Увечері Немира хотів знати, чи будуть які накази на ніч, розшукав полковника на річці.
Богун з трьома десятками козаків псував дорогу через лід, прорубував ополонки.
— Що він робить? Це вже тепер до замка он аж куди треба об'їжджати, а ляхів однаково не спиниш цим...
— Шкода, добре вкочена дорога! — голосно пожалкував Немира.
— А ми другу накотимо,— бадьоро пообіцяв Богун.
Сотник не став далі втручатися. Видимо, полковник знову щось намислив, а де Богунова голова затіє що, там уже напевне сподівайся діла...
Під час наступу польських військ побитий ополонками лід під вагою озброєних, одягнутих у лати й панцирі вершників проломився, і багато гусар потопилося в річці. Шляхетське військо не могло взяти фортецю штурмом і змушене було одважитися на облогу, в зимовий час особливо тяжку. Козаки й селяни хоробро захищали фортецю, але сили були нерівні. Обложені чекали допомоги від уманського полковника Йосипа Глуха.
Облога затягнулася на невизначений час. Перший штурм після замирення козаки відбили зовсім легко. Гусари та угорська піхота, скуштувавши кип'ячої живиці, зразу ж відкотилися. На валах знову по-старому залунали козацькі дотепи.
— А що, пани, погубили штани, ще й угорські кабати!
— Не маєте як тепер до нас у гості заглядати!
Від спостережливого Богунового ока не сховалися ці очевидні зміни в настрої і діях ворога. Стало ясно: ворог утратив свій вояцький дух. Тепер головне — розбити спокій, тримати в постійному напруженні, і обезволене коронне військо почне само собою розвалюватися. Богун вирішив змінити свою тактику: не давати Калиновському спокою ні вдень, ні вночі.
— Немиро, добери-но мені сотню добрих молодців. Поїдемо вночі в гості до ляхів,— наказав Немирі спорядити вилазку.
Це була важка робота. Охочих зголосилося трохи не все козацтво. Немира довго бідкався, вмовляв, наказував, поки добрав сотню — півтораста козаків...
Тихо, зміястою лінією, вислизнула сотня з окутаного темрявою монастиря. Уже близько північ. Скоро і місяць вигляне. Нечутно ступають козацькі коні, спускаючись униз до Бугу. Поприпадали до коней козаки. Не розібрати польським вартовим: чи це ворог підкрадається, чи це заблукана худоба, вигнана з монастиря. Припавши до шиї свого коня, пильно вдивляючись у темряву ночі, вів Богун свою добірну сотню козаків. Тихо хлюпотіла тала вода під копитами коней. Весна, ще тиждень-два ласкаве сонце погріє землю, і прокинеться вона в зелених пишних шатах...
— Стій! Пароль! — заступив дорогу голос з темряви.
— Замовчи, дурню! Хочеш мати вуха обрізані? — погрозливо відповів по-польськи Богун.
Жовнір заспокоївся. Так міг відповідати лише справжній пан. По хвилі занадто довірлива сторожа впала під козацькими шаблями, не встигнувши промовити ні звуку. Сотня спустилася до Бугу, вийшла на лід і незабаром під прикриттям туману без перешкод перехопилася на протилежний берег під самим польським табором.
— Хто йде? Стій! Пароль! — почулися знову стривожені
оклики.
— Ого, та їх тут до біса! Глух іде до Богуна! — зухвало гукнув Богун, і в тій хвилі вся козацька сотня блискавично налетіла на сполоханий шляхетський табір.
— Глух іде! Полк Глуха! — кричали заспані налякані жовніри.
Угорська піхота зразу ж кинулася врозтіч. Безладна стрілянина в темряві не завдала шкоди козакам...
Виплив з-за хмари місяць. Оглянув поле бойовища і зрадливо поплив над сполоханим польським табором. Оглянулися пани — мало козаків! — щось не схоже на полк Глуха, пізнали ворога по шаблі, панцир знайомий засвітив при місяці,— і догадалися.
— Богун! Богун! Утікає! Ловіть його, харциза!
— Зловиш куцого за хвіст! За мною, молодці! — повернув Богун коня, а за ним і вся козацька сотня повернула до мурів монастиря.
Навперейми льодом мчали вже гусари пана ротмістра Гулєвича. Зловити Богуна, як зайця, на льоду — така нагода не щодня трапляється. І пан Гулевич гнав свого коня щосили. За ним не відставали брацлавський підстолій пан Ржевуський і хорунжий пан Рогальський. До ста чортів, вони теж не з глини зліплені і можуть при такій нагоді показати себе не згірш пана ротмістра.
— Стій, лайдак! Стій, харциз! — Пани летіли бік у бік, навзаводи з вітром, перетинаючи дорогу Богунові.
— Забирай ліворуч, молодці! Ліворуч! — крикнув Богун, остерігаючи своїх козаків від ополонок.
І в тій хвилі пани побачили, як спіткнувся під ним кінь. Крик близької перемоги вихопився разом з грудей всіх трьох панів.
— Ага, попався, бестія! — першим доскочив до Богуна і ударив держаком корогви пан Рогальський.
Богун вирівняв коня, скочив у бік — і знову нещасливо: кінь сів на задні ноги. Тріснула під вагою коня й вершника тонка, підмита талою водою крига, І не встиг Богун оглянутись, лише вода за ним зашуміла,— опинився разом з конем в прорубаній ополонці.
— Ага, харциз! Догодив нарешті сам собі! — пани з обережності відскочили, пам'ятаючи своє недавнє купання.
Пущений на волю кінь — йому до цього не звикати — вмить виринув, напружився, і легко, з дивовижною спритністю вибрався на твердий лід, несучи на спині свого вершника.
— Спасибі, конику! — Богун кинувся ліворуч, навздогін за козаками, але тут відразу налетіли і обскочили його кругом — цілий рій гусарів. Два з них, одчайдушні, скочили на плечі. Богун лише обтрусився, і гусари попадали, наче груші...
Міцно стали козаки. Креснули вогню з своїх шабель, раз-два, і відлетіла розтрощена панська шабля, а пан ротмістр відкотився слідом за Рогальським. Пан Ржевуський, бачачи свою біду, дременув навтікача.
...Богун з Голоблею тимчасом вправлялись з гусарами. Гаятись на річці далі небезпечно. На поміч погромленим гусарам поспішав новий загін.
— Додому, молодці;
І козацькі коні стрілами понесли своїх вершників. На другий день, вранці, ніби нічого й не сталося, пани побачили Богуна здоровим і веселим з козаками на валах.
— А що, сподобалась наша лазня? — глузували задоволені пани.
— Дякую, панове! — сміючись, відповідав Богун.— Лазня непогана! Де ж то бачено, щоб у поганій лазні купалися такі пани, як пан воєвода Ланцкоронський?
— Га, розбійнику, чекай! От візьмемо твою вовчу нору, ще не так тебе скупаємо!
Польські погрози і козацькі жарти жваво перелітали з одного табору в другий. А щоб гірше дошкулити козакам, гусари вивели і поставили перед валами вночі зловленого бранця. Закопали два стовпи.
— Подивіться! Отак вам усім, собакам, буде! — кричав пан Ржевуський, розлючений з нічної козацької виправи.
— Прощавайте; люди добрі! Прощавайте! — голосно прощався з козаками бранець.— Повісять мене вражі ляхи ні за нюх табаки. І коники мої каренькі в Комарові залишилися.
Богун, що пильно дослухався до вигуків бідолахи козака, раптом радісно гукнув:
— Поміч іде!
— Яка поміч? Звідки? — дивуючись, озирався навколо Немира.
— Хіба не чуєш, бранець знак нам подає. Каренькі коники — масть Глуха. Глух у Комарові, а може, вже й під Вінницею.
— Гей, гей, поміч іде! — несподівано озвався з монастирської дзвіниці вартовий.— Цілий полк іде... Аж два!
— Поміч! Поміч! — потужною луною на тисячі голосів прокотилось на валах. Незабаром з боку старого міста, у полі, почулися часті постріли. Обложені богунці з радісним тюканням і свистом дивилися, як злякана пострілами панська челядь почала втікати від возів і коней, залишаючи обоз напризволяще. Заметушилися гусари. Підштовхнули до шибениці бранця, підсмикнули...
— Пилявчики! Ваше діло на Віслі зависло38[38]! — випроводжали їх козацькі кулі.
Богун уже сидів на коні і лагодився виводити з монастиря свої кінні сотні.
1[1] Іван Богун — один з видатних українських полководців, активний учасник народної війни проти пансько польського поневолення (1648-1654).
2[2] Ярема Вишневецький — український магнат; ще юнаком зрікся православ'я і прийняв католицтво; під час народно-визвольної війни жорстоко розправлявся з українським населенням. У 1648 році втік до Львова.
3[3] Лотр — розбійник, злодій, негідник.
4[4] Жеч Посполита — самоназва Польщі.
5[5] Гідра — дев'ятиголова змія в грецькій міфології; вбити її не можна було, бо на місці відсіченої голови зразу ж виростала нова; тут: лайливе слово.
6[6] Максим Кривоніс (Перебийніс) — полковник Запорозького війська; герой визвольної війни українського народу 1648-1654 років, очолював козацькі загони.
7[7] Ойчизна — вітчизна.
8[8] Сирівець — тут: пасма (мотузки) з сирої невичиненої шкіри.
9[9] Гайдуки — легкоозброєні воїни, які перебували на службі в угорських та польських поміщиків у XVII — XIX ст.
10[10] Інстинктивно — мимовільно, несвідомо.
11[11] Саркастично — в'їдливо-глузливо, ущипливо.
12[12] Нобілітація — перехід у вищі кола суспільства, "ошляхетчення".
13[13] Ятаган — холодна зброя, нагадує шаблю чи кинжал, з увігнутим лезом.
14[14] Кунтуш — верхній чоловічий чи жіночий одяг.
(Продовження на наступній сторінці)