9/21 січня 1847 р. Шевченко виїхав з Києва, як ми вже те бачили в попередньому нарисі. Петров запевне не відав, ку ди виїхав Шевченко, гадав, що до Петербурга "шукати собі посади". В Києві були ще братчики Навроцький і Опанас Маркович, з котрими Петров приятелював та вивідував подробиці про діяльність товариства. Нарешті 28 лютого Навроцький поїхав в Полтаву, а Маркович в Пирятин чи в Переяслав (певніш останнє).
"Тоді Петров побачив, що вже годі йому спостерігати, нема над ким стежити", і заходився, щоб випустити з-за пазухи вигодовану гадюку 424.
Одначе він не пішов з доносом ні до жандарів, ні до генерал-губернатора, а вдався до свого "начальства", насамперед до помічника куратора київської шкільної округи, до Михайла Юзефовича 425.
424 З листа приватного.
425 "Хуторна поезія" Куліша. — С. 28.
Звісно, останній не прийняв від Петрова доносу, та й ніяково і не можна було Юзефовичові прийняти донос студента Петрова. Перш за все, хоч який би там не був Юзефович, а все ж не зручно було йому стати відкрито керманичем Петрова в справі доносу на професора Костомарова і інших, з котрими він приятелював; не могло хоч трохи не варовати його й приятелювання Шевченка з ним, з губернатором Фундуклеєм і з Рєпніними, кревняками міністра освіти графа Уварова. Нарешті, з урядового боку теж не виходило Юзефовичові кермовати Петровим відкрито, у самого його був безпосередній начальник-куратор округу генерал Траскін, і сам він був урядником тієї археологічної комісії, в котрій Шевченко служив співробітником. Все оце примусило Юзефовича поводитися обережно та кермовати рукою Петрова потайно. Справити Петрова просто до жандарів, річ очевидна, Юзефович не хотів; бо в такому разі не було б перед начальством жодної власної заслуги Юзефовича; навпаки, начальство бачило б тоді не-/228/ догляд Юзефовича за університетом і брак "патріотичного" впливу його на студентів. В першому разі начальство задало б великої догани і Юзефовичу і Траскіну, а коли Юзефович виведе сю справу через Петрова, дак ніхто не скаже на його лихого слова і Петров стане доказом доброго "благонамеренного" впливу Юзефовича на молодіж університетську.
Певна річ, що отакі думки примусили Юзефовича перш за все порадити Петрову спинитися на день-другий з доносом, доки він обміркує, з кого і як почати. А тим часом він зараз же, скоро довідався від Петрова про існування товариства, до якого належить і Шевченко, кинувся до археологічної комісії і, не говорячи, певна річ, нічого про те, про що довідався від Петрова, зняв ріп лишень про те, що Шевченко трохи не два місяці як виїхав з Києва і не відомо, де він і що робить? Могло бути, що потайно Юзефович оповів сущу правду хіба тільки президенту комісії Писарєву (головному секретарю генерал-губернатора Бібікова). Комісія 1 березіля зараз же зробила постанову, підписану, опріч Писарєва, професорами університету Чеховським, Ставровським, Селіним і Іванішевим, щоб скинути Шевченка з посади в комісії за те, що він "без всякої згоди комісії виїхав з Києва" 426.
Лишень в третій день березіля Петров, прийшовши до куратора Траскіна, подав йому донос, що він "открыл существование в Киеве тайного политического общества"; вкупі з доносом Петров подав і статут товариства 427.
Траскін з Юзефовичем взяли Петрова на опит. Розповідаючи своє зрадницьке з’ясування, Петров додав, що він загаявся з доносом "єдине через те, що хотів зібрати якомога більш певних подробиць".
426 Легко могло трапитися і більш імовірно, що сю постанову комісія хоч і датовала 1 березіля, але зробила її геть пізніш, може, вже тоді, коли Шевченка арештовали. Ні за ту, ні за другу думку певних фактичних доводів нема; але знаючи приятелювання з Шевченком Ссліна і Іванишева, про мене стає чудвою така строгість комісії до Шевченка і саме тоді, коли над ним нависла хмара доносу.
427 З приватних листів, неоголошених.
II
Генерал-губернатор Бібіков був тоді в Петербурзі. Звістку від Траскіна укупі з доносом Петрова він приняв 16 березіля і на другий день повідомив про се шефа жандарів графа Орлова, просячи звеліти зробити ревізію в Гулака, /229/ арештовати його і вирядити його під вартою в Київ до слідчої комісії. Думка була у Бібікова провадити слідство у Києві.
Ревізію у Гулака справили того ж дня; полонили його і папери його. Роздивившись Гулакові папери, гр. Орлов і "III отделение царської канцелярії", властиво, голова останньої генерал Дубельт, побачили, що в паперах є статут Товариства св. Кирила і Мефодія, що переписка його непевна взагалі і що перед ними повстає ціла змова, добре організована, і слідства про неї не можна доручити Києву, а треба провадити його в Петербурзі самому "НІ отделению" 428. Тим-то Орлов 22 березіля написав до Бібікова, а Бібіков того ж дня (естафетою о 7 годині вечора, телеграфа тоді ще не було) до київського губернатора Фундуклія, щоб він, взявши куратора Траскіна чи помічника його Юзефовича та жандармського полковника Білоусова, зробили ревізію у Костомарова, Посяденка, Маркевича, Шевченка, Тулуба, Андрузького, Навроцького і Білозерського 429; у кого з сих людей покажеться що-будь непевне, того арештовати і під вартою вирядити в Петербург в "III отделение", але все те чинити якомога потайно, щоб ніхто в Києві про те не знав, не відав 430.
428 Оте "Ш отделение" було жандармською інституцією, "де перебував головний нерв кермовання внутрішніми справами Росії". Див.: Рус[ский] Арх[ив]. — 1889. — Кн. II. — С. 398 — та 1892. — Кн. VII. — С. 335.
429 Наказ про ревізію і арешт двох останніх Орлов дав 29 березіля.
430 Від людей, у яких робили ревізію, брали звичайно на письмі обов’язок, як-от, наприклад, і у Рігельмана, що вони про ту ревізію ніколи нікому й слова не скажуть.
Наказ Бібікова прийшов до Фундуклія 28 березіля. Костомаров в своїй автобіографії висловив, буцім Фундуклій в п’ятницю 28 березіля прохав Михайла Юзефовича, щоб він побачився з Костомаровим і переказав йому, щоб він прийшов до його. Тоді б то віч-на-віч губернатор остеріг його про ревізію. Час приховати папери ще був, бо з Юзефовичем Фундуклій бачився вранці, а ревізії тоді справляли звичайно серед ночі. Привід покликати Костомарова у Фундуклія був добрий: за кільки тижнів перед тим він дав Костомарову переглянути свою працю "Описание Києва". Юзефович справді вранці 28 березіля заходив до Костомарова, але, не заставши його в господі, тим і вдовольнився. Може бути, що Юзефович дійсне не відав, нащо Фундуклій кличе Костомарова, може, тоді ще він не відав також, що тієї ночі будуть /230/ ревізії. Одначе небіжчик Пильчиків казав мені, що Юзефович добре відав, але наумисне не хотів, щоб Костомаров поберігся з паперами; бо коли б у Костомарова не знайшли статутів товариства, тоді б донос Петрова вийшов би брех нею, а Юзефович сього не хотів... Тепер, коли мені запевне вже відомо, що Петров подав свій донос 3/15 марта і того ж дня стояв на опиті перед Траскіним і Юзефовичем, висловлена Пильчиковим думка стає нестеменно певною! Від часу доносу до часу ревізії і у Юзефовича, і у Фундуклія був цілий місяць; коли б дійсно хто з них щиро бажав остерегти Костомарова, так часу не браковало. Очевидно, що і той, і сей не гадали про застереження; а щодо Юзефовича, так зараз буде знати, що не в його інтересі було остерегати свого приятеля; а навпаки, він попильновав оплутати Костомарова, зрадити його, видати і пагубою його вислужитись перед урядом.
Костомаров вернувся до господи увечері; йому Хома переказав, що приходив Юзефович і казав, що його кличе губернатор. Він був певен, що річ іде про "Описание Києва". Сієї праці він тоді не встиг ще перечитати, а до того він був вельми заклопотаний, бо позавтрому у його повинно було бути вінчання і весілля. Він не пішов до Фундуклія, а пішов до Заліської (директорки дівочої школи, де він учителював). Заліська теж присилала по його в той день, щоб зараз прийшов. Гадають, що буцім би то Фундуклій, не покладаючись на Юзефовича, прохав Заліську остерегти Костомарова, що вночі у його буде ревізія. Фактів на се нема; а коли се правда, так не можна не жалковати, що на лихо і собі, і Україні Костомаров не застав Заліську в господі і не схотів дожидати її; а вернувся додому і тут безпечний і огорнений сподіваним шлюбом раював з старою своєю ненею! Аж ось о годині 11-й вночі прибіг до його Юзефович і тремтячим голосом мовив: "На вас зроблено донос; у вас зараз буде ревізія, коли маєте які небезпечні папери, зараз їх знівечіть".
Костомаров зумився, швидше взяв з шуфлядки статут товариства і хотів шматувати, але Юзефович ментом вирвав у його з рук і мовив: "Нехай воно буде у мене на схованці", — і з сим словом швидше з хати. За кільки хвилин прийшли Фундуклій, Траскін, Білоусов, поліцмайстер Голяшкін (Голяткін І. М. — Ред.) з поліціантами та з жандарами, зробили ревізію, забрали Костомарова і повели до губернатора.
Фундуклій покликав Костомарова до себе в кабінет, дав йому цигару, сам вийшов зараз же в другу світлицю, а його /231/ замкнув в кабінеті. Костомаров, мабуть, не дуже турбовався, знаючи, що папери у його на схованці у Юзефовича і в руки ревізорів не попались, і сидів спокійно під замком, аж доки не приїхали голова канцелярії генерал-губернатора Писарєв і комендант київської фортеці генерал Пинхоржевський. Тоді Костомарова привели в залю. Писарєв взяв його на опит:
— Чи ви знаєте Гулака Миколу? — спитав його.
— Знаю, — відповів Микола Йванович.
— А які у вас з ним стосунки?
— Дуже добрі, приятельські.
(Продовження на наступній сторінці)