— "Ну, коли так," озвався Віренко після того, як замовк Жук, "то поздоровляю вас! дай Боже вам — щастє — долю!"
Жук запросив Віренка до себе за батька.
— "Добре, добре, буду... А коли ж весілє?"
"Не скоро ще!... на Соніні именини, в день св. Софіі."-
Весело було 29. Липця в домі Жучихи. Не тілько люде, а здається и стіни святковали и ділили радість староі Жучихи и іі семьі. На радощах Жук зазвав не тілько своіх приятелів, а трохи чи не всіх своіх сусід.
Стали садовиться за обід. На дворі почувся дзвоник.
— "А хто се спізнився так?" спитав Віренко.
"Се Хмара суне," одповів Жук, подивившись в вікно.
Війшов Хмара з жінкою.
— "Вас треба тричи поздоровлять," сказав Жукови Хмара.
"Через що тричи?" спитав Жук.
— "Раз через те — що сегодні народженє вашоі сестри; друге — з зговором; а трейте ось що — читайте!"
Хмара подав Жукови бумагу и додав: — "Я отсе прямо з города; учора в вечері був у комисаря, принесли при мені з почти папери; стали розпечатувать — и ваш тут. Я кажу комисареви: дайте, я одвезу сам свому сусідови, бо завтра буду у ёго в домі!"
"Браво!!" крикнув Жук, кинувши погляд на той папір, котрий привіз ёму Хмара. "Браво! слухайте, панове! "Уставъ ссудо-сберегательной кассы въ селъ Куликахъ, утвержденной г. Министромъ, препровождается для врученія учредителямъ," прочитав Жук.
Почались нові поздоровленя.
"Ну! се справді у нас разом велике свято!" говорив Жук, радіючи, наче мала дитина, и цілуючи то неню то сестру то невісту то Віренка.
— "Жаль," сказав Хмара, "що наш предводитиль не захотів побиться зо мною о заклад. Я ёму говорив, що касса таке добре и вгодне и Богови и урядови и народови діло, що іі без всякоі суперечі затвердять; а він твердив, що ні, и ні!..Отже на моє вийшло! Коли ж ви, Семене Ивановичу, одчините вашу кассу?"
"Про се за вірно не скажу... Прийде якийсь час!.. нехай люде оброблюються... вольнійше буде. Знаєте: швидкоі роботи не хвалять."
— "А на що ж ёго й одкладувать? грошей вам не добувать; певно, що вони у вас на готові; а чим швидче запоможете народови, тим лучше," говорив Хмара. И довго ще він твердив, яке се користне для народа діло видумав Жук.
Перед вечером в день св. Софіі Жуківска церква була повнісенька народу; тиск був страшенний! В церкві горіло три панікадила, серед церкви стояв аналой, покритий білою новою парчею, царскі двері вже були відчинені и пан-отець у білих ризах дожидав молодих. Хмара принявся порядковать у церкві и одпихать народ од аналою.
— "Розступіться бо! чого лізете?.. дайте ж молодим дорогу!.. бач налізли! и чого вони тут не бачили!" гомонів Хмара.
— "Того, чого й ви не бачили," озвався чийсь голос.
— "Та розступіться, кажу вам!"
— "Розступимось, як треба буде... И чого він тут порядкує! йшов би до себе тай порядковав!"
— "Ти мовчи!" огризнувся Хмара, сам не знаючи на кого...
— "Молоді! молоді!" почулось між людьми. Народ при сім слові — як один розступився на два боки и від дверей до аналоя стало свободне місце. — "Гряди! гряди!" гукнули півчі...
Кончилось вінчанє, стали виходить з церкви. Як же здивовались наші молоді, побачивши неждану картину. Не менш як сотня куликівских дівчат, заквітчаних квітками и стрічками, у білих мережаних и вишитих сорочках, стояли лавою в два ряди од церковних дверей через увесь цвинтар и по улиці. Як тілько молоді виступили з церкви на цвинтар, дівчата почали посипать перед ними путь квітками, говорячи: "щоб так на вас Господь сипав щастє, долю и вік довгий!"
Другого роду свято одбулось у Куликах на Покрову. В той день Жук реалізовав свою завітну думку, одчиняючи двери позичковоі касси. —
(Конець І. части.)
ЧАСТЬ ДРУГА.
В Баден-Бадені супротив Hotel de Paris єсть невеличкий, дуже гарний, тінистий садок, увесь измережаний доріжками. По краям доріжки обсаджені пишними квітками. Серед саду фонтан, округ фонтана майданчик обсаджений віковічними липами, кленами и каштанами. На майданчику и де-не-де по доріжкам постановлені під деревами, наче в зелених шатрах, столики. Починаючи з весни, як тілько дерево покриється листом, що дня в отсёму садку грає музика и завжді тут тиск людей: одні сидять коло столиків и аж сопуть — так тягнуть пиво; другі смакують каву, инчі дивляться на порожні пляшки з етикетою "Lafitte". И якоі тілько не стрінеш національности, якоі не почуєш мови! німецька, анґлійска, найбільш француска, хоч Французів тут найменше; найменш великоруска и польска, хоч Великорусів и Поляків тут найбільше... Звісно, що Великоруси, як тілько переідуть межу свого царства, зараз кидають рідну мову и розмовляють по француски: по своёму за кордоном Великоруси говорять тілько тогді, як лаються між собою, або як зійдуться де в закутку сам-на-сам; тогді вирветься у них рідне слово, але говорить по великоруски публично — велика більшість Великорусів за кордоном, хто ёго зна' через що, не хоче, чи соромиться, чи що.
Садок и Hotel de Paris держав якийсь Німець з польским назвищем. (У той час Поляки не кляли ще Німців и братались з ними.) Ходила гутірка, що господар Hotel de Paris був просто утікач з Волині, що він служив у Россиі урядником, вкрав якусь рядову сумму и чкурнув до Байста, у котрого купив чи випрохав вид саксонского підданця и оселився в Баден-Бадені; але така гутірка може й брехенька; вірно тілько те, що Ґотфрід Фон Цапінский (господар Hotel de Paris) вмів говорить и по польскому, и по великорускому и по нашому; по нашому тілько він дуже твердо вимовляв и, наче великоруске ы, и ю наче у....
Велика саля в H.d. Paris теж саме що дня була повна всякого народу. Тут округ зелених столів и біля рулеток не було пустого місця, особливо ж рулетка и карти приманювали великий натовп в час моєі хроніки. Мабуть и рулетка и єі поклонники чули, що рулетка доживає останні дні свого, занадто довгого віку, що от-от засвербить у Наполеона III долоня и захоче він "охрестить" огнем свого одинчика и запросить у куми під Седан того "желізного з трёма волосками чоловіка", котрий во имя волі и народности виганяє з сейму народних послів и заганяє іх у тюрми, котрий именем "парляментаризма" спутав и зануздав берлінский парлямент и водить ёго, мов циган ведмідя на ланцюзі... Еге! мабуть баденска рулетка чула, що "героі" другоі половини ХІХ-ого віку, ограбивши ні в чім неповинну Францию, проковтнувши и не подавившись Ельзас и Лотаринґію, доберуться и до баденских вертепів рулетки и карт. Чи сподівалась тогді рулетка до себе в гості Бісмарка, чи ні, а вірно те, що усі Баденці запримітили, що тієі весни зъізд "гостей чужоземців" був у Баден-Бадені незвичайний и ніколи ще не кипіла така страшенна, завзята и горяча праця біля рулетки и зелених столиків, як тогді...
А може ще й природа приманювала чужоземців в отой невеличкий та чепурненький и огрядний Баден-Баден, бо й природа округ Бадена аж надто гарна.
Чи сяк, чи так, а наізд у Бадені був великий, найбільш гостей наіхало з Россиі. Я не стрічав ще такого чоловіка, котрий б, іхавши з Россиі чи "на води" чи з ученою задачею, поминув Баден-Баден... Вже ж не даром завелось там и "русское дерево"....
Вечоріло: стояв кінець цвітня; надворі ще було видно, але в вікнах H. d. Paris світ ґазових рожків и лямп спорився вже з надвірним світом, наче перший проганяв останнёго, а сей не хотів ще кидати людей...
Округ однієі рулетки стояло чоловік двайцять: и на лици и в погляді кожного з них світились якісь хижі, користні, неспокійні гадки; кожен, вліпивши очи в рулетку, так подався до неі грудьми, наче чекав тієі хвилини, щоб можна було попередить усіх и одному накинуться на рулетку. Дивлячись на сих людей з боку, не можна було не прочитать на лици кожного, що він мислить: "ех! коли-б на мою долю! Господи! поможи мені!" Аж ось рулетка стала...
— "Я виграв!" скрикнув молодий чоловік з невеличкою борідкою. То був наш знаємий Джур. Обіруч вхопив він за червінці, брав іх в жмені и хватаючи поривисто пхав золото в кишені.
— "Буде! годі!" сказав він и прожогом метнувся до дверей.
— "Со tо? со? juz koniec?.. tо ро moskiewsku!..."
— "C'est une bassesse!''
— "Jа!.. das ist recht schweinisch!"
— "Б?о ужь ни на что не похоже-съ!"
— "C'est lache — "
(Продовження на наступній сторінці)