«Українські птахи в українському краєвиді» Василь Голобородько

Читати онлайн збірку Василя Голобородька «Українські птахи в українському краєвиді»

A- A+ A A1 A2 A3

1994-2002

ВИВІЛЬГА:

ПТАХ, ЯКИЙ МАЄ ДОЩОВИЙ ГОЛОС

Вивільго, ВИВІЛЬГО,
ти — жовта пташка,
ти —найжовтіша пташка серед усіх жовтих пташок,
як побачиш тебе на дереві, то наче прогляне
сонечко золотим сяєвом крізь гілки, а тому
ти — і злотий птах, і жовтобрюх, і жовтогуз,
ти — і жовтий дрозд, і жовна, і жовна,
ти — жовта пташка,
але, коли ти сидиш, згорнувши крила,
то чорні махові пера у твоїх крилах
добре помітні на жовтому тлі забарвлення твого тіла
і лежать на твоїй шині, наче коси, тому
ти іще маєш ім'я коса;
ти любиш лічити ягоди на черешні — вишні птичій,
але лічиш у притаманний лише тобі спосіб:
яку ягоду порахуєш — ягода із дерева зникає,
поки всі перелічиш — жодної не лишиться,
ти — і череиіоїд, і черешенник,
а через те, що ягоди ти лічиш дзьобом,
то дзьоб у тебе завжди червоний від соку ягід.
Вивільго, ВИВІЛЬГО,
ти голосно виляскуєш своїми піснями між
полудневих дерев, атому,
що твій ляскіт пісенний у лісі, то
ти — не ляскотуха, а ти — ліскотуіїха;
ти висвистуєш свої пісні — ф'юкаєш, тож
ти — ф'юкадло;
ти завжди так гарно співаєш,
але як налякаєшся чогось, то верещиш,
ніби кішка, якій ненароком наступили на хвіст,
а тому, що ти не в хаті живеш, то
тебе називають дикою,
ти — дика кішка.
Вивільго, вивільго,
ти маєш вологий голос, а тому
ти — і вШвильга, і виїївільга, і вивожечка,
ти — і викьга, і еильгаО, і ві'Ольга, і вШьженька,
ти — і воловіга, і вольвіга, і вольга,
та — і сірогіра, і суровіра,
ти любиш мостити гніздо і на іві, і на вільсі,
ти своїм голосом називаєш ці дерева,
а тому маєш іще й отакі імена:
ти — і іва, і иОвол, і ивола, і ивоОва, і їлова,
ти — і иїїеиль, і ивіО/їь, і иву{ла,
ти — і ишьга, і ивоїїлга, і іволга, і іволга,
ти — і іволга, і гивига, і гивиля, і іОвуд,
ти — і ігваО, і іглаО, і іговда, і єговда, і ігоОвна,
ти — і ігола, і іголий, і іголийка.
ВИВІЛЬГО, ВИВІЛЬГО,
ТИ — не інша гарна пташка, яка називається омелюх,
ти — омельга,
ти співаєш, ніби уголос називаєш ім'я коханої дівчини,
яке закоханий повсякчас вимовляє по думки на різні лади
ти — і єОва, і євка, і єоник, і євша, і єволаО, і єлень;
а іншому закоханому в твоїй пісні вчуваються
звуки іншого коханого імені, тому
ти — іще й зофіїїя;
ти кожного дня нагадуєш усім нам, хто тебе чує,
про молодицю з нашого села, яка овдовіла цього року,
а тому, через голос твій, для нас
ти — сивоядвиа
Вивільго, ВИВІЛЬГО,
ти всім, хто чує тебе, радиш придбати телігу,
ти кажеш: "Купи телігу! Телігу", а тому
ти — і купитилюго, і купителюжпик, і потеліжник,
ти — і пітелюга, і шелюга, і филюга;
ти побачила якось,
як чоловік від олійниці ніс макуху,
побачила макуху та й стала просити в чоловіка олії,
помастити пір'яна грудях, щоб іще жовтіше блищало:
"Дай олію! Дай олію", —післятого
ти — і олійник, і оліяр, і оліярник,
ніби ти виготовляєш чи продаєш олію;
твої пісні декому нагадують звичну домашню сварку,
ніби ти як співаєш, то до свого чоловіка промовляєш:
"Який ти невковирний! Який ти невковирний!" —
а тобі чоловік твій — вивільжич — на те відповідає:
"Не твоє діло! Не твоє діло!",
а діти, як захочуть почути твою пісню,
то дражнять тебе такими словами.
"Вивільго, вивільго,
свиню ссала,
порося вкрала!",
а ти й справді на їхній голос відгукуєшся
наче їм відповідаєш:
"А ти кобилу! А ти кобилу!"
Вивільго, вивільго,
ти не гніздо в'єш, а високо на дереві —
на крайній розвилці дерева —
чіпляєш сплетену зі стебел трави колиску
для діток своїх — вивільженяток.
Вивільго, вивільго,
ти співаєш і своєю милозвучною піснею
можеш із самим соловейком позмагатися тому й кажуть:
"Не прилетів соловейко, нехай вивільга за нього править!
а колись, як батьки хотіли доньку потішити,
бо до неї приходили сватати не від того,
від кого вона очікувала сватів, а від шшого,
і батьки радили доньці не відмовляти йому, то казали:
Не прилетів соловейко, нехай вивільга за нього править!
і донька розуміла, що в цих загадкових словах батьків
соловейко, це той, кого дівчина сподівалася,
але той не сватає,
а ти, вивільго, це той, якого дівчина не сподівалася,
але він сватає її,
і хоч він 1 несподіваний, але такий же гарний,
як і той, кого сподівалася:
біле личко, чорний вус — як такому відмовити!
Вивільго, вивільго,
ми знаємо, що для того, щоб пішов дощ
треба взяти в праву руку шматочок макухи.
повернутися обличчям до лісу, де ти живеш,
і промовити:
"Вивільго, вивільго,
ти співай, вимовляй усі свої вологі імена:
і вивильга, і вивільга, і вивожечка,
і вильга, і вильга, і вільга, і вільженька,
і воловіга, і вольвіга, і вольга,
і сірогіра, і суробіра —
хай дощ у хмарі почує
і до нас прийде,
а я за те тобі дам олії,
щоб було тобі чим помастити пір'я на грудях,
щоб іще жовтіше блищало!
Співай, вивільго,
подавай дощовий голос,
подавай дощ!"

червень 1994

 

ГОРЛИЦЯ:

ПТАХ, ЯКИЙ ТЧЕ У ЛІСІ

Горлице, горлице,
ти живеш у лісі або у садку, але не на подвір'ї,
ти — дикий голуб,
ти голос свій подаєш, туркочеш,
і своїм турканням себе називаєш:
ти — і туПрковка, і тпуїїркавонька, і шуПркавочка, і туОркалка,
ти — і гуркавка, і туркочка, і тукавка, і тутавка, і туНтайка,
ти — і туторка, і туріючка, і тручка, і туіїркало, і туркач,
ти — і туртош, і турок, і торонда, і торомба,
ти маєш туркотливе горлечко,
ти туркочеш,
ти воркочеш,
ти — туркотлива горличко — прочищаєш горлечко, тому
ти — і гоОрлиця, і горлице, і горличка, і горлечок,
ти — і оїїрлиця, і орличка, і орлик,
ти так давно живеш поруч із моїм народом,
із прачасів мій народ переніс до сьогоднішнього дня
прадавнє праслово, щоб тебе називати:
ти — і геіїлничка, і геїїпниця, і гиїї/іниця,
а пташеня твоє, гилнице, гилніча,
а пташенята твої, гилнице, гилнічата;
ти якось заклалася із соловейком,
хто раніше встане співати,
соловейко встав удосвіта, а ти сиділа на дереві й спала,
сонце вже й під снідання підбилося,
а ти голосу ніякого не подала,
аж поки селянин не приїхав сіяти та й сказав на воли:
"Тпру-тпру!", — тоді й
ти підхопилася та й собі загукала: 'Тпру-тпру!', —
та й навчилася відтоді турчати, а тому
ти — і прукавка, і прутпавка, і прутайка,
ти — і птуковка, і птуНкач, і птукадч,
а іще інакше ти називаєшся плужок.
Горлице, горлице,
ти тихенько воркуєш, як звичайна дівчина розмовляє,
а у звичайної дівчини тиха розмова, як
твоє воркування, тому й кажуть про таку дівчину:
"Дівчина, як горлиця", —
а молодицю, яка буває з такої дівчини, називають горличкою;
ти турботливо в'єш своє гніздечко для своїх діток —
горличеняток, а тому й старанність господині,
у якої гарно поприбирано у хаті,
порівнюють із твоєю турботливістю, кажуть:
"Так окукобилась, мов та горличка";
вередливих діток батьки сварять, уподібнюючи
їхнє вередування до твого туркотіння, кажуть:
"Попотурчи, туркоте!" — і дітки чемненько вгамовуються.
Горлице, горлице,
твоє гніздо, ніби й не гніздо, а лише основа з паличок,
ти ніби не в'єш гніздо, а тчеш,
і голос твій "тур-тур*
нагадує стукіт ляди ткацького верстата, коли жінки тчуть,
тому жінки навесні й прислухаються до твого воркування —
як почують його вперше, то знають, шо
ти розпочала своє ткання, отже і нам час сіяти коноплі,
щоб була пряжа на основу для полотна.
щоб і ми не забували ткати.
Горлице, горлице,
мости своє — туркавчине, горличчине — гніздечко у нашому садку,
щоб ми чули, як ти своїм турканням себе називаєш,
щоб ми чули, як ти прочищаєш горлечко,
щоб ми не забували твого прадавнього імені,
щоб ми знали, як ти іще й від людей навчилася свого голосу,
щоб ми мали з ким порівнювати звичайну дівчину,
щоб ми твоїм іменем називали своїх дружин,
щоб ми твоїм іменем хвалили наших старанних господинь,
щоб ми вередливих діток вгамовували, нагадуючи їм про тебе,
а ми будемо знати турбуватися за своїх дітей,
як ти за своїми турбуєшся!
Прилітай до нашого садка,
горлице, лісова ткале!

червень 1994

 

РАКША:

ПТАХ, ЯКИЙ ЗАМИКАЄ ВИРІЙ

Ракшо, ракшо,
ти найперше своїм голосом,
пронизливим крапанням "рак-рак-рак",
називаєш своє ім'я атому
ти —ракшаії.
Ракшо, ракшо,
ти — світлий птах,
ти — сивий птах, тому

(Продовження на наступній сторінці)