Отже Гай Сергійович Шайба поважав кулемет. Шрапнель, ударні й рушниці, він вважав за театральну стрілянину для слабонервких, але кулемет у компетентних руках — машина ділова. Гай Сергійович Шайба з деякою поспішністю упорядкував штани. Бризнула в кур друга черга з кулемета і він знову застопорив. Бризнула третя черга уже в порожнє місце — понад кущами вів свого коня Гай Сергійович Шайба І кінь шкультигав на праву передню. Кожен конів крок крапав кров'ю. "Давай сюди кулемета — інтелігенти, не управляються коло свого — мало каши їли,— і Гай Сергійович Шайба за дві хвилини скосив соняшники, кулемета й добровільних реставраторів російської імперії.
У цей ясний, теплий день денікінців покотили на південь. З хутора Михайлівського прийшли ешельони латишів. Червоне козацтво доскочило вже до самого Харкова, Гай Сергійович Шайба підійшов до соняшників і знайшов одного живого. Немужній, пропитий, прокурений, авторитетний, переляканий тенорок просив жити. Це був поручик Кронь, виплід естетичних поривань головного інженера. "Візьміть його,— можете позабирати речі, тільки англійський пояс мені, на спомин — але... щоб був живий— він мені ще придасться для вияснення на заводі". Надвечір стих і теплий вітер — над станцією сіявся дощик — і Гай Сергійович Шайба спав, поклавши руки на стіл, а голову на руки.
Незчисленні пережиті села, темні хати, що їх ніколи більше не побачиш, журавлі над криницями, сховані кури співають на горищі. Незчисленні ночі крізь села, нужа без кінця і краю — і от станція. Покотом сплять червоні салдати, агітпроп лежить на столі і вгруз носом у каламар — з кожним сопом з каламаря фонтаном присне чорнило — воші перебито, розчавлено з тріском, як вистріли,— і Гай Сергійович спав, поклавши голову на руки.
V
Ах, згляньтеся, благатимете ви
І поцілуєте бійцям запилені халяви,
І кульбаба гойдатиме в траві
Без голови стебло — укошене в отаві.
Ах, згляньтеся, О, жаль! О, жаль! О, жаль!
Все віддамо — лиш подаруйте волю!
— Ю бет ай шел! — погодиться коваль
І розстріляє вас на голфовому полі.
З машинами ж управимось самі,
Самі зробили — самі пустимо у хід
Машини радо вас послухають, і ми
Новий обточимо і вишліфуєм світ.
Гай Сергійович Шайба підвів голову зі схрещених рук і глянув перед собою. Величезне море стола, немов парусами усіяне було паперами. Це були малі торговельні бриги з замовленням на залізні штаби, поштові фрегати з негайними наказами, корвети з воєнізаційними намірами, театральні баржи, загружен! мандрівними трупами, рибальські шхуни з оселедцями й судаками в маринаді для робітничої кооперації — це була неоглядна фльота паперових парусів, що припливла в порт завкомівського стола, над яким високо маячив Гай Сергійович Шайба.
Ще було півтемно, але вже набилося людей. Майстер другої домни зарізав шихту — в коксі процент попільности — в збірному цехові монтер Іллін пустив англійський стругальний варстат — спеціяльна комісія з спеціалістів дурно два місяці проїдалася коло того варстату — дайте мені довідку, що працював слюсарем другого розряду! — як живеш, Шайбо? Приходь сьогодні, буде що й до чого! — Котись, Гришко, не заважай, а то викину під три чорти за вікно — в третій годині повертається культбригада з села, щоб була трибуна— оркестра,— щоб сповістили по цехах — мітинг — там же щоб доповідач про папу римського,— як не буде трибуни за чверть на третю... словом, щоб, баста — літучу нараду про культкерівництво в електричному цехові — сідайте, браття, і нате вам десять хвилин — вигрібай факти — хто говорить — голова робкоопу? — Шайба! — коли ти будеш годувати робочих шрапнеллю і возити хліб на м'ясних підводах, я тобі розкажу в деталях, куди ти завтра поїдеш і яким поїздом,— Убиральниця Кроніха Олена прохає заплатити за надурочні — виплатити,— твого чоловіка й сина я розстріляв тут на заводі — але ти, бабо, робітниця, і працюєш чесно.
О! У механічному, у револьверному варстаті знайшли шабер між шестернями — братця, обміркуйте культкерівництво в електричному без мене — ша, козацтво, зараз повернуся — на кого думаєте: — ні це не він — стривай, кого позавчора викинули по розкуркуленню — це той Юда хотів змолоти револьверний — він сам себе змолов у кашу — нехай хоч зараз вішається — хто перший побачив шабер? — поклич його сюди — стій, це що, як ти ріжеш, чи тобі повилазило — таблиця в тебе є? — про справу з шабером сьогодні вночі в пів до дванадцятого нарада — щоб був директор і громадяни інженери,— здоров, Іллін, вітаю тебе з стругальним, ти художник, но про тебе ніхто не знатиме, ніхто не влаштує виставку того, що ти повершив — і тебе не виберуть на академіка — ти помреш у своїй хаті — але ми тебе не забудемо! — компресор скінчили збирати? — Браття, нам пишуть, ніхто в Союзі не робить таких компресорів — і хоч би який цуцик гавкнув у газеті.— Дощик,— але мітинга одкриваю— товариші, наша культбриґада повернулася з села,— повстаньте гнані і голодні, пролетарі усіх країн — їздили робочі, культробітники, окрестра, пролетарський поет і. так далі,— в'їздили в хутори, виїздили з колгоспів — дядьки накидали три підводи ікон,— возили бабів автом у зразкові колгоспи,— виявили, як живуть люди, чи штемпелюють дітей, чи сплять по сорок душ під однією ковдрою.— Товаришу дядько, ваше слово — тільки не розвозьте плужанської лірики,— кажіть просто і прямо, що бачили,— виявляйте, чи були заскоки,— повстаньте гнані і голодні,— тепер, товариші, я скажу. Ви пам'ятаєте, як ми робили на бельгійців? Як горіли свічки, як пропадав газ. Як коксувальним вугіллям топили паровики. Як виганяли на вулицю з вовчим білетом за те, що читав Маркса. Як видавали двадцять п'ять рублів за одрізану дротом руку, як видавали двадцять п'ять рублів за одрізану дротом ногу.
Товариші! ми будували новий електричний цех. Ми топимо штибом, товариші. Із шлаку ми робимо цеглу. Ми збудували нову повітродувку і вона йде в нас на газу, товариші.
Но, товариші, не електричний цех ми збудували. Не повітродувку ми поставили. Не нову домну ми пускаємо післязавтра, а старе бельгійське барахло розвалюємо. Ми збудували нових людей. Ми поставили нову історію. Ми пускаємо в хід нове життя, товариші. Кому не цікаво, вийди геть. Товариші, ви підняли ваші чорні руки. Не опускайте їх, у ваших чорних руках ніжна доля всіх людей світу. Ви отці нового світу — не упустіть дитя — воно в ваших чорних руках. Товариші, я закриваю мітинг;— ні, ще про римську папу, вилазь із доповіддю, хто там! — Товариші, папа римський є головний римсько-католицький зверхнійно цікавиться православними церквами з недавнього часу,— саме чогось тоді, коли в нас пущено всі шківи, коли ми повертаємо життя, коли ми двигонули вперед.— Повстаньте гнані і голодні! — Хто за? — Учасникам культбригади зібратися о дванадцятій годині ночі в клюбі для звіту.— Не спали шість діб — не поспиш іще й сьогодні,— на завтра звільняю на день від роботи — одіспиш за все.— Диктую, стукай відповідь силікаттрестові! — Де мій чоловік, поїхав у колгосп і досі нема, де ви діли мого чоловіка, що я довіку сама спатиму,— все одно не вийду подай сюди мого чоловіка.
Гай Сергійович Шайба вийшов з-за столу і підійшов до баби.
— Листа послали, но людина не янгол і не може ввесь вік спати з однією бабою — якщо не вернеться, то з міліцією його тягти не будемо. Гай Сергійович Шайба бабу поцілував дружньо, повернув за плечі і вона вже була за дверима.— Що тобі, жінко? — Навіщо ти сюди притягла пацана? — Чи ти повернешся колись додому, чоловіче, третій день спиш на столі в завкомі! — Завтра в обід може прийду, наготуй мені цинкований таз помитись.— Одпливай додому, нема коли — до силікаттресту — у відповідь на вашого листа, сповіщаємо.— Що тобі, пацан — пояса? — На тобі пояс, грайся, но тільки тікай додому.— Пацан узяв,— о! це був добрий англійський пояс.
— Товарищі, сказав небавом по цьому Гай Сергійович Шайба. Часу в нас небагато — і в тижні ми знайшли п'ять день, а в п'ятирічці ми дозволяємо собі лише чотири роки, але все ж таки, ви маєте почекати п'ять хвилин, бо насупротив мого вікна, в їдальні я нап'юсь чаю.
Як тепер, блукавши по подолах Дагестану і дійшовши горяного струменя, заллявшись потом, як градирня, як звір, він пив чай. Гарячою парою прикро промивався потужний котел його тіла — аж у кінчиках пальців, здригаючись болючою насолодою, він пив чай, склянку за склянкою, розплавлюючи зґляґлі жмути нескінченних думок, розпарюючи затужавілу шкаралущу невдоволених питань. На мить він поклав голову на руки і в ту ж мить він став під трансмісією механічного цеху.
Мов океанський пароплав, механічний цех плив в Електриду. Кожний атом цегляної підлоги просякав дрібний двигіт невидимих хвиль, що на них гойдався механічний цех. Сичали ремені з шківа на шків — і з циркулем добрий шкіпер стояв над покопирсаною малою земного валу— розміряючи пильно кругосвітну подорож валу— під ногами не було землі, він стояв над трюмом— звідти йшов таємничний двигіт.
(Продовження на наступній сторінці)