До нашого міста не знати коли й кудою закрався сніг. Вже всі із середини зіниць до пучок все болючіше відчувають його білину. Вже всі диктори радіо й телебачення і всі газетні шпальти від ранку до ночі кричать- кричать, що в місті — сніг, але ніхто не може його виявити
Тільки варто друзям чи незнайомим потиснути одне одному руки або ледь торкнутись плеча як обоє біліють і кам'яніють назавжди їх звіддалік обходять на тротуарах і жіноче волосся розростається так що дарма обрізати жене за пасмами снігу невикритого і деревам трамваям та людям важко в ньому і важко дихати і дзиґарі цокотять цокотять не маючи сили спинитися хоч давно непідтягнені гирі вже лежать на підлозі і вогонь горить і горить боячись ворухнутися а дрова геть уже витліли тільки б не гірше тільки б не гірше і одні жінки народжують підряд без зачаття вже мабуть по восьмій дитині а інші роками здержують у собі єдину і ніхто більше не виходить на вулицю будинки витиснули із себе вікна і двері і в глухих своїх стінах стискаються і стискаються вже кутки рівніші за стіни і мовчки в кожному домі без їжі сну всі затято тешуть єдиного через усе місто тешуть величезного хреста
До нашого міста не знати коли й кудою закрався сніг: дні минаються, минаються ночі, але час стоїть.