Час було упорядкувати військо, й одного ранку кошовий з старшиною винесли з намету й розставили по полю тридцять вісім прапорів таких саме колірів, які були на прапорах запорозьких куренів у Січі на Дніпрі.
Викликали на поле всіх запорожців.
— Ставайте, панове товариство, — гукнув кошовий, — всякий до свого прапора! Ідіть усі в ті курені, по яких були на Січі!
Скоро все поле над лиманом вкрилося довгими лавами Запорозького Війська. Були такі курені, що до них зібралося по двісті козаків, а були такі, що з'єднали й по триста; всіх же козаків кошовий налічив сім з половиною тисяч.
Коли, скінчивши військові справи, кошовий вертався до свого намету, до нього, знявши шапку, наблизився Гнат. Кошовий помітив, що козак хоче про щось просити й вагається.
— Що тобі, козаче? — вдався він до Гната.
— Скажіть, будь ласка, пане батьку, — не дивлячись у вічі кошовому, наче соромлячись, щоб хтось інший не почув його, спитав Гнат. Чи й на Дунаї буде так, як на Дніпрі, що запорожцям буде заборонено женитися?
— Сього не заборонялося й на Дніпрі, — одповів кошовий. — Сам знаєш, що по зимовниках сиділо багато жонатих запорожців. Заборонялося тільки жонатими жити в Січі. А чи не надумав ти одружитись?
— Та ні... — замішався Гнат. — То я так тільки питаю... Може, колись... не зараз...
— Ну, як дійдеш літ та надумаєш одружитись, то й помагай тобі Боже! Нам дуже бажано, щоб козаки женилися та щоб біля Січі будували нову Україну!
Гнат пішов до свого Платнирівського куреня заспокоєний і веселий.
Починалося нове життя запорозького козацтва — дітей Дніпровської Січі — в чужій стороні.
Примітки:
[1] Куренями в Січі звалися великі, довгі хати, що в них жили запорожці. (Тут і далі примітки автора)
[2] Плавня — низьке місце понад Дніпром, укрите лісом та очеретами.
[3] Підпільна — протока від річки Дншра. Над її кручами, саме де тепер село Покровське, Катеринославської губернії й повіту, була остання Січ Війська Запорозького.
[4] Великим Лугом звався низький острів, оточений річками Дніпром, Кушугумом та Кінською. Ввесь він був порізаний протоками й озерами та вкритий лісом. Ще й зараз у Великому Лузі дуже багато риби й дичини.
[5] Пушкарнею звався великий льох, у якому переховувалася всяка зброя й гармати Запорозького Війська.
[6] Тепер Кам'янка на Дніпрі, вище Борислава, на Херсонщині.
[7] Невеликий пліт.
[8] Баранина.
[9] Де тепер Одеса.
[10] Дикі кози.
[11] Пелікан.
[12] Бобри.
[13] Шпичак — стовбур молодої очеретини, що ще не вип'явся з-під води.
[14] Келеп — така зброя: на довгого держака набивали молот, у якому з одного боку була п'ятка, а з другого — зуб у долоню завдовжки. Келепами запорожці розбивали панцирі своїх ворогів.
[15] Шкура, яку гади щороку міняють на нову.
[16] Так він зветься й до наших часів, хоч дубів у ньому вже обмаль, а частину кута одрізано залізницею, що простяглася з Кривого Рога до П'ятихатки.
[17] Тепер цей байрак здебільшого звуть Дубовою балкою.
[18] Тепер ще зветься Запорозькою стайнею.
[19] З тих скель Дубової балки в кінці XIX віку виробляли добрі різно-колірові фарби.
[20] То була залізна руда. Зараз угорі Дубової балки велика рудниця.
[21] Запорозьке місто й паланка біля річки Бугу.
[22] Тарпан — дикий кінь. У ті часи диких коней багато водилося по запорозьких степах.
[23] Лантушок, оброблений, як саква.
[24] Цесарщиною на Україні звали Австро-Угорщину.