«Назустріч долі» Ольга Кобилянська

Читати онлайн оповідання Ольги Кобилянської «Назустріч долі»

A- A+ A A1 A2 A3

— А він мав так багато роботи! — оповідала мала Настка з очима, напухлими від плачу, коли знайомі й приятелі приходили питатися за ним і се їй оповідали...— Почав направляти пліт, що вороги розірвали. Мав залатати стріху, що потерпіла від тяжкої зими. Погнав корову до міста на продаж, щоби заплатити за її ціну кошт маминого похорону. А тепер? Що далі станеся? Сусіди, знайомі й приятелі дивляться на себе і здвигають плечима. Так, що далі станеся? Відтак пішов один за другим за своїми орудками.

Коли мала Настка, яку з милосердя взяла до себе кума Калина, не спить ночами за своїми родичами і просить бога, щоб вернув їй назад батька, блудять її гадки за її спасителем з степу.

— Так, степ...— казав він, переходить лячно, а все ж сонячно, наче б огріваюче, через її малу душу; він такий великий і широкий, такий великий, що вона собі зовсім не може уявити його простір.

А вночі не бачили нічого, лиш небо над собою і багато, багато зір. А місяць пливе начебто поволі, або, здається, не рухається. А тиша така велика, ох, така велика, як її тут по селах і містах не можна навіть ніколи найти...

...І мала Настка думає про степ, про багато, багато зір на небі, про місяць, що пливе поволі, або не рухається, думає про свого спасителя, плаче чимраз тихше і засипляє...

Вона росте й іде своїй долі назустріч.

Чернівці, в серпні 1915 р.

[1] "Над Прутом у лузі хатина стоїть" (Приміт. О. Кобилянської).

[2] Машиновий кріс — кулемет.