В о з н ы й. Нічого сказати — теє-то як його — хороша, хороша і уже в такім возрасті...
В ы б о р н ы й. Та й давно б час, так що ж? Сирота, та іще і бідна. Ніхто і не квапиться.
В о з н ы й. Однако ж я чув, що Наталці траплялись женихи, і восьма пристойнії, наприклад, тахтауловський дячок, чоловік знаменитий басом своїм, ізучен ярмолоя і дуже знаєть печерсько-лаврський напів; другий волосний — теє-то як його — писар із Восьмачок, молодець не убогий і продолжающий службу свою безпорочно скоро год; третій — підканцелярист із суда по імені Скоробреха і многії другії, но Наталка...
В ы б о р н ы й. Що? Одказала? Добре зробила. Тахтауловський дяк п’є горілки багато і уже спада з голосу; волосний писар і підканцелярист Скоробреха, як кажуть, жевжики обидва і голі, вашеці проше, як хлистики, а Наталці треба не письменного, а хазяїна доброго, щоб умів хліб робити і щоб жінку свою з матір’ю годовав і зодігав.
В о з н ы й. Для чего же неписьменного? Наука — теє-то як його — в ліс не йде; письменство не єсть преткновеніє ілі поміха ко вступленію в законний брак. Я скажу за себе: правда, я — теє-то як його — письменний, но по благості всевишнього єсмь чоловік, а по милості дворян —— возний, і живу хоть не так, як люди, а хоть побіля людей; копійка волочиться і про чорний день іміється. Признаюсь тобі, як приятелю, буде чим і жінку — теє-то як його — і другого кого годовати і зодігати.
В ы б о р н ы й. Так чом же ви не одружитеся? Уже ж, здається, пора. Хіба в ченці постригтись хочете? Чи ще, може, суджена на очі не нависла? Хіба хочете, щоб вам на весіллі сю пісню співали? Ось слухайте.
(Виборный поет)
№ 5
Ой під вишнею, під черешнею
Стояв старий з молодою, як із ягодою. (2)
І просилася, і молилася:
"Пусти мене, старий діду, на улицю погулять!" (2)
"Ой я й сам не піду, і тебе не пущу:
Хочеш мене, старенького, да покинути. (2)
Ой не кидай мене, моя голубочко,
Куплю тобі хатку, і ще сіна жатку,
І ставок, і млинок, і вишневий садок". (2)
"Ой не хочу хатки, ані сіна жатки,
Ні ставка, ні млинка, ні вишневого садка. (2)
Ой ти, старий дідура, і зогнувся, як дуга,
А я, молоденька, гуляти раденька". (2)
В о з н ы й. Коли другії облизня поймають, то і ми остерегаємся. Наталка многим женихам піднесла печеного кабака; глядя на сіє, і я собі на умі.
В ы б о р н ы й. А вам що до Наталки? Будто всі дівки на неї похожі? Не тілько світа, що в вікні; сього дива повно на світі! Та до такого пана, як ви, у іншої аж жижка задрижить!
В о з н ы й (в сторону). Признаюсь йому в моєй любві к Наталці. Послухай, пане виборний! Нігде — теє-то як його — правди дівати, я люблю Наталку всею душею, всею мислію і всім серцем моїм, не могу без неї жити, так її образ — теє-то як його — за мною і слідить. Як ти думаєш? Як совітуєш в таковом моєм припадці?
В ы б о р н ы й. А що тут довго думати? Старостів посилати за рушниками, та й кінець. Стара Терпилиха не зсунулась іще з глузду, щоб вам одказати.
В о з н ы й. Ох, ох, ох!.. Стара не страшна, так молода кирпу гне! Я уже їй говорив, як то кажуть, надогад буряків —— теє-то як його —— так де! Ні приступу!
В ы б о р н ы й. Що ж вона говорить, чим одговорюється і що каже?
В о з н ы й. Она ізлагаєть нерезоннії — теє-то як його — причини; она приводить в довод знакомство вола з волом, коня з конем; нарицаєть себе сиротою, а мене паном; себе бідною, а мене багатим; себе простою — теє-то як його — а мене возним; і рішительний приговор учинила — що я їй, а она мні не рівня — теє-то як його.
В ы б о р н ы й. А ви ж їй що?
В о з н ы й. Я їй пояснил, що любов все равняєть.
В ы б о р н ы й. А вона ж вам що?
В о з н ы й. Що для мене благопристойніє панночка, ніж простая селянка.
В ы б о р н ы й. А ви ж їй що?
В о з н ы й. Що она — теє-то як його — одна моя госпожа.
В ы б о р н ы й. А вона ж вам що?
В о з н ы й. Що она не вірить, щоб так дуже — теє-то як його — можна полюбити.
В ы б о р н ы й. А ви ж їй що?
В о з н ы й. Що я її давно люблю.
В ы б о р н ы й. А вона ж вам що?
В о з н ы й. Щоб я одв’язався од неї.
В ы б о р н ы й. А ви ж їй що?
В о з н ы й (с жаром). Що? Нічого!.. Тебе чорт приніс — теє-то як його — Наталка утекла, а я з тобою остався.
В ы б о р н ы й. Ой ви, письменні! Вгору деретеся, а під носом нічого не бачите: Наталка обманьовала вас, коли говорила, що ви їй не рівня. У неї не те на серці...
В о з н ы й. Не те? А що ж би такеє?
В ы б о р н ы й. Уже не що, другого любить; ви, може, чували, що як вони ще жили в Полтаві і покійний Терпило жив був, то прийняв було до себе якогось сироту Петра за годованця. Хлопець виріс славний, гарний, добрий, проворний і роботящий; він од Наталки старший був годів три або чотири; з нею вигодовавсь і зріс вкупі. Терпило і Терпилиха любили годованця свого, як рідного сина, та було й за що! Наталка любилась з Петром, як брат з сестрою. Но Терпило, понадіявшись на своє багатство, зачав знакомитись не з рівнею: зачав, бач, заводити бенкети з повитчиками, з канцеляристами, купцями і цехмистрами —— пив, гуляв і шахровав гроші; покинув свій промисел і мало-помалу розточив своє добро, розпився, зачав гримати за Наталку на доброго Петра і вигнав його із свого дому; послі, як не стало і посліднього сього робітника, Терпило зовсім ізвівся; в бідності умер і без куска хліба оставив жінку і дочку.
В о з н ы й. Яким же побитом — теє-то як його — Терпилиха з дочкою опинилися в нашем селі?
В ы б о р н ы й. У Терпила в городі на Мазурівці був двір — гарний, з рубленою хатою, коморою, льохом і садком. Терпилиха по смерті свого старого все те продала, перейшла в наше село, купила собі хатку і тепер живе, як ви знаєте.
В о з н ы й. А вишереченний Петро де — теє-то як його — обрітається?
В ы б о р н ы й. Бог же його зна. Як пішов з двора, то мов в воду упав, і чутки нема. Наталка без душі його любить, через його всім женихам одказує, та й Терпилиха без сльоз Петра не згадує.
В о з н ы й. Наталка неблагорозумна: любить такого чоловіка, которого — теє-то як його — можеть бить, і кістки погнили. Лучче синиця в жмені, як журавель в небі.
В ы б о р н ы й. Або, як той грек мовляв: "Лучче живий хорунжий, як мертвий сотник"... А я все-таки думаю, коли б чоловік добрий найшовся, то б Наталка вийшла замуж, бо убожество їх таке велике, що невмоготу становиться.
В о з н ы й. Сердечний приятелю! Візьмися у Наталки і матері хожденіе іміти по моєму сердечному ділу. Єжелі виіграєш — теє-то як його — любов ко мні Наталки і убідиш її доводами сильними довести її до брачного моєго ложа на законном основанії, то не пожалію — теє-то як його — нічого для тебе. Вір — без дані, без пошлини, кому хочеш, позов заложу і контроверсії сочиню, — божусь в том — єже-єй! єй!
В ы б о р н ы й (немного подумав). Що ж? Спрос не біда. Тут зла ніякого нема. Тілько Наталка не промах!.. О, розумна і догадлива дівка!
В о з н ы й. Осмілься! Ти умієш увернутись — теє-то як його — хитро, мудро, недорогим коштом; коли ж що, то можна і брехнути для обману, приязні ради.
В ы б о р н ы й. Для обману? Спасибі за се! Брехать і обманьовать других — од бога гріх, а од людей сором.
В о з н ы й. О, простота, простота! Хто тепер — теє-то як його — не брешеть і хто не обманиваєть? Повір мні: ежелі б здесь собралося много народу і зненацька ангел з неба з огненною різкою злетів і воскликнул: "Брехуни і обманщики!.. ховайтесь, а то я поражу вас!.." — єй-єй, всі присіли би к землі совісті ради. Блаженна лож, когда биваєть в пользу ближніх, а то біда — теє-то як його — що часто лжем ілі ради своєй ви годи, ілі на упад других.
В ы б о р н ы й. Воно так, конечне, всі люди грішні, однако ж...
В о з н ы й. Що "однако ж"? Всі грішні, та іще і як!.. І один другого так обманюють, як того треба, і як не верти, а виходить — кругова порука. Слухай. (Поет).
№ 6
Всякому городу нрав і права,
Всяка імієть свой ум голова,
Всякого прихоті водять за ніс, (2)
Всякого манить к наживі свій біс.!
Лев роздираєть там волка в куски,
Тут же волк цапа скубе за виски;
Цап в огороді капусту псує: (2)
Всякий з другого бере за своє.
Всякий, хто вище, то нижчого гне, —
Дужий безсильного давить і жме,
Бідний багатого певний слуга, (2)
Корчиться, гнеться пред ним, як дуга.
Всяк, хто не маже, то дуже скрипить,
Хто не лукавить, то ззаду сидить;
Всякого рот дере ложка суха — (2)
Хто ж єсть на світі, щоб був без гріха?
В ы б о р н ы й. Воно так! Тілько великим грішникам часто і даром проходить, а маленьким грішникам такого задають бешкету, що і старикам невпам’ятку. Добре, пане возний, я вас поважаю і зараз іду до старої Терпилихи. Бог зна, до чого веде, — може, воно і добре буде, коли ваша доля щаслива.
Дует № 7
Возний і виборний
Ой доля людськая — доля єсть сліпая!
Часто служить злим, негідним і їм помагає. (2)
Добрі терплять нужду, по миру товчуться,
І все не в лад їм приходить, за що не возьмуться. (2)
До кого ж ласкава ся доля лукава,
Такий живе як сир в маслі, спустивши рукава. (2)
Без розума люди в світі живуть гарно,
А з розумом та в недолі вік проходить марно. (2)
Ой доле людськая, чом ти не правдива,
Що до інших дуже гречна, а до нас спесива. (2)
(По окончании пения уходят).
Сцена переменяется й представляет внутренность хаты Терпилихи.
Я В Л Е Н И Е 4
(Продовження на наступній сторінці)