— Тільки я тобі, Лукашику, от що скажу... Досі ці виногради лише в піснях натякались та в казках... А тепер он що робиться. Цей старий вчений! Отак і ти, як підеш,— Єгор махнув черенком кудись у далечінь на всю країну,— вчись. Підростеш, дівка, гляди, якась підвернеться,— жени, вчись.
Наприкінці серпня в приміщенні монастирської трапезної було відкрито генетичну лабораторію Мічуріна, а рядом у саду — велику виставку його наукових досягнень. На довгих стелажах, прикрашених квітами, красувалися сотні сортів його гібридів. У залі лабораторії стояв великий овальний стіл, також заповнений плодами.
На виставку прибули садоводи, агрономи і вчені з столиці. Це було свято Мічуріна.
Торжествували помічники, учні. Організатор виставки Рябов почав навіть промову перед гостями:
— Товариші! Довгі століття прославляла історія страшні поля битв, де вмирали люди. Але мовчала вона про зорані поля, на яких ми працюємо. Прославляла імена тиранів, царів-убивць...
Терентій. Ну, вже! Осідлав царів.
Рябов. ...царів та їх нащадків. (До Терентія.) Зараз... (До гостей.) Так. Прославляла тиранів, нічого не бажаючи знати про походження пшениці, плодів, про героїв і художників землі!..
Терентій (помітивши наближення Мічуріна, до Рябова). Кинь царів, кажу, іде, чуєш...
Рябов. Вісімсот кращих видів зібрав тут Іван Володимирович за довгі роки праці!.. Сто п'ятдесят нових сортів створив він до початку великої пролетарської революції і приніс їх на службу народу. Від імені міського комітету Російської Комуністичної партії більшовиків і виконкому Ради робітничих і селянських депутатів, відкриваючи цю першу...
З'являється Мічурін в. супроводі Кічунова і Сівцева.
Мічурін (до Кічунова). І я дякую ,вам; все пам'ятаю: і ваші турботи про мене, і незабутню зустріч двадцятого століття. (Помітивши Рябова.) Досить, досить, досить...
Рябов. ...виставку його праці, пройняті...
Мічурін. Я дуже щасливий, панове... (Рябов подає знак.). Вибачте... як?.. Так-так... Товариші, сьогодні у нас знаменний день. Відкриваючи центральну генетичну лабораторію, ми... Прошу сідати...
К і ч у н о в. Чудова президія. Єдина в своєму роді... на всю, мабуть, Росію. Кожний промовець, перед тим як говорити щось розумне і практичне, повинен вкушати плоди, які лежать перед ним...
Мічурін. Ви вгадали. На цьому столі природа пропонує вам на розгляд... Взагалі це дивний і, смію запевнити всіх присутніх, такий прекрасний стіл, що я навіть схвильований. Це плоди мої. Наказую... Тобто щиро прошу всіх присутніх з'їсти по пів-яблука номер один і при цьому дивитись на мене...
Всі беруть яблука і починають мовчки їсти.
К і ч у н о в. Іване Володимировичу! Це чудове яблуко! Це... ви нас просто перетворюєте в дітей. По-моєму, на світі нема такого плоду!
Мічурін. Згодний. І саме тому дозвольте зупинитись докладніше на ньому. Я вважаю, що кожна свідома людина повинна знати про це, кожен робітник, селянин і кожен учений. Ось його батьки. (Показує жовтий маленький бельфлер і китайку.) Ось мати, ось батько, ось нащадок. (Показує велике яблуко.)
Піонер. А чому батьки маленькі, а яблуко велике?..
Мічурін. Зараз. Мати — з півдня. Прибувши до нас в континентальний клімат, відразу, звичайно, зачахла на морозі і ледве плодоносила — плоди рідкі, дрібні. В 1900 році я переношу на її цвіт пилок китайської яблуні. Дозріле насіння висіваю тої ж осені. Виявляється: всі сіянці відхилилися в бік матері. Лише один відрізняється добрим розвитком всіх частин зовнішнього габітуса. Беру. Пересаджую ще двічі і на сьомому році одержую плід — гібрид, чудовий на смак і великого розміру. А чому? Тому, що в гібридах передаються спадкові задатки не тільки батька й матері, як це стверджують деякі горе-теоретики. В гібридах складаються комбінації цілої групи далеких родичів — дідів, прадідів, прабабок, а іноді ще й віддаленіших родичів по загальних лініях! І пробуджуються вони до життя при гібридизації, як під час вибуху, проспавши перед цим цілі століття в прихованому стані. Зверніть увагу: всі гібриди, одержані від схрещування видів або різновидностей далеких між собою за місцем походження, мають найбільшу силу пристосування до умов нової місцевості.
Карташов (до Сівцева). Так. Ач, куди сягнув.
Мічурін. Але це тільки початок біографії. В новому сорті з'явились і нові недоліки — рано почали визрівати. До кінця серпня втрачається соковитість, з'являється мучнистість, гнилизна. Тоді я вводжу в дію ментора, тобто прищеплюю йому на нижні гілки, ближче до стовбура, живці іншого старого сорту. А через кілька років — ще шість живців інших зимових сортів. Як змінювалися плоди з року в рік, як вони ставали цупкіші, важчі, набирались аромату, як почали визрівати все пізніше й пізніше — це разюча картина! (Плаче від творчого захоплення.) І дерево, з комбінацією властивостей трьох ближчих плідників, стало міцним, ні зимових морозів, ні весняних — нічого не боїться! (Аплодисменти.) Облиште. Я не артист! До речі, біографію не закінчено. (Голосно, з нотою особливо урочистої наступальної сили.) Через п'ятнадцять років я прищеплюю його в крону дорослої антонівки півторафунтової! І як наслідок — величезна урожайність, плоди збільшуються до граничного розміру! Присмак антонівки є?
Піонер. Нема!
Мічурін. Ах ти! Все перекуштував! Нема присмаку антонівки!.. Це значить — новий сорт виробив уже в собі повну стійкість і не піддається вегетативному впливу підщеп.
К і ч у н о в. Це класично, Іване Володимировичу, це чудесно! Яка надзвичайна точність думки!
Мічурін (до Кічунова). Це, Василю Васильовичу, взаємність тривалої любові й згоди. Я штучно і тактично підставив природі сприятливі умови для створення нового сорту. Ось за цю увагу, за відданість і вірність прекрасна дама й пішла мені назустріч. Роман тривав двадцять п'ять років.
Карташов. Це дуже захоплюючий роман, Іване Володимировичу! Тільки я боюсь...
Мічурін. Ну, ви завжди чого-небудь боїтеся.
Карташов. Та ні, дозвольте. Я хотів зауважити, що це надзвичайно цікаво, хоч у нас є кілька аргументів, якими ми хотіли б обґрунтувати протилежну точку зору. Ви дозволите?
Мічурін. Так.
Карташов. Дозвольте бути цілком відвертим! М і ч у р і-н. Будь ласка, хоч це вам, я помітив, ніколи не вдається.
Карташов. Е-е... м-м... е-е...
С і в ц е в (тихо). Тільки ми просили б вас не при публіці.
Мічурін прикро вражений. Він дуже неохоче зробив поступку вченим гостям. Дальша розмова відбувалася вже в лабораторії біля овального стола.
Карташов. Нам не хотілося, бачте, шокірувати вас як великого садовода.
Ці слова справляють на Мічуріна гнітюче враження. Завжди легко вразливий, він раптом поникнув і мовчки відійшов до вікна. Це помічає професор Кічунов.
Кічунов. Почекайте, почекайте, я чогось... Що ви хочете сказати?
Карташов. Ви, звичайно, розумієте, що все це виключно серйозно і що справа тут не тільки в яблуці?
С і в ц е в. Що це яблуко, так би мовити, символічний плід дерева пізнання?
Кічунов. Чому символічний? Я бачив тут уже цілком реальний вегетативний гібрид яблуні й груші.
Карташов. Яблука й груші? Нема такого плоду!
Кічунов. Як нема? Чому?
Карташов. Тому, що цього бути не може!
Терентій. Здрастуйте! Та ви ж держите його в руці! Покуштуйте!
Карташов (яблуко випало з рук). Дозвольте, дозвольте!.. Іване Воло... я не розумію. Перестаньте мене містифікувати. Я не можу куштувати того, чого немає! Відмовляюсь!
Сівцев (піднімає яблуко, що впало). Вибачте, допустимо навіть, що є. Припустимо, що ця випадкова модифікація могла виникнути...
Карташов. Так, так, так! Я допускаю. Більше того, я навіть з'їв її як об'єктивно існуючу данність, проте це аж ніяк ще не значить... е-е... Тобто... що висновки, які ви робите прилюдно, це — даруйте мені...
Сівцев. Це неможливо!.. І цього ми нікому не дозволимо...
Кічунов. Хто це ми? Сівцев. Прекрасно ви знаєте хто. Кічунов. Говоріть ясно і без цих загадкових узагальнень.
Мічурін (відходячи від вікна). Я вас покликав на свято. Проте бачу — свято моє не відбулося... Скалить же мені на прощання — нащо ви ховаєте мене? Нащо відгороджуєте від світу в саду?
С і в ц е в. Дозвольте, дозвольте.
Мічурін. ...Я вас питаю! Доки ви будете замовчувати мою працю?
Карташов, Сівцев. Хто замовчує?
Карташов. Ми визнаємо гібридизацію міжвидову і навіть міжродову. Визнаємо деякий вплив відкритого вами ментора. Але... на жаль, це не має перспектив в еволюції. Організм у своєму розвиткові автономний від умов життя.
Мічурін. Дурень.
Карташов. Прошу без грубощів. Ви... ви звужуєте мені судини! У мене гіпертонія!
Мічурін. Слово має професор Сівцев.
С і в-ц е в. Домовляємось, Іване Володимировичу, без цього... без словечок...
Мічурін. Будь ласка.
Сівцев. Причини мінливості спадковості незбагненні! Мічурін. Папуга! Сівцев. Без грубощів!
Мічурін. А чому не бути мені з вами грубим? Ви — мої супротивники — люди безідейні, благополучні, обмежені.
Сівцев (благородне обурення)) Я мовчу.
Мічурін. Добре, беру папугу назад.
Сівцев. Генні і хромозомні мутації виникають випадково... Зрозумійте ви...
Терентій. А я розумію так своїм розумом, що ніяких генів і хромозомів взагалі нема!
Карташов. Як нема? А що ж, по-вашому, є?
Терентій. Служба.
Сівцев (до Кічунова). Ось наукова розмова в лабораторії біолога!
(Продовження на наступній сторінці)