— Їхати, друзі. Але спочатку ми поїдемо на аеродром. Розумієте?
Всі підтримали цю думку піонервожатого. Який хороший Василь! Ну, звичайно ж, звичайно, на аеродром!
* * *
Срібний птах приземлився і, пробігши трохи рівним полем, зупинився. Піонери бачили, як з кабіни літака вийшло двоє. Один був у шкіряному шоломі пілота, другий — у білому халаті санітара. До літака під'їхало авто. З нього вийшло двоє, теж у білих халатах. Вони широко відчинили дверцята санітарного автомобіля з великим червоним хрестом. З автомобіля висунулись ноші. На них лежала, вкрита білим простирадлом, маленька постать.
— Євгеша… Дивіться, Євгеша… — зашепотіла Наталя.
Хлоп'ята мовчали. Їхні обличчя були суворі, дитячі губи міцно стиснуті. Здалека побачили піонери сполотніле обличчя свого товариша. Двоє санітарів обережно несли його на ношах до літака. Вони здали хворого, зачинились дверцята кабіни. Заревів пропелер. Авто швидко від'їхало. Тоді літак рушив з місця. М'яко похитуючись з боку на бік, він побіг полем і непомітно відірвався од землі. Зробивши коло над аеродромом, аероплан почав набирати висоту.
Хлопчики й дівчатка стояли нерухомо, піднявши вгору голови. Літак поволі зникав з очей.
— Прощай, Євгешо! — зненацька тихо проказав Павлик.
Він сказав це так тихо, що тільки Олеся, яка стояла поруч, почула його слова. Сказав і відвернувся, щоб сховати своє обличчя. Тоді Олеся високо підняла руку з білою хустинкою і гукнула:
— Прощай, Євгешо! Прощай, піонере! Видужуй і повертайся!
Вона махала хустиною, білою хустиною з синьою мережкою, наче Євгешка міг побачити цей прощальний привіт. І тоді всі піонери голосно загукали, замахали руками вслід далекій сріблястій птиці, яка понесла їхнього товариша.