової родини та ознайомилася з цією релігією, яку вважає за дуже гарну. Особливо дві речі дуже їй подобались: що парси нікому не накидають своєї віри, не проповідують її і не навертають на неї; друге, що вони звуться "поклонниками Святого Світла", мовляв, "люди не можуть цілком ясно ані розуміти, ані уявити собі Бога; бачать його лише, як крізь заслону світла та осяйного вогню"; не мають зображень Бога, а лише "невгасний вогонь, що горить на вівтарі". Тому люди, що цієї віри цілком не знають, називають парсів вогнепоклонниками та гадають, що вони кланяються вогневі. Пишу ці пояснення для того, щоб не закидали мені (як дехто, прочитавши мою автобіографію "Стежками і шляхами життя"), що пишу "самі фантазії", в яких "нема й половини правди"… для тих, хто, крім свого містечка та "Рідної Школи", більш нічого не бачив.
462
Це не опис "спіритичного сеансу" й не "фантазія авторки". Так описані явища, про які говорить дельфійська мудрість. Чи все це правдиве, авторка запевнити не може, бо в часи дельфійського оракула не жила й… дельфійською віщою дівою не була! А втім, це повість, а не доказ чи свідчення свіжа!
463
Така погода буває досить часто на півдні Франції.
464
Легендарні істоти, дуже улюблені старогаллійськими легендами й французькими казками.
465
Легендарні істоти, дуже улюблені старогаллійськими легендами й французькими казками.
466
Aquae Sextae сьогодні зветься Аіх, Екс, місто в лимані Рони (раніш Родану).
467
Особа історична, канонізована Католицькою Церквою. Тіло його ще й нині спочиває у церкві св. Максиміна.
468
Трофим, про якого згадує апостол Павло, був єпископом у місті Арль.
469
"В ім’я Ісусове! Понтію, вийди звідти!"
470
Мафкат — старовинна назва малахіту. Темно-зелений з білими жилками мармур, камінь дорогий, але не дорогоцінний, як лазурит.
471
Дуже популярна в Провансі легенда, що втопленого у хуртовину Пилата воскресив Лазар, та що цей воскреслий Пилат був тотожний з Маріусом, дуже улюбленим на півдні Франції святим. Про нього існує стільки легенд, як і про Пилата. Історично про смерть Пилата не відомо нічого. Правдоподібно, вмер він спокійно у своїх маєтках, як звичайний тодішній землевласник. Коли б його смерть була трагічна, про те згадали б якщо не численні римські аннали, що їх любили писати римляни, то у всякому разі не забули б "тріумфально" згадати всі ті, що так намагались його "знищити"… А їх було багато!