І
Навдивовиж премудра і зваблива
ця біла жінка на ім'я Зима:
розкидає своє стосяйне диво
по всіх усюдах просто задарма;
укриє землю снігом мерехтливим,
прилине з-понад хмар, немов сурма,
а разом з нею — флейта жартівлива
виспівує крізь віхолу й туман.
Завія сніжна — новорічна панна —
тривожить душу чарівним чеканням.
Із нею рік Новий до нас спішить.
Серця розкрили гойні карнавали,
щоб люди пісню скорше заспівали,
де наша віра і любов дзвенить.
ІІ
Де наша віра і любов дзвенить,
там розквітає Україна мила.
І ловлять зорі Новорічну мить,
котра кружля на мелодійних крилах.
Зимовий вечір подихом тремтить,
щоб з тої миті щастя народилось,
бо сповіща божественна блакить,
що в рік Новий Господня зріє сила.
Краса зими і новорічний щем...
Яких нам втіх просити в Бога ще?
Горнімося, Людино, до Людини.
Нехай сніги за обрієм і мла,
до нас пора сподівана прийшла —
приймім її ласкаво і єдино.
ІІІ
Приймім її ласкаво і єдино
оту пору, що мрії додає.
Огляньмо даль прозірним оком дивним —
десь там грядуще наше виграє.
Суворий час Дністром широким плине,
та в цьому плині суть одвічна є:
у нас самих майбутнє України,
в котрім весна дзвінким потоком б'є.
Зав'юниться там свіжістю п'янкою,
щемка душа наповниться снагою,
запахне гостро новизною вік.
...А нині — радість повнить наші груди,
і чути "Будьмо!" шанобливе всюди.
Новий спустився з Чорногори рік!