Бутакова тоді вже не було під начальством Обручова; але ж останній хотів сяк чи так, а допекти Бутакову, тим-то він в листопаді написав до дежурного генерала головного штабу, що коли у Бутакова немає жодних доказів на те, що він, виїздячи з Оренбурга, лишив Шевченка при Поспєлову, так треба усю вину скласти на самого Бутакова за те, що він не повернув Шевченка в корпусний штаб або до батальйону.
От на сьому і край усіх певних звісток про Бутакова. А справі за цивільну одежу Шевченка прийшов кінець тільки 10 листопада р. 1851, коли велено було за недогляд покарати майора Мєшкова (начальника Орського батальйону) тим, щоб виправити з його 23 карбованці і 67 коп. тих грошей, що видані були Чигиреві на подорож його в Орськ на слідство.
З Орська повели Шевченка етапом через Уральськ в Гур’єв-городок. На превеликий жаль, не маємо певних звісток ні про те, коли саме рушив той етап з Орська, ні про те, скільки верстов з Орська до Гур’єва, а через те не можна запевне визначити часу — скільки мордовано поета на етапі, доки він прибув в Гур’єв-городок. З Уральська виряджено його 8 жовтня на човні під вартою унтер-офіцера Булатова 616. До Гур’єва приплив той човен 12 жовтня, а згадавши, що про висилку Шевченка Обручов дав приказ 5 вересня, ледве чи зробимо яку помилку, сказавши, що поет плентався в етапі по степу з Орська до Гур’єва не менш як цілий місяць.
З Гур’єва до Новопетровського форту повезли Шевченка 13 жовтня човном через Каспійське море під вартою. За чотири дні 17 жовтня хорунжий Єриклєнцов 617 привіз в Новопетровський форт рядового з політичних злочинців Тараса Шевченка, записаного по наказу Обручова в 4 роту під догляд штабс-капітана Потапова 618. От на сьому і край першого заслання Шевченка.
616 Русская ст[арина]. — 1891. — Кн. V. — С. 436.
617 Єриклінцев К. А. — Ред.
618 Русская стар[ина]. — 1891. — Кн. V. — С. 436. /316/
XV
Таким чином, дякуючи доносу прапорщика Ісаєва і з "ласки" генерала Обручова та військового міністра геній українського слова Тарас Шевченко, зроблений "політичним злочинцем", з першої своєї широкої тюрми-могили в Орську перейшов в нову, як бачитимемо — геть гіршу могилу в Новопетровському форті, викопану про нього ніким більш, як не Ісаєвим та Обручовим. Оця остання могила й доконала нашого поета. Не легкий задля його і не близький був шлях з однієї могили до другої. На те, щоб перейти його, треба було мордовати поета спершу п’ять місяців арешту в казематі, а потім більш місяця в етапі! Як бачили ми, справа йшла черепашою ходою. Хваталися арештувати, та не хваталися випускати з арешту. Шевченко правду сказав, що "оскільки швидко і з запалом справляють у нас приказ арештувати, стільки мляво і холодно виконують наказ визволити; а наказ іде від тієї ж самої особи і справляють його ті ж самі органи. Чому така різниця?" 619.
Питання не тільки цікаве, але вельми важне і варто воно того, щоб коло його помізковав кожен, кого природа наділила мозком, вдатним мізковати по-людськи. Різниця, на яку зауважив поет-страдальник, відома всему загалу і стає вона скрізь по світах певним доказом того сумного факту, що там, де вона панує, люде якось призвичаїлися до неволі, не цінять навіть особистої свободи чоловіка і не доросли ще до того ступня культурного розвитку, на якому воля людська стає чоловікові дорожчою за все на світі. Серед нації дійсне культурної не можна нікому самовольно неволити чоловіка; зневолити горожанина можна тільки тоді, коли на те є певна потреба, викликана нестеменно певним фактом, фактом злочинного, законом забороненого вчинку, такого, що за його закон наказує неволю особисту.
Шевченка Обручов неволив в казематі і в етапі півроку і покарав його новим, більш тяжким засланням. Коли згадаємо, що Орлов з Дубельтом неволили Шевченка в тюрмі менш двох місяців, а знайшли за ним який-таки злочинний факт — писання баламутних віршів мовою українською — так мимо нашої волі виникає питання: за яке ж саме злочинство так тяжко неволив і покарав Шевченка Обручов?
619 Записки... — С. 17. [Запис від 18 черв. 1857 р. (Кобзар, т. III)]. /317/
Спробуймо найти на се питання безсторонню відповідь з погляду не кажу вже справедливості і права, але хоч з погляду бюрократизма і військової дисципліни.
Обвинувачували Шевченка, що він яко жовнір ходив в цивільній одежі.
Сього обвинувачування нічим не доведено. Доведено тільки, що у Шевченка була цивільна одежа. Сього жодному жовніру не заборонено. Доведено — властиво тільки сам Шевченко признався в сьому, що в цивільній одежі він ходив тільки у хаті у себе на кватері, а більш ніде. В сьому факті жодного злочинства нема, нема навіть найменшого зрушення військової дисципліни або простої неслухняності, бо жодному жовнірові не заборонено у себе в хаті носити цивільну одежу.
Далі обвинувачували Шевченка, що він писав (листувався б то тільки). Але ж з царської конфірмації ми бачили вже, що йому не було заборонено писати листи. Сам Дубельт пояснив Шевченкові, що заборонено йому писати тільки "сочинения" (твори), а не листи до кревних і до знайомих; він сказав Шевченкові, вичитавши йому царський присуд, що він має право писати листи. Се Дубельт довів і тим фактом, що, прийнявши від Шевченка листи до його з заслання, не обізвався проти його за писання тих листів. Інакше б він написав до Обручова зараз, скоро одержав Шевченків лист. При ревізії не взято у Шевченка жодного його твору, значить, перед очима міністра і Обручова зовсім не було ніже найменшого хоч би абиякого факта, яко доводу того, що Шевченко зрушив заборону писати. Знайдені у Шевченка листи, як признався і сам шеф жандармів, змістом своїм, опріч Сергія Левицького, нічого недоброго не виявляють. А лист Левицького, хоч і був змісту такого, що з погляду жандарів не можна не уважати "недобронадійним", так Шевченко ж не відповідав на той лист Левицькому і зовсім ні з чого фактично не знати, як поет дивився на зміст того листа. То, взагалі, він ні в якому разі не повинен був ставати виноватим за зміст чужого листа: вина того, хто писав лист.
Нарешті, останнє обвинувачення Шевченка було в тому, що він наперекір царській забороні малював. Дійсно, Шевченко малював. Але що? Малював, правда, патрети, малював і патрет жінки Обручова, але ж слідство сього не довело, воно навіть ніде й не згадує про се. Ні Чигир, ні хто інший і не питав у Шевченка про малювання портретів, бо тямили, що виринув би і патрет пані Обручової. Таким /318/ чином, винуватили Шевченка єдине за малювання краєвидів і гідрографічних карт з Аральського моря. Але ж Шевченко робив се за повною згодою самого Обручова.
Обручов, на некористь Шевченкові, навіть на шкоду йому, потаїв перед своїм міністром і перед шефом жандарів про свою згоду і дозвіл малювати Шевченку в експедиції Бутакова, одначе ж і в його було на часок прокинулось спонукання хоч натякнути на правду і мусив він в доношенню своєму 21 червня р. 1850 № 104 до військового міністра все-таки сказати, що Шевченко малював "для служебных надобностей капитан-лейтенанта Бутакова, на которого было возложено описание берегов Аральського моря". Не послухатись Бутакова, яко свого на той час начальника, Шевченкові не можна було. Се було б злочинство.
Таким чином, навіть з погляду бюрократизму і військової дисципліни Шевченко цілком не заподіяв нічогісенько такого, за що б треба було його покарати хоч би якою легенькою карою, напр[иклад], доганою. А Обручов за згодою на те військового міністра покарав страдальника незвичайно тяжко... За що ж? Відповіді на те нема!.. І не буде.
Кара, наложена Обручовим на Шевченка, свідчить тільки, що вона абсолютно незаконна, грубо несправедлива і жодним вчинком Шевченка не викликана і не виправдана. Вона свідчить нам тільки про самовольство корпусного командира над жовніром, про повне знехтування генералом Обручовим права і елементарної справедливості в відносинах до Шевченка, про повне безправ’я останнього!
ТАРАС ШЕВЧЕНКО
на другому засланню
(17/29 ЖОВТНЯ Р. 1850 — 2/14 СЕРПНЯ Р. 1857).
Молися, сину! За Вкраїну
Його замучено колись!
І плаче серце, оживає
І в тебе, Боже, і в святих
Та праведних твоїх питає:
Що він зробив їм?.. і за що
Його святого мордували,
Во узи ковали?
Воскресни, мамо! і вернися!
В світлицю-хату, опочий;
Бо ти аж надто вже втомилась,
Гріхи синовні несучи.
Т. Шевченко
I
Форт Новопетровський 620, де наш поет карався з 17/29 жовтня р. 1850 до 2/14 серпня р. 1857, був про його тією тюрмою, що вкінець добила здоров’я і задушила його. Тим-то не буде зайвим хоч короткими словами розповісти історію оцієї страшної живої могили.
620 Нині — Форт Шевченко. — Ред.
(Продовження на наступній сторінці)