«Щоденник» Олександр Довженко

Читати онлайн твір Олександра Довженка «Щоденник»

A- A+ A A1 A2 A3

Показалося якось мені, що я міг би написати комедію. Сьогодні, кинувши "Повість полум'яних літ", я цілісінький паркий день просидів за столом над задумом. Сміх і гріх! Пробував сміятися, а хочеться плакати. Придумав назву "Молода кров", перебирав прізвища дійових осіб, персонажів, типаж знайомих, сюжетну в'язь, і голова втомилася до впаду.

Що зі мною? Висохла уява, погасла пристрасть? Чого мені так важко? Чи я просто втомився од роботи? Так і зробив же неначе небагато... Проте не буду занепадати духом. Поволі одкристалізується основа фабули, сюжетні ходи персонажів, а зміст, і деталі форми, і гострота, і гра знайдуться. Як би мені хотілося зробити веселу комедію. Адже до кіно, пригадую добре, пішов я дев'ятнадцять літ тому з єдиною метою — робити комедійні фільми. Все в мене не так, як у людей.

МОЛОДА КРОВ

До 16/VIII 1945

— Ви подумайте. Старий хрін — хіба ж не женився!

— Дід Годун? Діду! Ви ж старі вже. Нащо вам жінка?

— Як нащо? А лаятись.

— Ну що ви скажете!

— А що казать. Конечно, вже воно не теє. Тепер вже я хіба вщипну коли чи полаємось, а все-таки жива людина требує чогось...

//— Підлабузництво — це свого роду наркотик. Він потрібен, інакше б його не було.

— Кому він потрібен?

— У першу чергу всім особам, що займають не свої пости. А тому що...

— Розумію.//

— Так хто ж винен?

— Покараний.

Професор, великий вчений. Бог асистентів і студентів. Дивовижна ерудиція. У нього склеротичне недержання прізвищ. Він їх забуває. Це дратує його і завжди псує йому настрій. Найближча йому людина — слабенький нецікавий асистент, який уміє підказувати йому прізвища...

1. Персонаж жіночий — вищить.

2. Персонаж мужика — проспав усю п'єсу.

3. Персонаж, що кашляє, — прокашляв усе, махаючи рукою.//

ЗАСТУПНИК ДУРНЯ

(ДРАМА)

26 / VI1I [19]45

Ніщо так не повинно дратувати гарного керівника, як наявність різних неподібностей взагалі, всіляких різниць, різноманітностей людських. І клопоту од них багато, і турбот, і непорозумінь, і всяких, одне слово, випадковостей, які завжди, як показує досвід, водяться в темних закапелках індивідуалізму.

Правда, за останні часи передове суспільство і особливо його начальники багато зробили для уніфікації, щоб забезпечити спокій собі і вищестоящому. Деякі начальники прославились на фронті боротьби з людською неподібністю. Проте й саме громадянство теж не дрімало, аби вдовольнити інтерес керівництва і тим самим свій інтерес.

Візьміть, припустим, людське ім'я. Уже тепер, приміром, щодо молоді куди не глянь: Олег чи Ігор, дочка — як не Світлана, то Тамара. Безпомильно. І хороше. І зрозуміло, і красиво, а головне, нікому не образливо. Ніхто не засміється і не плюне — се вам не Грицько і не Срулик, не Акакій і не Мордохайчик.

От через що, коли директор лялькової артілі Кабанець-Певний сказав, що його звуть Торохтій Макогонович, всі аж присіли. Піхто не сподівався такого імені. Іностранець, так не іностранець. Більш того, мов не знає, за кордоном не був, родичів не мав — чиста, незаймана людина. От ім'ячко, Торохтій. Треба ж бул,о уміти читати святці, щоб найти отаке гучне ім'я. Се вам не Олег і не Джек, се Торохтій Макогонович. Те, що він не іностранець, хоч і Торохтій, видно було і по його обличчю, і по одежі, і по манері. Все у нього було точнісінько таке, як і у нас. Церобкопівське.

Він любив радіо (з радіоапарата). Вено грало в нього безугавно день і ніч. Він любив відповідні портрети і розшував їх в великому числі на самих видних точках. Любив також чорні гіпсові статуетки.

Вони у нього були скрізь.

Люди злі і невдячні.

І скільки на них не працюй, ніколи всім не вгодиш. ' Завжди знайдуться розумаки, що почнуть тебе шпигувати так чи інакше. Скільки голів, скільки смаків. На всі смаки не догодиш. Тому краще догоджати начальнику.

Торохтій Макогонович робив ляльки відповідно до житейської мудрості. І треба сказати, що він не помислився.

Я помітив, що характерною рисою тупих людей, що займають іноді відповідальні посади, е уміння швидко приймати радикальні рішення з усякого питання.

Тут актом дії компенсується пустота. Се в твердість. Звідси до гнучкості дистанція велика. Другі властивості людської душі, як, приміром, порядність, чесність, благородство, уважність, навіть простота, обов'язкова ввічливість, не кажу вже про люб'язність, чулість, [трапляються] так рідко, що я завжди плачу од зворушення, коли серед людської тайги знаходжу оцю рідну квіточку женьшеня дорогого.

МАНІЯ

Всі прагнуть посад... так лізуть до посад. До смерті не зрозумію, чого може бути кращого від конкретно творити конкретну цінність для суспільства!

ЗІ IX [19]45

...Отже — мир. Про яку небезпеку балакає сьогодні американський крамар Трумен, показуючи з кишені атомну бомбу, хто його знає. Чого йому боятись? Люде цілі. Бомба в кишені, грошей багато. Чи не боїться він часом, Що появиться бомба і в нас, та ще більша й лютіша, і тоді нам, людським масам, буде житися весело, як на пиру перед останньою всесвітньою чумою.

Промова Трумена сьогодні була теж історичною: в одній руці бог, в другій — атомна бомба, па устах загроза по неприхованій адресі.

Закінчилася світова війна.

Полягло в муках сорок мільйонів радянських громадян братів моїх і сестер. Загинув від голоду в Києві мій вісімдесятилітній батько, і сам я... ледве остався живий.

Чого я хочу? Що мені треба? Роботи. Я хочу роботи. І трохи радості. Я матиму роботу і не матиму радості. Я не можу радуватися, коли навколо мене людям погано. Мені соромно, так соромно, ніби я винен, що люде бідні, погано одягнені, невлаштовані і перевтомлені. Ніби я обдурив їх, чогось їм набрехав і витягаю з них жили, ніби я одняв у них свята, і спокій, і лагідну вдачу і зробив їх нещасливими... Герої вони чи ні? Герої. Більш — дважди, стонажди герої і страстотерпці.

По своїй натурі я не можу, не вмію бути вдоволеним. Я з нещасливими, з бідними, з невлаштованими. Я помічав се за собою завжди. Очевидно, се від моєї невгамовної уяви і од якихось житейських стародавніх травм. ...Світова війна закінчилась атомною бомбою. Я хочу працювати. І хочу вірити до смерті, що не потрібні будуть уже людству танки, і гармати, і весь оцей смітник атавістичних дурниць, всі оці пам'ятники великим вбивцям і їх коням і готтентотські почесті снайперам, маршалам... Що буде мир. Що не потрібні будуть герої-мученики.

Академія наук стала на сторожі миру. Учений, благородний людський інтелект єдиного суспільства без вражди. Благородству создателя, мислителю, защитнику свободи людини, добра і життьової незалежності, героям состраданія. Всім, хто унеможливить стопроцентну, безоговорочну, увішану ідіотськими прикрасами мерзоту війни, хотів би творити я пам'ятник вкупі з людьми-братами...

231 IX [19]45

Благословен мій день! Старію. Сьогодні снилося мені, що є на світі бог. Що покликав він мене до себе і повелів ангелам своїм випалити з моєї душі і вирубати огненними мечами смуток і печаль пригноблення, страх за матір отчизну свою, за родину і жінку, і за себе, й за все, що я люблю. І ангели здерли з мене скривавлену шкіру і кинули її в огонь, аби я став чистим. Потім вирубали вони по його святому повелінню мій талант і дали мені новий. І став я німий, забувши всі слова, всі літери і всі їх значення умовні.

— Я знімаю з тебе брем'я Слова, людино моя, — сказав мені він.— Я не давав тобі його. Ти сам хвативсь за нього, мов дитина за огонь чи склянку отрути. Воно є лож сьогодні на землі. Я помиливсь в твоєму таланті, хоч я і бог. Однині я звільняю тебе од кайданів, скованих із літер. Бери собі другий талант. Я не підказую тобі нічого. Ти не помилишся тепер у виборі і сам, бо ти стаз нещасливим.

"Дай мені Музику, боже".

"Бери".

І став я композитором. Все, що я знав, відчував, все, що бачив мій духовний зір, — все обернулось у звуки. І я став свободний. Я розчинивсь на мільйони звуків у трансцендентній своїй найвищій сфері і написав для людей, яких я люблю більш за все на світі, правду, всю, без страху, без ложних слизьких, солодких і підлих прикрас, без угодництва, без тупості і без потурання тупості застарілих неуків і холодних честолюбців, безмірно лячних і ненаситних, жорстоких невір і ненавидців людини.

Яку я музику створив? Чому продзвеніла вона благовісним дзвоном понад усім світом? Чим звеселила й підкорила собі всі людські душі? В чому був її зміст, в чім сила?

Се була патетична симфонія боротьби про Радянський Устрій на Землі. Був гімн Радянському Всесвіту.

(Продовження на наступній сторінці)