Г и р я (виступив). Іще, граждани, забулися!.. Нам треба нову власть обрати! Чуєте? Я думаю так: Годованого на предсідателя, а за секретаря...
Г о д о в а н и й. Та кого ж, як не Пантелеймона Петровича! Панька!..
Та вже їх ніхто не слухав. В'язали Копистку.
Виводили Васю, Орину, Л а р и в о н а. Д і д з ц і п к о м шматував і топтав протокола.
5
Вивели їх на вигін до канави. Поставили вряд. Гомін, вигуки вщухли.
Г и р я (виступив наперед). Ну, чого ж ми стали?.. Кінчаймо?
Юрба завагалася. Г и р я знов:
— Ну от... Привели, а самі поставали... Треба ж той... Ну?.. (Усміхнувся, скривившись). Не молиться ж на їх!.. Ану-ну? Хто перший, починай!
Юрба зворухнулась і знову стала.
Та невже ніхто не наважиться, га? Все одно назад вже не можна. Раз почали... Граждани!
Г о д о в а н и й (годі). Господи благослови! Я первий піднімаю руку... (Вийняв з-під поли обріза, повернувся до Гирі). По одному чи всіх підряд будемо?
Г и р я. Як хочеш... Я ж не вмію стріляти.
Г о д о в а н и й. Доведеться по одному... там за канавою... (Гукнув на юрбу). Ану розступіться, граждани!.. Дайте дорогу... (Смикнув Л а р и в о н а). Ходім, ти!.. (Повів його, взявшись за кінчик пов'язаного мотуза).
Юрба загомоніла і втихла.
Кожне стежило. очима, як заводив Г о д о в а н и й глухонімого за канаву, як спинив його й наказав стати на коліна.
Чулося звідти: "Стань навколішки! Ну?.. Чуєш?.. Отак, дивись. Отак!.."
Х т о с ь (тоді в натовпу). Навіщо він його навколішки?
Д р у г и й. Щоб краще вцілити... Третій (не одводячи очей). Цитьте! В юрбі. Цитьте!.. Цитьте!..
Юрба завмерла. Гримнув вистріл.
У Копистки впав з голови картузик. Вася заплющив очі.
Юрба ожила, вибухла гомоном, криками:
— Попав!
— Як у серце вліпив!..
— Дивись, кров он...
Х т о с ь (аж підскочив). Так його!
Ю р б а (раптом подалася назад): — Дивись, він встає!
— Живий!..
— Лізе!
Д і д з ц і п к о м. Його куля не візьме.
Дехто взявся тікати. Ще раз бахнув вистріл. Втікачі спинились:
— Упав! Упав!
— Тепер вже капут йому!.
— Ні, дивись, ще встає...
Д і д з ц і п к о м. Кажу, куля не візьме! Свяченим ножем дорізати треба!.. Свяченим, щоб ти знав!..
6
Прискочив Го д о в а н и й.
— Дайте сокиру!.. Добити треба!
Ю р б а підхопила:
— Сокиру сюди!
— Авжеж, сокирою треба!
Подали сокиру. Г о д о в а н и й вихопив з рук. Хтось до його, нетерпляче:
— Дай я!
Д р у г и й. Ось я! Третій. Я! Я!
Вчепилися в сокиру.
— Пусти!
— Ти пусти!
З ю р б и. Пустіть! Нехай один хто...
— Один нехай!
Х т о с ь (тоном філософа). Ну й народ у нас! І тут один в одного з-під рук вихоплює.
Г о д о в а н и й. Пустіть, я самі (Побіг за канаву).
За ним посунулась сп'яніла од крові юрба.
О р и н а (безтямно). Ху, мухи... (Замахала руками). Мухи... Нічого не видно... Одгоніте ж мух!.. Одгоніте-одгоніте!..
У Васі зацокотіли зуби.
— Дядю Мусію! Отак вони і нас... вбиватимуть.
К о п и с т к а. Ось зараз, синок... Прийдуть наші, синок... П а р а с к а ж побігла. Та ось і вона!... Ось!..
7
Прибігла П а р а с к а. Хустка злізла, от-от упаде:
— Мусію! Що ж це таке, Мусію?!
К о п и с т к а (здвигнувся, повів головою). Ша!.. Кажи тихо!.. Покликала?
П а р а с к а. Не докликалась!
К о п и с т к а. Клименко Захар?
П а р а с к а. Учора пішов в поле корінці копати, нахилився й помер...
К о п и с т к а. А Хурса?..
П а р а с к а. Хурса на печі помер...
К о п и с т к а. Та ти всіх оббігала?.. А Барили, Сирота Юхим, Золото Мойша?..
П а р а с к а. Всіх! Барили десь подалися в город. Сирота п'ятий день у хаті мертвий лежить... (Та й замовкла).
К о п и с т к а (по паузі). Ти ось що, Параско
Па р а с к а. Ну?
К о п и с т к а. Скрути мені цигарку... Кисет отут... у правій кишені... і сірнички...
Взялася П а р а с к а крутити цигарку. Пальці тремтять.
— Мусію! Знаєш, що я надумала?
К о п и с т к а. Не розсипай!..
П а р а с к а. Я з тобою стану... Нехай вбивають разом!
К о п и с т к а. Ти ось що... Ти зараз катай в город!.. Ярком, понад греблею, щоб не побачили.
П а р а с к а. Годі! Нікуди я не піду!..
К о п и с т к а. Не заводь преній! Звістку даси, за свідка на суді будеш...
П а р а с к а. Мусійчику!..
К о п и с т к а. Мерщій крути!.. За свідка, кажу, будеш!.. Про все розкажеш, як і що... Скажеш — протоколе порвали.
З-за канави почулося:
— Готовий!.. Ведіть тепер Копистку!
Крикнуло кілька голосів:
— Копистку!
— Подай Копистку!
К о п и с т к а (до Параски). Запали!..
Запалила П а р а с к а цигарку, потягла, дала чоловікові,.
Ну, гляди ж мені... щоб дійшла благополучно!.. Йди! Біжи, а то...
Насунулась юрба. Повели Мусія Копистку. Тоді В а с я немов виріс:
— Стійте! Ось і я з ним... Стійте, кажу! Дядю Мусію, підождіть! Бо як же я без вас буду?.. (Побіг спотикаючись до Копистки).
Кинулась була й П а р а с к а, та спинилась.
Підняла з землі Мусієвого картузика, притулила до уст, до грудей, заплакала і вже взялася бігти, аж тут зацокотіло, загуркотіло десь недалеко возом.
П а р а с к а замахала руками, крикнула:
— Серього! Серього! Ось сюди, Серього!.. Хтось (злякано крикнув). С м и к вернувся! Серьога! Предсідатель!..
Юрбу мов заціпило. І раптом кілька чоловік вдарилось тікати. Зчинилась паніка.
8
З'явився С м и к. За ним продармієць з рушницею.
Побачивши все, кинулись за канаву. П а р а с к а попереду:
— Мусію! Ось Серьога!.. Стій!.. Не стріляй!..
Юрба кинулась врозтіч.
І в цей час, коли все рухалось, бігло, одна О р и н а зосталась на тім місці, де й стояла.
Бурмотіла. Махала перед очима руками.
9
Повернулись од канави: С м и к, К о п и с т к а, П а р а с к а, В а с я, дехто з людей.
С м и к. Учора б приїхав, та вісь заломилась... Хліба привезли, Мусію!.. Не тільки їсти, а й сіяти буде! Ще пришлють... Та як все це вийшло? Як почалося? Мусію, га?
П а р а с к а. Підожди, дай йому до тями дійти. (До чоловіка). Ось картуз, Мусію!.. Та я сама надіну! (Наділа на Копистку картузика).
Він приправив його, потому закурив, цвіркнув і, немов нічого не було з ним, спитав С м и ка:
— А скільки пудів хліба?
С м и к. Три хури!.. Дев'яносто сім пудів... іще дадуть, на оранку, бо дивись, вже весна...
10
Продармієць привів Гирю й Годованого.
Завіса