Л у к а. Ні, ти вже краще так: "Вдома?" — "Вдома". Тоді ти: "Простіть, але в мене не всі дома, і я прийшов, щоб ви побачили ідіота з іконкою вічної любові, з дівчачим фартушком замість червоного прапора. Та якби ж ідіота! — Паскудника! Зрадника!" От!.. І знай, Ільку, востаннє до тебе прийшов я, востаннє й кажу просто; вірші ми з тобою писали, арифметики навчив мене, географії, книжки читали, товаришували, але коли ти зразу не вийдеш на вулицю, себто на дорогу революції, то я тобі не товариш і ти мені не товариш. Раз! Два! Три! (Пішов).
Я (услід йому). Адже ж сам ти почуваєш. Луко, що легше, мабуть, вчинити аж три революції зразу, ніж, скажім, відкритися дівчині вперше, що любиш... Га, Луко? Так дивись, я йду!
2
І я справді йду. Сходами вниз. Знову одна течія несе мене до П дверей, друга односить і гонить униз.
3
Непочута розмова.
М а р и н а (перегравши). Буде!
А н д р е. Маrіnon! Ще і ще!..
М а р и н а . Невже і вам подобається?
А н д р е (ревниво). "Невже і вам"! А ще кому?
М а р и н а . Угадайте.
А н д р е. Ну, звичайно, кому ж. Йому!
М а р и н а . Угадали. Сьогодні навіть уночі розбудив:
У А н д р е очі рогом.
"Заграй, дочко, "Патетичної", бо вже щось не спиться".
А н д р е. І я б вас розбудив, коли б було дозволено.
М а р и н а. Йому все якісь запорозькі лицарі з цієї музики бредуться в голову, вічні степи, Україна, а скажіть, що вам?
А н д р е. Мені?.. Угадайте!
М а р и н а . Росія?
А н д р е. Честь оддаю, але ні.
М а р и н а . Революція?
А н д р е. Вітаю, але ні.
М а р и н а . Ну, не Україна ж?
А н д р е. Українські зорі, дзвони й сходи. Я іду. Раптом зустріч. Я цілую чиюсь тінь. Тінь краси! Шедевр! Мені хочеться узять її на руки і нести, нести...
М а р и н а . Ви сказали — вітаєте революцію? За що?
А н д р е. Нам потрібніший тепер трикутний капелюх, ніж Мономахова шапка.
М а Р и н а. А вгадайте, що мені ввижається од музики?
А н д р е. Таток?
М а р и н а . Щось чудне і незрозуміле. Привид, сон, реальність, усе разом. Ніби темна й дика є країна і така ж пригноблена, що забула навіть про своє учора і не зна, що буде з нею завтра. Сон. Два замки іржаві висять, печаті з орлами — білим, двоголовим. Замкнуто минуле, замкнуто прийдешнє. В тій країні дівчина самітна. Мріє й жде. І знаєте кого?
А н д р е. Кого?
М а р и н а . Лицаря, що любить українські зорі.
А н д р е. Так?
М а р и н а . День у день, ніч у ніч, щоб замки ті позбивав і двері одчинив...
А н д р е. Дівчині?
М а р и н а . Дівчині й країні. (Зірвала кілька акордів з фортепіано. Піднесла їх у долонях, ніби квіти). Мої любощі це — сон, може, мрія — дівчина стрічає лицаря. Отак (удає з себе сповнену любощами дівчину, зустріч). "Любий мій, давно бажаний, милий!.. — І поведе, як гетьмана, у свою світлицю. Скаже:
— Ой дзвоніть, софійські дзвони, щоб люди не чули, як я милого цілую..."
А н д р е. Маrіnе! Скажіть! Це лише мрія, чи є до цього практичний шлях, реальна програма?..
М а р и н а . Це лише мрія, музичний привид химерної дівчини. А втім — замість трикутного капелюха може ж бути гетьманська булава? Тоді це програма. На Україні. Ви заздалегідь формуєте загони вільного козацтва, я — організацію. Це практичний шлях. Щось чудне й не зрозуміле — правда?
А н д р е. Хай дівчина жде лицаря!
М а р и н а . Так?
А н д р е. Лицар буде! Він уже на порозі.
4
Одчинивши тихо двері, я:
— Простіть!.. Я не спитавшись увійшов, — це привілей старців і закоханих...
Я бачу корнетову спину. Він навколішках, цілує її кінчик сукні. "Лицар прийшов. Він просить посвяти. Маrіnon! Мила!" — чую я і, непомітний, іду геть.
5
Я повертаюсь до себе на горище. Мені неймовірно важко. Я не впізнаю речей. Все змінилося, померкло, посіріло. Навіть сонце на небі вже не сонце, а якийсь жовтогарячий пластир на рані. Скрізь запалення і біль. Шепочу:
— Ну що ж... Ще хлопчиком колись гнався ти за мріями на паличці верхи і з розгону, пам'ятаєш, босою ногою на розбите гостре скло — до кості, до серця?.. Як упав ти з палички-коня на сміття якесь, пам'ятаєш? Ну от! тепер з розгону з примрійного коня... Який смітник кругом! Невже ж весь світ лише смітник, а мрії — випари із його!.. Так, Луко, всі дороги в світі — це лише орбіти: якою б не пішов, все одно повернешся туди, звідки вийшов, — в яму. Різниця лише та, що коли народжуєшся — випадаєш з ями; вмираєш, то попадаєш в яму. От і все. Чого ж іти! Куди іти? Кружляти по орбіті?.. (Підходжу до віконця). Кинутися вниз, чи що?.. (Дивлюся).
III
1
Уявіть собі, друзі, вулицю старого губерніального міста, сонячний ріг будинку, хмарку над золотобанним собором, далеку "Марсельєзу". Сидить чистій. Співає:
В суботу і в неділеньку,
Сказать би раз у раз,
По вулиці гулялисі
В штиблетах господа-с.
А як прийшла свободонька,
Вже вулиця не та-с:
Нема, нема роботоньки
З суботи й до суботоньки,
да-да-с.
2
Підходить другий. Сідає:
— Браво! Біс! Ви співаєте, як опера, що горить.
П е р ш и й. А ти квитка купив, що сів на цеє місце? Марш!
Д р у г и й. Ви не подумайте, що тут вам справді опера, а ви білетер.
П е р ш и й. Це моє місце.
Д р у г и й. Тепер свобода слова, совісті і місця.
П е р ш и й. Пишуть: "Пролетарі всіх країн, єднайтесь", — а ти що!..
Д р у г и й. Я й прийшов єднатися, ну!
П е р ш и й (заспівав і затарабанив щітками).
Ой чистю, чистю, чистю —
Штиблети, як сонце...
Д р у г и й. (ще голосніше).
А я й сонце вам почистю,
Не то що штиблети...
П е р ш и й. Дак ти справді конкуренцію прийшов робити? Марш, кажу!
Д р у г и й. Ша! Он де конкурент... (Показує на Оврама).
3
Лізе О в р а м з ящиком і щітками.
Д р у г и й. Дотепная є воєнна приказка: де два б'ються, третій не лізь. Правду я кажу, громадянине солдат?
О в р а м. Я вже після бою — от і лізу.
Д р у г и й.. Ви лізете туди, де всієї роботи не більше, як самому собі почистити ботинки.
О в р а м. Гей, якби ж я мав таку роботу, то я б сюди ніколи не приліз!..
4
Я бачу, як людніє вулиця, голоснішає, ближчає "Марсельєза". За нею ніби пливе угорі хмарка од собору. На балкон виходять старий П е р о ц ь к и й. Нижче на ґанку М а р и н а й А н д р е.
М а р и н а . Подивіться, який день! Отакий дівчина замовить у бога день, як вийде зустрічати лицаря (спинивши рух А н д р е до себе). Цс-с-с!.. Дивіться, таток он — вийшов агітувати. Даваймо послухаємо! Начепив жовто-блакитну квітку — от комік!..
П е р ш и й (навстріч Ступаеві).
Ой чистю, чистю, чистю,
Вакса, як свобода!..
Д р у г и й.
Сонце, бачите, блищить, як
То моя робота!..
С т у п а й (виставивши ногу першому). Будь ласка!.. Та ба! Стривайте! Ви хто?
П е р ш и й. Як хто? Чистій.
Збирається натовп.
С т у п а й. Та ні! Якої нації?
П е р ш и й. Расєйської держави, звичайно-с!
П е р о ц ь к и й(з балкона). Браво!
С т у п а й (знявши ногу, до другого). Ви якої?
Д р у г и й. А вам якої треба?
С т у п а й (до Оврама). А ви?.. (Впізнавши). А-а! Сусіда знизу! Оврам-котляр! Свій! Українець! Будь ласка!.. (Виставляє ботинки).
М а р и н а (на ганку до А н д р е). Ну, не комік?
А н д р е. Це приклад нам!.. Хвалю!
Д р у г и й (до першого). Ви бачили такого малахольного?
П е р ш и й. Чого він хоче?
Д р у г и й. Він хоче, щоб йому вже нація ботинки чистила.
С т у п а й. Ми, С т у п а й-Ступаненки, хочемо, щоб нація наша чужих чобіт не чистила! Пора! Вільними стати пора! Мусимо сісти на коні й мчати по наших козацьких степах разом з орлами й вітрами!.. (Йому аж почувся той тупіт в супроводі патетичного allegro molto e con brio). Цоки-цоки, цок-цок! М а р и н а . Браво, таток! Браво!
А н д р е. Браво!
О в р а м. Ви, може, й сядете, та нас куди посадите?
С т у п а й. Кого це вас?
О в р а м. Ну, мене от... безногого пролетарія вкраїнського? (Показав на чистив). Їх ось...
З і н ь к а (вийшла з натовпу п'яненька). А мене?.. Знову, мабуть, за підсідельню, за перинку, га?.. (До натовпу). Казали, як прийде свобода, то вона — як мама: не журися, мовляв, дівко, — вискочиш із ями. Буде світ тоді, як цвіт, ще й милий, як сонечко. То оце я й кличу: дорогий мій, милий!..
Г о л о с з н а т о в п у. Хто?
З і н ь к а. Та хто обізветься!..
Сміх.
Хоч, кажуть, я така, що й за п'ятака, а проте не все ще спродала, зоставила дещо про милого, що прийде ж" думалось, до мене хоч на день — на мій Великдень. Сміх і голос. Обізветься мільйон! З і н ь к а. Вас мільйон, а його немає. Свічку засвітила, платтячко наділа голубе, дівоцьке, а він щось не йде. То піду, подумала, до сусіди, він теж безталанний. Прийшла до сусіди, а він листи пише. То піду я на вулицю, крикну, погукаю: милий, дорогий! Дорогий мій, милий!..
П е р о ц ь к и й (з балкона). От вам, панове, свобода слова! І взагалі свобода! Суть свободи! Символ! (Іде з балкона).
(Продовження на наступній сторінці)