Зараз уродилось і весілля: дружечки заспівали, скрипки заграли, пішли чарки по добрим людям, п'ють по повній, тільки знай чарки на лоб перекидають та знай дивуються, як Ївга у губернії меж панами та перед самісіньким губернатором проворочувалась та старалась об Левкові і як-таки викрутила його з біди. Старий Макуха, сидячи на полу, знай людям усе розказовав, а ті тільки цмокають, та усі ж то ув один голос приговорюють: "От козир-дівка, так так!"
А завтра ж то увесь почот у прехороших подарках, звінчали наших молодих, та як учистили весілля, так ну! Три дні так добре пили, що ніхто так і не затямить; і наряджалися, хто журавлем, хто ведмедем, хто жидівкою, були і циганки, і турки, і усяким народом переряджувалися, усе з радощів, що козир-дівка узяла своє. Пішла від усіх "козир-дівка". А що вже обдаровали молодих, так гай, гай! Дружко аж охрип, мекекаючи, та хрюкаючи, та ревучи всякою скотиною, що молодим даровали.
Не минулося ж і секретарям, що брали з писаря гроші та Левкове діло вертіли, як хотіли. Досталося од губернатора і справнику і усім судящим, що усе здавались на секретарів, діла не хотіли знати, а підписували те, що їм подавали. Відригнулись і самому судді бублички, що тільки їх пхав у пельку, а хто страждав, так він того і знати не хотів. Писар перш слухав з холодної, як добрі люди гуляли на весіллі, та аж патли собі рвав, що не йому досталася козир-дівка, а далі пішов у ту дорогу, куди мав запровадити Левка, таки прямісінько у Сибір. Голову змінили, щоб не бришкав, що "ось ми то! Я вам не Явдоким!", а сам нічогісінько до ладу не вмів розпорядковати.
А наші молоді пішли жити, вибрикуючи. Ївга і тут мудро зробила: що пани у городі грошей їм надавали, вона на весілля не дала усіх прогуляти, а як відпили весілля, вона і прийнялась знов з Левком за господарство: стали вп'ять до них люди заїжджати, завелася усячина, і пішло у них дуже гаразд. І старому Макусі дуже добре було: його і почитовали, і шановали по-старосвітськи, і усього, чого забажа, усе йому і є. А Ївга, вже вона і замужем, вже вона і молодиця, вже і діточок наводила, а у людей усе вона козир-дівка!
Примечания
Вперше надруковано окремим виданням: Козир-дівка. СПб., типография 3 департамента государственных имуществ, 1838, 144 с.
Автограф невідомий.
Присвяту письменник позначив "11-го июля 1836. Основа". Цензурний дозвіл П. Корсакова датовано 9 лютого 1837 р.
"Козир-дівка" – соціально-побутова повість, в основу якої лягли безпосередні життєві спостереження письменника. Працюючи совісним суддею, Квітка зустрічався з численними фактами бюрократизму, хабарництва, зневаги до простих людей. З листування письменника видно, що у своїх творах він використовував матеріали, спостереження, пов'язані з діяльністю в суді. Після того як рукопис було надіслано до Петербурга, Квітка довгий час нічого не знав про його долю. У численних листах він звертався до цензорів І. М. Снєгірьова, П. О. Плетньова, книготорговця І. Т. Лисенкова з проханням прискорити друкування повісті. І лише 26 квітня 1839 р. він пише Плетньову: "Вышла "Козир-дівка" – и судья сердится на меня, что он никогда бубликов не принимает от просителей" (Квітка-Основ'яненко Г. Ф. Зібр. творів. У 7-ми т., т. 7, с. 218).
У журналі "Современник" (1840, т. XVII, кн. 1, отд. "Повести", с. 1 – 103) був надрукований автопереклад повісті, а вже після смерті письменника, в 1858 р., П. Куліш здійснив друге видання твору, в якому до тексту першодруку вніс істотні правописні і стилістичні зміни. Однак у наступних виданнях повість давалася у редакції Куліша, і лише у Зібранні творів у семи томах (т. 3. К-, 1981, с 216 – 260) текст "Козир-дівки" подано за виданням 1838 р.
Після виходу повісті Гребінка у листі до Квітки від 14 вересня 1838 р. з захопленням відгукнувся про новий твір письменника: "Ще недавно отце я вам казав, та й не я один, а всі наші – превелике спасибі за "Козир-дівку"; з біса, десь була гарна дівчина! Я читав ваше також рукописне, у цензурі [...]. Та й подумав: "Господи мій милостивий! Як то народ пише гарно по-нашому..." (Гребінка Є. П. Твори, У 3-х т., т. 3. К., 1981, с. 593). Високо оцінив повість І. Франко. Він писав, що "найглибше до основи тодішнього селянського життя сягають повісті "Козир-дівка" і "Сердешна Оксана" (Франко І. Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р., с. 89).
notes
1 — Кашинцова Ольга Яківна – племінниця Г. Ф. Квітки-Основ'яненка.
2 — …скажуть: "Лоб!" – тобто пострижуть у солдати.