До того ж треба сказати, що д. Чалий не вдався з Шевченковим "Букварем" до митрополита, а перепоручив сю справу отцю Петру Лебединцеву, чоловікові хоч трохи й прихильному до української ідеї, але занадто вже обережному. Отець Петро не пішов простою стежкою, а кинувся "політиковати"... "Політика" та довела до такого лишень скутку, що отець Москвин, глянувши на "Буквар" і не беручи його до рук, тільки й промовив: "А! Южнорусский..." На сьому і край! 1269
До єпископа Чернігівського Філарета подав того "Букваря" Тризна. Глянувши на "Буквар", єпископ мовив Тризні, що треба віддати спершу на розгляд консисторії. "Як не поверни, — писав 31 січня Тризна до Шевченка, — а від Філарета нічого не діждешся. Директор (шкіл світських) теж мнеться і каже, що "Букварів" в училище мало треба".
Такі звістки про "Буквар" вже ж не радували хорого Шевченка: а тут ще й Куліш, як оповідає д. Чалий 1270, заходився іронізовати, що "Шевченко почав "Кобзарем", а скінчив "Букварем".
1268 Зоря. — 1887. — № 7. — С. 236.
1269 Див. у Чалого, с. 181.
1270 Киевская старина. — 1895. — Кн. II. В тому листі Шевченко віщовав, що з Орловського "будуть люде". Віщовання його справдилося: Орловський, як знаємо, став відомим художником, але задля України з того не вийшло користі.
Чи придатен був Шевченків "Буквар", чи ні, з погляду педагогічного і національно-освітнього, про се й я не говоритиму, але не Кулішевим би устам личило іронізовати над Шевченковими заходами коло освіти народної. Шевченкові спонукання завжди були чистими, високоблагородними, він ніколи не відвертався від народу, від його темноти і злидарства, а навпаки, завжди любив народ, завжди тужив і страждав з народом, з його тугою і його стражданнями. Шевченко, і се його величезна заслуга віковічна, і нас, людей інтелігентних, повернув лицем /584/ до народа і примусив нас полюбити народ незрадливо. За Шевченком, як се відомо було Кулішу дуже добре, дійсно не було "зерна неправди за собою".
XIV
Минув листопад і перша половина грудня. Шевченко, очевидно, послухався був лікарської поради доктора Барі, берігся і не виходив з хати. На превеликий жаль, приятелі його не досить звернули увагу на той вплив самітності, який вона неминуче повинна була зробити на недужого Шевченка. Годилося б було вчинити так, щоб не лишати його самотою, не давати йому поринати в свої думки, в своє тяжке минуле та в хмарне сучасне життя. Від сього треба було його відводити, а на те годилось би близьким до його людям постановити, щоб чи по черзі, чи як інакше, а завжди щоб була біля його близька йому людина. Сього, на жаль, не зробили.
З листа його до Чалого, написаного 2 грудня 1271, знати, що до його "щодня заходив Орловський", але ж Орловський тоді був вельми молодим, і розмова з ним не могла вдовольнити 47-літнього страдальника!..
Увечері 6 грудня провідав Шевченка Черненко. Тарас був доволі веселий, казав, що на здоров’я йому ліпше, що йому остогидло вже сидіти в "арешті", і він гадає небавом виходити. Черненко остерігав його, радив берегтися і не виходити цілу зиму.
"Щоб і на Різдво б то не виходити? — мовив до його Тарас. — А кутя? ні, не всиджу: колядовати хоч рачки вилізу до куми", — і похвалившись, що 2 грудня провідала його кума його Н. В. Т. 1272, він прочитав Черненкові свої вірші, написані зараз після того, як пішла від його кума. То відомі вірші:
Великомученице кумо!
Дурна єси ти, нерозумна... 1273
1271 Ibidem. — С. 180.
1272 Тарновська Н. В. — Ред.
1273 Кобзарь. — Т. II. — С. 260.
Можна гадати, що Тарас послухався-таки дружньої ради і до Різдва беріг себе і не виходив з хати. 22 грудня прийняв /585/ він лист Варфоломеїв: останній прохав його що написати до київського віце-губернатора Селецького, щоб сей запоміг Варфоломеєві в якійсь справі, мабуть, в справі освіти дітей. "Я лучче тричі чорта в... поцілую, як матиму писати отому поганому Селецькому", — відповів Тарас 23 грудня . Того ж дня він посилає листа до дідича Якова Тарновського, просячи, щоб прийняв Варфоломея до себе на службу за управителя. Навесні він сподівається бути у Тарновського в Потоках 1275.
XV
На Різдвяних святах Шевченко знехтував пораду і лікаря, і своїх приятелів. Мабуть, на те спокусив його Якушкін (відомий етнограф великоруський), бо у вівторок увечері вони вкупі прийшли до Костомарова. "Обидва вони були страшенно п’яні, найпаче Якушкін, — каже Костомарів 1276. — Шевченко все-таки тримався ліпше". Покликавши поета осторонь, Костомарів, говорячи, що у його багацько гостей зібралося, висловив йому, що про його простатимуть недобру славу. "Се було, — каже Костомарів, — вперш і востаннє, що я бачив Шевченка цілком п’яного. Може, спричинилася тому та сердечна трагедія, що незадовго перед тим сталася" (сватання до Ликерії). Оцей вихід і випивання і звалили Шевченка з ніг!.. Мабуть, чи не був се останній його вихід, останнє його випивання!
"Небавом після того вечора, — додає Костомарів, — Шевченко занедужав". А сам Тарас у листі до Варфоломея писав 1277: "Погано я зустрів оцей Новий рік! Другий тиждень не виходжу з хати, чхаю та кашляю, аж обісіло".
Ще виразніше знати недуг його з того, що другого січня він не спроможен був піти до Білозерського. Редактор "Основи" писав до його: "Усі ми дуже жалковали, що ви недужі, але сподіваємося, що при доброму бажанні ви переможете, трохи себе і не позбавите нас радощів бачити вас серед "Основ’ян" яко первоначальника загального нашого діла, себто організації видання "Основи".
1274 Основа. — 1862. — Кн. VI. — С. 24.
1275 Киев[ская] стар[ина]. — 1883. — Кн. II. — С. 407.
1276 Русск[ая] стар[ина]. — 1880. — Кн. III. — С. 606.
1277 Правда. — 1875. — [С. 971]. — [Лист від 22 січ. 1861 р.].
З сієї коротенької записочки можна гадати, що Білозерський тоді ще не надавав великої ваги Тарасовому недугу, і /586/ сам Тарас не думав, що хороба його небезпечна і що смерть не за горами, а за плечима. 4 і 12 січня писав він до Ткаченка 1278. Довідавшись, що Витовська вже заручена за другого, поет не кидає властивого йому сердешного гумору і надії навесні поїхати на Україну. "Щоб тебе курка вбрикнула з твоєю кирпатенькою чорнобривкою, тільки роздратовав мене. Я весною заїду до тебе, то як не знайдеш мені другу кирпу, то я тебе попомну", — жартує поет 4 січня, а 12 знов наказує Ткаченкові: "Гляди: о кирпі не забудь. Я весною прибуду до тебе".
Досі ні лікар, ні хто-небудь з приятелів не відважувалися сказати Тарасові по правді, на який недуг він хорує. Тепер же, коли виразно стало знати, що недуг розвивається дуже швидко, годі було мовчати. Повідали йому, що у його водяна хороба і що він повинен залишити ром і взагалі покинути пити. Він послухався, перестав пити і згодився лічитися і слухати лікарської поради 1279. На жаль і на лихо, — запізно вже було.
Одначе надія на поліпшання і тепер не покидає Шевченка. 22 січня, пишучи до Варфоломея, щоб швидше доводив до краю справу з купівлею землі біля Канева, він просить зараз написати до його, "щоб я знав, що з собою робити, чи їхати мені весною в Канев, чи ні?". 29 січня він знов пише до Варфоломея: "Кінчай швидше в Каневі (з землею) та напиши, щоб я знав, що з собою робити весною". Сумними словами скінчив Тарас коротенький і останній вже лист до Варфоломея 29 січня: "Прощай! Утомився! Неначе копу жита за одним заходом змолотив" 1280.
З того дня цілих два тижні не бачимо ми ні віршів, ні листів Тарасових до кого-будь. Лишень 14 лютого пише він свої останні вірші: "Чи не покинуть нам, небого...", та й-то не спроможен був довести їх до краю, а спинився на 36 рядку.
Знайомі почали частіш провідувати його. Між іншими провідав його Н. Л-ов 1281. Шевченко не спроможен був зійти по сходах в нижню свою світличку і приймав провідані в в антресолях. "Пропадаю, — мовив він до свого гостя, — бачте, яка з мене ледащиця стала".
1278 Древн[яя] и новая Россия. — 1875. — Ч. 6. — С. 196.
1279 Русск[ая] стар[ина]. — 1885. — Кн. VI. — С. 626. Мордовцев Д. Исторические поминки по Н. И. Костомарову].
1260 Правда. — 1875. — С. 971 — 972.
1281 Лесков М. С — Ред.
В усій істоті недужого було щось дійсно жахливо-хоробливе, але не було жодної оз-/587/наки близької смерті. Тарас бідкався, що йому тяжко болять груди і дихавиця вельми його мучить:
"Пропаду, — мовив він, прийнявши мікстуру, і кинув ложку на стіл — Та годі про мене: кажіть, що доброго на Україні?" 1282
Звістки і бесіда про Україну трохи заспокоїли недужого і підбадьорили йому дух. Збентеженість повагом переходила в почуття тієї живої та гарячої любові до рідного краю, якої була така сила-силенна в великому і благородному серці великого страдальника за Україну. На столі перед ним лежало дві купки його "Букваря". Бесіда перейшла на народну освіту, на книжку. Тарас висловив наведений вже вгорі осуд граматки Строніна і почав розпитувати про шляхи на Україну та про залізницю, що почали споруджати з Петербурга до Варшави.
"Не доїдеш на тих клятих "перекладных", а їхати треба, — мовив він, — бо коли зістануся тут, так пропаду".
(Продовження на наступній сторінці)