Підпалили. Запалало. Зачервонів на дзвіниці хрест. Заблистіли людські очі тайним острахом і радістю. Тиша. Тільки тріскотнява сухого дерева. І раптом голосний дихавичний голос. Оглянулися.
Зосим (підвівши вгору руці). Огонь вічного! Небесний огонь! Бачу небесний огонь! Мотрона прослизнула л о Марка і підпалила. Спалахнуло пальто.
Н а д і й к а. Товаришу Марко! Горите!.. Скиньте пальто! (Учепилась за рукав).
Марко, відчувши на собі огонь, одним рухом скинув пальто з плечей. Надійка стягла і кинула геть.
Оксана. Хтось підпалив? Надійка. Мотрона!
Марко. Ну от... як... твориться чудо. Одне кричить, показує на небо, а друге — підпалює. (До Оксани). Закінчуйте мітинга, Оксано, тепер уже я думаю, ясно всім... (Зліз з столу, до Надійки). Таки трошки спікся!
Надійка. Де?
Марко. На ґудзикові.
Оксана (вилізла на стіл). Бачите тепер, товариші, як у нашій темряві чужий клас ховається і що він виробляє? Пече?
Н е в е д и к (розстроєний). А не печи хоч ти! Оксана. Ану ще що скажи! Н е в е д и к. Не дряпай, стара.
О к с а н а. Я не нова. Уже за шістдесят, та у мене мислі нові, діду! Новими думками цвіту. А як нові думки цвітуть, то й тіло молодшає. Хочеш — затанцюю? Ще й вийду заміж за тебе!.. (До музик). Ось заграйте мені! Метелиці! Я покажу при іконах дідові, яка я стара!
Музики заграли. То Оксана, взявшись в боки, підпливла до діда:
Ой надворі метелиця,
Чом старий не жениться... (Поманила). Ну ж? Ну?
Неведик (крекнув). Гех!.. Таки справді туди його, розтуди! (Гупнув ногою, другою і таки пішов).
Женитися не пора,
Ще дівчина молода...
VI
1
Рано-вранці край села виряджались в дорогу дві партії люду: одна під проводом Марка виселялася на новий колгосп, другу, невеличку, де стояли Зосим, Ільченко, Мотрона, виселяли за межі УРСР.
2
Баба Оксана заскочила ще раз до Василини. Край столу сидів, заклякнувши, Никандер. У вікно дивився X р и с т а н.
Оксана (до Василини за піч). Виряджаємось у дорогу на новий колгосп "Червоне колосся". Може, підеш з нами, Василино? За сином і внуком? І я з ними. Колись же дівували разом, то ходімо, сестро, і тепер разом за дітьми і внуками. А який там степ високий та веселий! І вмерти ясно буде, не то що тут, у цім яру, де все запало і старим порохом припало... Ну?
Василина у відповідь засвітила мовчки свічку, лягла з нею під ікону і руки склала, як на смерть.
3
Оксана вийшла з хати. Поминула першу партію. Голова сільради дочитував приговора:
— ...Загальні збори одинадцятого лютого тисяча дев'ятсот тридцятого року ухвалили: Зосима Закутного, Івана й Мотрону Ільченок як класових наших ворогів вигнати од нас навіки і просити уряд виселити за межі УРСР... (Махнув рукою конвоїрам, щоб вели).
Марко (до Надійки). А Дмитрик?
Надійка. За батьком не йде, та й до нас ще не підходить. Усе сторониться.
Ільченко (одвернувся). Прощай, село!
З о с и м. То можна нам взяти хоч жменьку землі?.. На спомин?
Роман (виступивши). Ні, ти вже краще візьми з собою оцей камінь, що його звелів закопати на межі!.. Зосим одвернувся.
(Кинув камінь. Обернувся до села). Прощай, село!
Килина Нечай (до Оксани). А ви, бабо Оксано, й не обернетесь?
Оксана. Чого я там не бачила? Своїх злиднів, темних літ чи щербатого села?
Н е в е д и к (обернувся). Туди його, розтуди!
Десь попереду розлігся голос Пархімчі:
— Колоно, слуша-ай! Прямо на колгосп, равнєніє налево — руша-ай!
Вибухла музика. Зарипіли вози. Завіса